м.Вінниця
30 серпня 2012 р. Справа № 2а/0270/3885/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Поліщук Ірини Миколаївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Дмитрука Михайла Володимировича
позивача: не з'явився
представника відповідача 1: Аврамчук В.Ю.
представника відповідача 2: Соколової О.М.
третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3
до: управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці, управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Вінницького міжрайонного реєстраційно-екзаменаційного відділення Державної автомобільної інспекції у Вінницькій області
про: визнання дій протиправними, стягнення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі -позивач) із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, управління Держаної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області (далі -відповідачі), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вінницьке міжрайонне реєстраційно-екзаменаційне відділення Державної автомобільної інспекції у Вінницькій області про визнання дій протиправними та стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що у березні 2009 року він придбав автомобіль марки HONDA ACCORD 2.4 та зареєстрував право власності на автомобіль у Вінницькому реєстраційно-екзаменаційному відділенні ДАІ у Вінницькій області, при цьому його було зобов'язано сплатити збір до Пенсійного фонду України в розмірі 3% від вартості автомобіля (без ПДВ), що становить 6544,80 грн.
Посилаючись на положення Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", Позивач вважає, що обов'язок по сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб саме при відчуженні легкових автомобілів, а не придбанні, тому сплачені ним кошти підлягають поверненню. Саме тому 17 липня 2012 року Позивач звернувся до Відповідача 1 з вимогою про повернення сплачених коштів, на що отримав відмову.
Позивач в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позовної заяви міститься заява про розгляд справи за його відсутності за наявними у справі матеріалами.
Від управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці до канцелярії суду надійшли письмові заперечення від 20.08.2012 року № 2905/06-42-1/09 (вх. 21407 від 20.08.2012р.), у яких даний Відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з тих підстав, що нормами чинного законодавства України передбачений обов'язок осіб при купівлі легкового автомобіля сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Крім того, органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати зазначеного збору.
Таким чином, управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці зазначає про відсутність підстав для повернення позивачу сплачених коштів.
Представник УПФУ у м. Вінниці проти позову заперечувала, просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на пояснення, викладені у письмових запереченнях.
Від управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці Вінницької області також надійшли письмові заперечення на адміністративний позов (вх.№ 21165 від 15.08.2012р.), у яких зазначений відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що в діях управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці відсутній протиправний характер. Крім того, зазначений відповідач підтримує позицію, за якою фізичні особи, що набувають право власності на легкові автомобілі шляхом їх придбання є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, окрім категорії осіб, звільнених від такого обов'язку. У зв'язку із тим, що позивач до такої категорії осіб не належить, управління ДКСУ у м. Вінниці Вінницької області вважає, що позовні вимоги є безпідставними.
Представник управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області у судовому засіданні проти позову заперечувала, з підстав викладених у своїх письмових запереченнях.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вінницьке міжрайонне реєстраційно-екзаменаційне відділення ДАІ у Вінницькій області у судове засідання не з'явився, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не надсилав, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 128 КАС України, неявка в судове засідання третьої особи не перешкоджає розгляду справи.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, встановив наступне.
У березні 2009 року ОСОБА_3 придбано автомобіль марки HONDA ACCORD 2.4.
При реєстрації даного автомобіля 23 грудня 2009 року в органах ДАІ позивач сплатив збір до Пенсійного фонду України із призначенням платежу "відчуження легкового автомобіля" в сумі 6544,80 грн., що підтверджується квитанцією банку (а.с. 7).
17 липня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці із заявою про повернення помилково сплаченого збору з операцій відчуження легкового автомобіля, на що отримав відповідь, якою УПФУ в м. Вінниці відмовило у поверненні зазначених коштів, посилаючись на норми Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998р. (а.с.9-10)
Не погоджуючись із зазначеною відмовою, Позивач звернувся до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Судом досліджувались і положення Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998р., пунктом 15 якого передбачено, що суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м.Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.
Пунктом 12 цього ж Порядку передбачено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі, зокрема шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
При прийнятті суд керується положеннями частини 4 ст. 9 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Водночас, суд бере до уваги правову позицію Пленуму Верховного Суду України, викладену у постанові № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", в якій визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Таким чином, враховуючи наведене, суд виходить із того, що Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998р. є підзаконним нормативно-правовим актом і має меншу юридичну силу, ніж такий нормативно-правовий акт, як Закон України.
Отже, суд приходить до висновку, що обов'язок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів не може бути покладений на особу, яка набуває право власності, тобто на покупця, що передбачено п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998 року, оскільки вказана норма суперечить акту вищої юридичної сили, а саме п. 7 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Відтак Позивачем безпідставно примусово сплачено збір з операції відчуження легкового автомобіля.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що термін "відчуження майна" визначений Податковим кодексом України.
Зокрема згідно п. 14.1.31 ст. 14 цього Кодексу, відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.
В даному випадку Позивач набув право власності на автомобіль, а не втратив його.
Таким чином, суд приходить до висновку про протиправний характер дій управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, що полягали у відмові повернути Позивачу кошти, сплачені при реєстрації легкового автомобіля.
Водночас, оскільки Позивачем примусово сплачений збір у зв'язку із передбаченою вказаною правовою нормою відмовою органу Державтоінспекції здійснити реєстрацію придбаного транспортного засобу, суд вважає безпідставними вимоги про визнання протиправними дій управління ДКС України у м. Вінниці. Позивачем не надано суду належних доказів, які підтверджували б протиправний характер дій даного Відповідача.
Разом з тим, оскільки примусово сплачений збір з операцій відчуження легкових автомобілів перерахований до державного бюджету, сума сплаченого збору підлягає стягненню з відповідного бюджету на користь Позивача.
В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами по справі не було надано суду належні докази, які б свідчили про наявність достатніх підстав для відмови позивачу у поверненні сплачених ним коштів, а відтак, суд вважає, що заявлені позовні вимоги в частині є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому підлягають частковому задоволенню з розподілом судових витрат відповідно до ст. 94 КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці протиправними.
Стягнути на користь ОСОБА_3 6544,80 грн. (шість тисяч п'ятсот сорок чотири гривні вісімдесят копійок) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбані автомобіля шляхом його безспірного списання з державного бюджету м. Вінниці.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 93,30 грн. (дев'яносто три гривні тридцять копійок) шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна