"10" липня 2006 р.
Справа № 27/88-06-3294
За позовом Акціонерне товариство закритого типу "Виробниче об'єднання "Облпаливо";
ддо відповідача Державне підприємство "Одеська залізниця" Закрите акціонерне товариство "Янівське"
про стягнення суми збитків 1755грн.
Суддя Семенюк Г.В.
Представники:
Від позивача: Бевза К.І., довіреність від 10.01.2006 року
Від відповідачів: 1) не з'явився;
2) Македонський І.Д., доручення № 27-04/09-176 від 09.06.2006 року;
СУТЬ СПОРУ:Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Одеської залізниці - 1755 грн.
У судовому засіданні від 12.05.2006 року Одеська залізниця надала до господарського суду пояснення до позову, у яких із посиланням на ст. 37, п. "а" ст. 111 Статуту залізниць України, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення вартості нестачі та судових витрат.
Також, у судовому засіданні від 12.05.2006 року представниками сторін було заявлено усне клопотання про залучення іншого відповідача по справі, на підставі того що, вантажовідправником за накладною № 51174902 є ЗАТ «Янівське».
Ухвалою від «12» травня 2005 року господарський суд Одеської області, на підставі клопотання відповідача та ст. 24 ГПК України, залучив до участі по справі іншого відповідача - ЗАТ «Яновське», 94532, п. Княгиневка, Луганська обл., код ЄДРПОУ 32895302.
14.06.2006 року за вхідним № 12609 ЗАТ «Яновське» надало до господарського суду Одеської області відзив на позов у якому проти позову заперечує з підстав, що вказані у відзиві.
Розглянувши матеріали, додані до позовної заяви, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи та заслухавши представників позивача та відповідача, суд, встановив.
Відповідно до Договору № 23 від «30»червня 2005 року, укладеного між АТЗТ «Облтопливо»та ТОВ «ЮТК-А», відправник вантажу відпустив зі станції відправлення «Брауновка»в адресу позивача вугілля марки AM у вагоні № 67901546 ПВ за залізничною накладною № 51174902 в обсязі 69000 кг, однак фактично на Любашівський паливний склад у зазначеному вагоні прибуло вугілля в обсязі 63800 кг.
Відповідно до специфікації № 7 від 01.10.2005 року до договору № 23 від «30»червня 2005 року, укладеного між АТЗТ «ВО «Облпаливо» та ТОВ «ЮТК-А», ціна однієї тонни вугілля марки AМ становить 337,50 грн. за одну тонну вугілля з урахуванням ПДВ.
За поставку вугілля (у тому числі в зазначеному вагоні) АТЗТ «Облтопливо»здійснило платіж на поточний рахунок ТОВ «ЮТК-А» у розмірі 207720 грн. відповідно до платіжного доручення № 3403 від 03.10.2005 року.
При комісійному перевантаженні вугілля у вагоні № 67901546 ПВ встановлена нестача вугілля в обсязі 5200 кг. на суму:
337,50 грн. [ціна однієї тонни вугілля марки AM] x 5,2 т [кількість недостачі] = 1755 грн.
Нестача вугілля підтверджується:
- комерційним актом серії БК № 006721*/18/6 від 17.10.2005 року, у якому зазначено, що «над 6 і 7 люками поглиблення розміром 2900х700х300 мм і 2900х1400х300 мм. Вагон технічно справний, течі вантажу не було.»
- Актом загальної форми № 165 від 17.10.2005 року.
При подачі позову позивачем не враховані вимоги ст. 114 Статуту залізниць України щодо обчислення збитків з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Так саме, відповідно до ст. 114 Статуту залізниць України, - залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:
а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі;
б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості;
в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно з розрахунком позивача, наданим ним під час судового розгляду справи з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення, збитки позивача від втрати вантажу складають -1522,12 грн.
Відповідно до ст. 110 Статуту залізниць України, перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до видачі його вантажоодержувачу, якщо не доведе, що недостача виникла по незалежним від перевізника причинам.
Згідно ст.ст. 114, 115 Статуту, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знищено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером.
За незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин (ст. 113 Статуту).
