03 вересня 2012 року 2а-2861/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін
від позивача: Хоптинець А.Б., Каднай Н.О.,
від відповідача: Ткаченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз»
доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області
проскасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бриз»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 06.01.2012 № 0000062301, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 72916, 25 грн. (за основним платежем -58333, 00 грн. та за штрафними санкціями -14583, 25 грн.).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод та неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Представник позивача у судовому засіданні 03.09.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угоди, укладені позивачем з ПВКФ «Проксин»є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку робіт без мети реального настання правових наслідків, а відтак, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.09.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 15.12.2011 по 16.12.2011 посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПВКФ «Проксин»за липень 2011 року.
У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту у липні 2011 року у розмірі 58333, 00 грн.
Так, під час перевірки податковим органом зроблено висновок, що правочини, укладені між ТОВ «Бриз»та ПВКФ «Проксин»є нікчемними і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та ПВКФ «Проксин»матеріалів Броварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області, а саме акту від 30.09.2011 № 1385/232/20576423 про неможливість проведення зустрічної перевірки ПВКФ «Проксин»з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 за червень 2010 року та квітень, червень, липень 2011 року.
У ході перевірки ПВКФ «Проксин»встановлено, що підприємство відсутнє за юридичною адресою, а тому зустрічна перевірка проведена на підставі інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України).
Під час аналізу матеріалів податкової звітності ПВКФ «Проксин», податковим органом встановлено, що під час здійснення операцій з продажу та купівлі товарів (робіт, послуг) по ланцюгу постачання ФОП ОСОБА_4 - ПВКФ «Проксин»та ФОП ОСОБА_5 - ПВКФ «Проксин»- підприємства, ймовірні «вигодонабувачі»порушують статті 203, 215, 218 Цивільного кодексу України у частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства.
Таким чином, у зв'язку з непідтвердженням податкового кредиту по податку на додану вартість у основних постачальників ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, податковий орган дійшов висновку про відсутність об'єктів оподаткування у ПВКФ «Проксин»по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам -покупцям у червні 2010 року та квітні, червні, липні 2011 року.
З огляду на вказане, на думку перевіряючих, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства угоди, укладені з ним мають протиправний характер та є нікчемними. Тому, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16.12.2011 № 1992/232/13716409 (надалі -Акт перевірки).
Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач подав до відповідача заперечення, за результатами розгляду яких відповідачем надано відповідь із одночасним повідомленням, що висновки акту перевірки залишено без змін.
На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.01.2012 № 0000062301, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 72916, 25 грн. (за основним платежем -58333, 00 грн. та за штрафними санкціями -14583, 25 грн.).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області та Державної податкової служби України з відповідними скаргами.
Так, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято відповідні рішення про результати розгляду скарг.
В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.
Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між ТОВ «Бриз»та ПВКФ «Проксин»укладено догори підряду, від 04.03.2010 № 04/03/10-ОМ та від 05.03.2010 № 05/03/10-ВПГ (а.с.52-55 Том І).
Відповідно до пункту 1.1. договору підряду від 04.03.2010 № 04/03/10-ОМ, підрядник - ПВКФ «Проксин» бере на себе зобов'язання по розробці плана виконання робіт та нанесенню вогнегасної суміші на металеві конструкції і здати представникам Держпожежнагляду та замовнику -ТОВ «Бриз»на об'єкті: розширення тепличного комплексу ТОВ «Асканія Флора».
Відповідно до пункту 1.1. договору підряду від 05.03.2010 № 05/03/10-ВПГ, підрядник - ПВКФ «Проксин» бере на себе зобов'язання виконати встановлення системи водяного пожежогасіння і здати представникам Держпожежнагляду та замовнику -ТОВ «Бриз»на об'єкті: розширення тепличного комплексу ТОВ «Асканія Флора».
Згідно умов вказаних договорів фактом підтвердження належного виконання підрядних робіт є підписання сторонами акту приймання -передачі виконаних робіт.
На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ПВКФ «Проксин» підписано документи первинного бухгалтерського обліку.
