25 червня 2012 року м. Київ В/9991/1965/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
суддів Іваненко Я.Л.,
Малиніна В.В.,
Співака В.І.,
Стародуба О.П.,
Тракало В.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
20 червня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2012 року.
Відповідно до ст. 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239-2 та 240 цього Кодексу перевіряє відповідність заяви вимогам ст.ст. 239, 239-1Кодексу адміністративного судочинства України та вирішує питання про допуск справи до провадження.
Згідно статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Отже, пунктом 1 частини 1 вказаної статті встановлено, що підставою для допуску справи до провадження може бути неоднакове застосування судом касаційної інстанції лише норм матеріального права.
У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2012 року позивач посилається на те, що судом касаційної інстанції при розгляді справ у подібних правовідносинах по різному застосовані норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. При цьому до заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2011 року.
Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2012 року, яку просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що правових підстав для визнання ОСОБА_5 учасником бойових дій у відповідача не було, оскільки пунктом 2 статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»встановлено, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів), а як встановлено судом першої інстанції, у 1988 - 1989 роки ОСОБА_5 навчався у Львівській спеціальній школі міліції Міністерства внутрішніх справ СРСР і за рішенням Уряду СРСР неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та під час збройних конфліктів на території Азербайджанської РСР, яка відсутня у Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Разом з тим, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2011 року при розгляді справи у подібних правовідносинах зазначено, що суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку, що під визначенням «інші країни після 1979 року», яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР.
Отже, із вказаних судових рішень суду касаційної інстанції вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пункту 2 статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що відповідно до пункту 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для допуску справи до провадження.
За таких обставин колегія суддів допускає до провадження справу за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись статтями 236 -240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Заяву ОСОБА_5 задовольнити.
Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, в порядку перегляду по цій справі ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2012 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
но Судді Я.Л. Іваненко В.В. Малинін В.І. Співак О.П. Стародуб В.В. Тракало