Справа № 2а/1570/8088/2011
30 серпня 2012 року
м.Одеса
10год.41хв.
Зала судових засідань №19
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді Аракелян М.М.
При секретарі - Музиці А.О.
За участю сторін:
Від позивача: Кукушко О.А. -за довіреністю б/н від 09.04.2012р.
Від відповідача: не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річкового транспорту до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси про визнання неправомірними дій та повідомлень, скасування повідомлень, -
До суду надійшла адміністративна позовна заява Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річкового транспорту, в якій позивач просить суд визнати дії та повідомлення відповідача неправомірними та скасувати повідомлення №-Ж0117 від 14.03.11р.; №-40 від 14.03.11р; №-63 від 14.03.11р.; №-Ж017 від 12.04.2011 р.; №-112 від 12.04.11 р; №-Ж0117 від 13.05.11 р; №-94 від 13.05.11 р; №-195 від 13.05.11 р; №-Ж0117 від 14.06.11 р; №-117 від 14.06.11 р; №-Ж0117 від 14.09.11 р; №-38 та №-23 від 16.03.2012 р.; №-2 від 09.02.2012 р.; №-99 від 19.04.2012 р. про суму витрат, що становить різницю між сумою пенсії, призначеної згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», і сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно надсилаються на адресу позивача повідомлення про суму витрат, що становить різницю між сумою пенсії, призначеної згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», і сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, посилаючись на наступне. Позивач до 2009 року включно не мав необхідного рівня акредитації, проте відповідач протиправно відніс до наукового/науково-педагогічного стажу перебування на посадах у Позивача асистента, старшого викладача, викладача, доцента, професора, що суперечить Постанові КМУ від 04.03.2004р. № 257. Позивачем не видавались колишнім працівникам довідки про стаж роботи із зазначенням рівня акредитації. Позивач зазначає, що до 2009 року він утримував з працівників збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2 % на загальних підставах, як таких, що не займали наукові посади. Також позивач наголошує на тому, що відповідно до вимог законодавства, підприємства, що мають робочі місця, робота на яких дає підстави для нарахування спеціального стажу, щомісяця заповнюють і подають таблицю 8 "Наявність підстав для обліку стажу окремої категорії осіб відповідно до законодавства" звіту до ПФУ, однак позивач таку звітність не надавав та відповідачем вона не вимагалась.
Відповідач з адміністративним позовом не погоджується та вважає його таким, що не підлягає задоволенню з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, посилаючись на те, що згідно інформації, наявної в управлінні Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, в Інституті працювало 7 наукових працівників, а отже позивач повинен відповідно до Порядку №372 від 24.03.2004р. фінансувати різницю між сумою пенсії, призначеної згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», і сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів. Інститут післядипломної освіти спеціалістів морського та річкового транспорту є державною установою. У зв'язку з викладеним на позивача покладається обов'язок фінансувати 50% вказаної різниці.
У судовому засіданні представники сторін підтримали наведені позиції по суті спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що наказом № 416 від 05.03.1992р. Фонду державного майна України згідно з Законом України "Про підприємства, установи, організації, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року, постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1991 року зобов'язано забезпечити постановку на державний облік майна Інституту підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів колишнього союзного підпорядкування Міністерства морського флоту та заснувати Інститут підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів водного транспорту України.
Згідно до наказу Інституту підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів водного транспорту України № 75 від 28.07.1993р. на виконання наказу Міністра транспорту України №37 від 20.04.1993р. про перепідпорядкування інститутів, які знаходяться на території України, та нового Уставу Інституту післядипломної освіти керівних працівників та спеціалістів водного транспорту України, затвердженого Міністром транспорту України 24.06.1993 року з 20 серпня 1993 року змінено назву Інституту підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів водного транспорту України на Інститут післядипломної освіти керівних працівників та спеціалістів водного транспорту України.
Наказом № 59 від 22.01.2009 року "Про затвердження нової редакції Статуту Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського та річкового транспорту" змінено назву Інституту післядипломної освіти керівних працівників та спеціалістів водного транспорту України на Інститут післядипломної освіти спеціалістів морського та річкового транспорту (надалі -Інститут).
Інститутом було видано довідки щодо наявності стажу роботи для призначення пенсії наступним громадянам: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, вказаним спростовуються посилання позивача на те, що ним не видавалися відповідні довідки про підтвердження стажу роботи для призначення пенсії як науковим працівникам (а.с.87-118).
Також судом встановлено, що на підставі заяв про призначення пенсії вказаних вище пенсіонерів відповідними розпорядженнями Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси були призначені та виплачувались наукові пенсії. Зазначені розпорядження є чинними станом на дату розгляду даної справи, не скасовані та вимога про їх скасування позивачем в даному позові не заявлена.