Зокрема, між позивачем та ПВКФ «Проксин» було підписано акт прийняття виконаних робіт з вогнегасного оброблення від 20.07.2011 № 20/2-07-11/ОМ (а.с.59 Том І), факт виконання робіт за договорами підряду підтверджується також актом проведення комплексного випробування та прийняття в експлуатацію змонтованої установки системи автономного пожежогасіння водозаповненої спринклерної та дренчерної системи, сумісної з пожежними кранами від 20.07.2011 № 20/1-07-11/ПГ (а.с.60 Том І ).
Поряд із цим, ПВКФ «Проксин» за договорами підряду виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні на вартість попередньої оплати послуг по встановленню системи водяного пожежогасіння:
від 19.07.2011 № 70 на загальну суму 200000, 00грн. (в т.ч. ПДВ-33333, 33 грн.) (а.с.31 Том ІІ).
від 29.07.2011 № 169 на загальну суму 150000, 00грн. (в т.ч. ПДВ-25000, 00 грн.) (а.с.54 Том ІІ).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що попередня оплата послуг ПВКФ «Проксин» по встановленню системи водяного пожежогасіння у липні 2011 року становить -350000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ 58333, 33 грн.).
Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та відображено в акті перевірки.
За податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за липень 2011 року суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни отриманих послуг у розмірі 58333, 33 грн.
Як встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПВКФ «Проксин»є нікчемними.
Проте, такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на висновках матеріалів відповідача, а саме акту від 30.09.2011 № 1385/232/20576423 про неможливість проведення зустрічної перевірки ПВКФ «Проксин»з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 за червень 2010 року та квітень, червень, липень 2011 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом - ПВКФ «Проксин»недійсними у судовому порядку відповідачем суду не надано.
Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ПВКФ «Проксин», судом досліджено дане питання та встановлено таке.
В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних облікових документів, зокрема, податкових накладних (а.с.31, 54 Том І), акту прийняття виконаних робіт з вогнегасного обробляння від 20.07.2011 № 20/2-07-11/ОМ (а.с.59 Том І), акт проведення комплексного випробування та прийняття в експлуатацію змонтованої установки системи автономного пожежогасіння водозаповненої спринклерної та дренчерної системи, сумісної з пожежними кранами від 20.07.2011 № 20/1-07-11/ПГ (а.с.60 Том І ), платіжних доручень, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 6321 за липень 2011 року (а.с.56-58 Том І), що підтверджують факт реального виконання робіт та перерахування коштів за роботи.
Суд також звертає увагу, що всі вказані документи були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.
Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі насіння.
Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.07.2012 (а.с.100-101 Том І) основним видом діяльності позивача за КВЕД є: виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.07.2012 (а.с.101а-102 Том 1), одними із видів діяльності ПВКФ «Проксин»за КВЕД є обслуговування систем безпеки, інша професійна, наукова та технічна діяльність та електромонтажні роботи.
Також, матеріали справи містять ряд ліцензій, виданих уповноваженими органами ПВКФ «Проксин», зокрема, ліцензії Державного департаменту пожежної безпеки МНС України серії АВ № 548374 та серії АВ № 188071 (а.с.75-76 Том І), що підтверджують право ПВКФ «Проксин»на проведення діяльності у сфері проектуванню, монтажу та технічного обслуговування засобів протипожежного захисту.
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що роботи за договорами підряду виконувалися у ході розширення тепличного комплексу ТОВ «Асканія Флора».
На виконання вищезазначеного договорів підряду ПВКФ «Проксин»здійснювались роботи по встановленню системи водяного пожежогасіння. Вказане підтверджується як наявними у матеріалах справи первинними документами, обов'язковість ведення яких у будівництві визначена законодавством, зокрема довідками КБ-3, КБ -2в (а.с.103-185 Том І).
Окрім того, ПВКФ «Проксин»надано ТОВ «Бриз» проект проведення робіт «Вогнезахисна обробка металевих конструкцій»за адресою с. Дмитрова, Броварський район, пусковий комплекс, корпус 57 ТОВ «Асканія-Флора»(а.с.186-231 Том І).
Поряд із цим, з огляду на ту обставину, що відповідачем стверджується про відсутність у ПВКФ «Проксин»необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів, ПВКФ «Проксин»направило на адресу позивача лист від 11.07.2012 № 11/07-1, яким повідомило, що станом на 01.07.2011 на підприємстві працювало 29 осіб на постійній основі, що підтверджується копією штатного розпису станом на 01.02.2011 та станом на 01.01.2012 (а.с.81-83 Том І).