Відповідно до пункту 6 «Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу»затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10 вересня 2001 року за № 796/5987, з подальшими змінами та доповненнями, - у разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення. Поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільнюється. З метою забезпечення збереженості вантажу на його поверхню може наноситися захисне маркування або застосовуватися покриття плівкою (емульсією) чи інше закріплення верхнього шару вантажу.
Як зазначено в комерційному акті серії БК № 006721*/18/6 від 17.10.2005 року, - « над 6 і 7 люками поглиблення розміром 2900х700х300 мм і 2900х1400х300 мм. Вагон технічно справний, течі вантажу не було.».
Посилання в комерційному акті серії БК № 006721*/18/6 від 17.10.2005 року на невжиття відправником заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення та незастосування катку відсутнє.
Як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 6 «Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу»затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10 вересня 2001 року за № 796/5987, з подальшими змінами та доповненнями, - з метою забезпечення збереженості вантажу на його поверхню може наноситися захисне маркування або застосовуватися покриття плівкою (емульсією) чи інше закріплення верхнього шару вантажу, однак нанесення захисного маркування є правом а не обов'язком відправника.
Факт дотримання вантажовідправником Технічних умов підтверджується залізничною накладною, за якою «вантаж розміщено та закріплено згідно з розділом 1 глави 1 параграфів 3, 5 Технічних умов правильно».
Таким чином, наявність виїмок та поглиблень свідчать про той факт, що нестача сталася з вини перевізника і саме він, з врахуванням природних витрат, повинен нести усю відповідальність за нестачу вугілля яка має місце при перевезенні вагоном № 67901546 ПВ.
У стягненні збитків з другого відповідача по справі (ЗАТ «Янівське») позивачу слід відмовити, оскільки матеріалами справи вини цього підприємства у нестачі вантажу не встановлено.
До таких же висновків, дійшов господарський суд Одеської області зі справ № 15/367-03-10194 та 6/358-03-8927.
Відносно посилання відповідача (ЗАТ «Яневське») на не додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.
Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).
Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати ісце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
На теж саме вказується:
1. В п. 1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), справа N 1-2/2002 від 9 липня 2002 року. Так саме, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист;
2. В пунктах 2.1 та 2.6 Роз'яснення Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»№ 04-5/601 від 29.05.2002 року, з подальшими змінами та доповненнями. Так саме:
- п. 2. 1 - Відповідно до статті 130 Статуту пред'явленню залізниці позову, який випливає із цього Статуту, може передувати пред'явлення до неї претензії. Таким чином, питання про попереднє пред'явлення претензії до звернення з позовом до залізниці вирішується відправником чи одержувачем вантажу (багажу, вантажобагажу) на власний розсуд;
- п. 2.6 - Оскільки пред'явлення залізницям претензій до подання позову не є обов'язковим, позовну заяву не може бути повернуто у зв'язку з неподанням доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору.
Витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести за рахунок сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст. 44,49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 44-49, 77, 82-85 ГПК України, суд, -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19), код ЄДРПОУ 01071315, р/р 26003000001 в Од. філії АБ «Експрес-банк», № 26031100003 в Од. філії АБ «Експрес-банк», МФО 328801 на користь Акціонерного товариства закритого типу «Виробниче об'єднання «Облпаливо» (65045, м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 60), код ЄДРПОУ 30514975, р/р 26000340 у ТОВ КБ «СКБ», МФО 388313 -1522,12 грн. основного боргу, 88,74 грн. держмита та 102,66 грн. -витрати на ІТЗ судового процесу.
3.У стягненні з ЗАТ «Янівське» (94532, Луганська обл., м. Красний Луч, смт. Княгинівка, код ЄДРПОУ 32895302) збитків акціонерного товариства закритого типу «Виробниче об'єднання «Облпаливо» від нестачі вугілля, що мала місце при перевезенні в вагоні № 67901546 за залізничною накладною № 51174902 -відмовити.
4.В решті позову відмовити.
Накази видати у порядку ст. 116 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку передбаченому ст. 85 ГПК України.
Суддя Семенюк Г.В.