Відповідно абз.2 п.13 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003р., у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначеного Закону, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів, спрямованих із джерел, визначених Законом України "Про наукову та науково-технічну діяльність".
Статтею ст.24 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" встановлено, що різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується: для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету; для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом; для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.
Порядком фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково - педагогічним) працівникам державних не бюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації згідно Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №372 від 24.03.2004р., встановлено, що фінансування витрат на виплату різниці між сумою пенсій, призначеної за цим Законом та сумою пенсій, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету 50 відсотків різниці у розмірі пенсії наукових (науково - педагогічних) працівників державних не бюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації у розрахунку на одну особу, інша частина фінансується за рахунок коштів цих підприємств і організацій.
Відповідно до п. 12 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Як вбачається з матеріалів справи, Інститут післядипломної освіти спеціалістів морського та річкового транспорту не є бюджетною установою в розумінні п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, а тому має проводити відшкодування зазначеної вище різниці пенсії.
Згідно п.3 ст. 25 Закону України "Про вищу освіту" інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про вищу освіту" рівень акредитації - рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.
Суд вважає необґрунтованими посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на те, що до 2009 року включно Інститут післядипломної освіти спеціалістів морського та річкового транспорту не мав рівня акредитації, що на думку позивача, свідчить про неправомірність віднесення до наукового та/або науково-педагогічного стажу перебування на посадах в Інституті асистента, старшого викладача, викладача, доцента, професора.
З наведених вище норм чинного законодавства назва "інститут" передбачає наявність у вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації, який дозволяє провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, та не впливає на науковий (науково-педагогічний) стаж працівників Інституту.
Відповідно до п.7.16 Статуту Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річкового транспорту (в редакції від 22.01.2009р.) стаж роботи професорсько-викладацького складу Інституту визначається у порядку, встановленому для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації, і є підставою для нарахування пенсії за тарифом, передбаченим чинним законодавством для наукових працівників.
Фактично, оскаржуючи правомірність вимог УПФУ відшкодовувати 50 відсотків різниці в сумі пенсій, позивач оспорює законність призначення наукової пенсії своїм працівникам, що виходить за межі предмету спору в даній справі, оскільки відповідних позовних вимог в ній не заявлено та суб'єктивний склад сторін визначений Інститутом без залучення до участі у справі осіб, яким призначені наукові пенсії, включеним до оскаржених повідомлень УПФУ.
В судовому засіданні на запитання суду представник позивача погодився, що позивач фактично оспорює правильність включення УПФУ стажу роботи його працівників до наукового, проте позивач не вбачає підстав для залучення цих осіб до участь у справі в будь-якому процесуальному статусі.
Пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2004р. №372 встановлено, що розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами Пенсійного фонду до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення за зразком, що додається. Зазначені підприємства, установи, організації та заклади самостійно визначають суму, що підлягає до сплати у розрахунку на місяць, та щомісяця до 25 числа перераховують органу Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням відповідні кошти для фінансування різниці у розмірі пенсії, призначеної у минулому та поточному роках.
У зв'язку з викладеним на думку суду Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси правомірно у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2004р. №372 визначено розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації та направлено на адресу Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського та річкового транспорту повідомлення про суму витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" і сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, №40 від 14.03.11р; №63 від 14.03.11р.; №112 від 12.04.11р; №94 від 13.05.11р; №195 від 13.05.11р; №117 від 14.06.11р; №38 та №23 від 16.03.2012р.; №2 від 09.02.2012р.; №99 від 19.04.2012р.
Безпідставними є позовні вимоги про визнання неправомірними та скасування повідомлень №Ж0117 від 14.03.11р.; №Ж017 від 12.04.2011р.; №Ж0117 від 13.05.11р; №Ж0117 від 14.06.11р; №Ж0117 від 14.09.11р., з огляду на те, що відповідачем повідомлення з такими реквізитами не складались та на адресу позивача не направлялись, за такими реквізитами надана інформація щодо нарахування наукової пенсії в 2011р та 2012р., оскарження якої не передбачено чинним законодавством.
Не підлягають задоволенню й вимоги позивача в частині визнання протиправними дій, оскільки в позовній заяві не конкретизовано, які саме дії відповідача, на думку позивача, є протиправними. У разі вимоги визнання протиправними дій щодо складання та направлення позивачу оскаржених повідомлень, то обґрунтованість таких вимог спростовується викладеними вище фактичними обставинами справи та приписами законодавства.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Ч.4 ст.71 КАС України встановлює обов'язок суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річкового транспорту задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю та невідповідністю чинному законодавству.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річкового транспорту до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси про визнання неправомірними дій та повідомлень, скасування повідомлень відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено та підписано 04.09.2012р.
Суддя /підпис/ М.М. Аракелян
04 вересня 2012 року
.