Крім того, допитаний у якості свідка виконуючий обов'язки ПВКФ «Проксин» ОСОБА_6, який працює на підприємстві з 01.02.2011 року, підтвердив вищевикладені факти та пояснив, що твердження відповідача про відсутність підприємства за юридичною адресою не відповідають дійсності, на підтвердження вказаного посилався на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.07.2012. Також свідок зазначив, що ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 не виконували жодних робіт, а лише поставляли матеріали.
Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є виконання робіт по встановленню системи водяного пожежогасіння, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПВКФ «Проксин»підтверджуються необхідними документами, договорами та документацією, а зазначений вище роботи було використано позивачем у власній господарській діяльності.
У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що як на час розгляду справи, так і на час укладання і виконання правочинів контрагент позивача зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПВКФ «Проксин» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.
На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Посилання відповідача на відсутність мети у ПВКФ «Проксин»щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не береться до уваги з таких підстав.
Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ПВКФ «Проксин», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.
Зокрема, в акті перевірки позивача податковим зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування у ПВКФ «Проксин»по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам -покупцям у червні 2010 року та квітні, червні, липні 2011 року.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ПВКФ «Проксин», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Водночас, Акт перевірки ПВКФ «Проксин», висновки якого покладені в основу акту перевірки позивача, не містить жодних посилань на підстави, з яких відповідач вважає угоди, укладені підприємством, нікчемними правочинами. Даним актом перевірки не перевірялися: наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність правовідносин по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ПВКФ «Проксин»для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.
Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Суд звертає увагу на ту обставину, що фактично перевіряючи дійшли висновку про нікчемність угод укладених між позивачем та ПВКФ «Проксин»лише з тих підстав, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою та не надало документи до перевірки. З цього приводу суд зазначає таке.
Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.
Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд звертає увагу, що посилання відповідача на відсутність за юридичною адресою ПВКФ «Проксин»підтверджується актами податкової міліції, які так і не надані відповідачем до матеріалів справи, не є належними та допустимими доказами, що підтверджують факт відсутності підприємства за юридичною адресою, зважаючи на таке.
Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 11.07.12 (а.с.101а-102 Том І) не містять запису про відсутність за юридичною адресою ПВКФ «Проксин», натомість статус відомостей про юридичну особу є підтвердженим.
Окрім того, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних податкового органу про відсутність платника податків за юридичною адресою не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що угоди, укладені позивачем з ПВКФ «Проксин»відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ПВКФ «Проксин», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Відповідачем, під час розгляду справи, не доведено «дефектів»у правовому статусі контрагента позивача - ПВКФ «Проксин», а також ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, які в свою чергу є контрагентами ПВКФ «Проксин», не доведено також «фіктивність»господарських операцій та їх здійснення з метою отримання податкової вигоди, а ні по ланцюгу постачання, а ні безпосередньо між позивачем та ПВКФ «Проксин».
Також, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.
Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .
Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
За приписами пункту 201.4. статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодекс (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
З огляду на викладені норми Податкового кодексу України вбачається висновок про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також реальне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.
У судовому засіданні було досліджено господарські відносини позивача із ПВКФ «Проксин»та встановлено, що на виконання зазначених вище договірних відносин ПВКФ «Проксин»виконало замовлені позивачем роботи, що підтверджують податкові накладні, а також первинні документи бухгалтерського обліку, що були досліджені в судовому засіданні, та досліджені перевіряючими під час проведення перевірки. Такі обставини не заперечувались відповідачем як під час проведення перевірки, так і в судовому засіданні. Таким чином, зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому позивачем правомірно включено до податкового кредиту суму по операціям із ПВКФ «Проксин».
Окремо суд зауважує, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, у розумінні Податкового кодексу України, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами контрагентів по ланцюгу постачання. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.
Окрім того, діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.
Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».
Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суд витребовував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.
При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку, податковим органом не заперечувався; доказів того, що безпосередній контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку -суду не надано.
Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 06.01.2012 № 0000062301, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 72916, 25 грн. (за основним платежем -58333, 00 грн. та за штрафними санкціями -14583, 25 грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акта щодо перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 06.01.2012 № 0000062301, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Бриз» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 72916, 25 грн. (за основним платежем - 58333, 00 грн. та за штрафними санкціями - 14583, 25 грн.).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 06 вересня 2012 р.