01 червня 2012 року м. Київ В/9991/1436/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
суддів Іваненко Я.Л.,
Кобилянського М.Г.,
Ліпського Д.В.,
Малиніна В.В., Ситникова О.Ф.,
розглянувши заяву ОСОБА_6 про допуск до перегляду Верховного Суду України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі Донецької області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
08 травня 2012 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2012 року.
Відповідно до ст. 239-1Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239-2 та 240 цього Кодексу перевіряє відповідність заяви вимогам ст.ст. 239, 239-1Кодексу адміністративного судочинства України та вирішує питання про допуск справи до провадження.
Згідно статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Отже, пунктом 1 частини 1 вказаної статті встановлено, що підставою для допуску справи до провадження може бути неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2012 року заявник, в якості підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зазначає ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2009 року.
Однак, як вбачається з ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2012 року, про перегляд якої ставиться питання, залишаючи касаційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення, а постанову Торезького міського суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року без змін, суд касаційної інстанції виходив з того, що середня заробітна плата працівників, зайнятих в галузях економіки України за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії, використовується як складова для призначення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року №1058-IV і є величиною постійною не змінною при перерахунку пенсії, на відміну від інших показників, які використовуються при визначенні заробітної плати (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії. Перерахунок пенсій у зв'язку із збільшенням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України та страхового стажу регулюється статтею 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року №1058-IV, частина 4 якої передбачає, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через 2 роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсій.
Натомість, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, постановляючи ухвалу від 09 червня 2009 року, погодилася з позицією суду апеляційної інстанції, який зазначив, що посилання в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року №1058-IV на урахування страхового стажу після призначення пенсії не містить обов'язкового збільшення стажу саме на два роки, а зазначає лише на те, що страховий стаж (будь-яке його збільшення) повинен враховуватися при перерахунку.
З наведеного вище не вбачається, що матеріальні норми були по-різному застосовані в подібних правовідносинах.
Таким чином, посилання ОСОБА_6 на те, що вказані судові рішення суду касаційної інстанції свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах є необґрунтованими.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви про допуск даної справи до провадження Верховного Суду України.
Керуючись статтями 236 -240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Відмовити в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в м. Торезі Донецької області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2012 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.Г. Кобилянський
Д.В. Ліпський
В.В. Малинін
О.Ф. Ситников