Справа №1490/3885/12 30.08.2012 30.08.2012 30.08.2012
< Текст >
Справа № 22ц - 1490/2621/12 Головуючий першої інстанції: Тішко Д.А.
категорія 05 Суддя-доповідач апеляційного суду: Кутова Т.З.
Іменем України
30 серпня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Крамаренко Т.В.,
Коломієць В.В.,
при секретарі судового засідання: Шпонарській О.Ю.,
за участю: позивачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_9, його представника ОСОБА_6, представника Миколаївської міської ради Обухової Ю.В., третьої особи ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3, подану через представника ОСОБА_4,
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2012 року, постановлене за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_9, Миколаївської міської ради, за участю третьої особи ОСОБА_8
про
визнання частково незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на земельну ділянку
У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_9 про визнання частково незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на земельну ділянку.
Позивачка зазначала, що вона є співвласницею 2/5 частин житлового будинку АДРЕСА_1. По тильній стіні належної їй частині вказаного житлового будинку, проходить межа суміжної земельної ділянки на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_2 і власником якого є відповідач ОСОБА_9 Пунктами 2.72 та п.2.72.1 рішення Миколаївської міської ради від 27 жовтня 2004 року затверджено проект землеустрою земельної ділянки площею 734 кв. м. для обслуговування вказаного будинку та передано дану земельну ділянку ОСОБА_9 В подальшому відповідачу було видано державний акт на вказану земельну ділянку.
Посилаючись на те, що межі земельної ділянки відповідача не були узгоджені з попередньою співвласницею, яка продала належну їй частку позивачці, а також, що в порушення вимог ДБН від 1 квітня 1992 року при визначенні межі не було відступлено 1 метру від її будівлі, що перешкоджає позивачці здійснювати обслуговування належної їй частини житлового будинку, остання просила визнати незаконними вказану частину рішення Миколаївської міської ради та державний акт на земельну ділянку, виданий на ім'я відповідача.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_3 просить вказане рішення суду скасувати, а по справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді, осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши докази по справі, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, позивачка ОСОБА_3, яка до реєстрації шлюбу мала прізвище ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 4 травня 2006 року набула право власності на 2/5 частини житлового будинку за АДРЕСА_1 (а.с. 4). Інші 3/5 частини вказаного будинку належали ОСОБА_8
ОСОБА_9 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 1991 року (а.с.93-95).
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящихся від 1 червня 1954 року за № 1112 внаслідок обміру земель по будівництву кварталу № 394 було зареєстровано за землекористувачами даного квартала. Так, для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 зареєстрована земельна ділянка розміром 459 кв. м. (а.с. 96-97). А за житловим будинком АДРЕСА_2 закріплено 699 кв.м. земельної ділянки. (а.с. 97).
А в подальшому, з урахуванням розмірів земельної ділянки, яка перебувала в фактичному користуванні, рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 18 січня 1991 року за домоволодінням, належним відповідачу закріплена земельна ділянка площею 764 кв. м. (а.с. 96, 98).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадян встановлений ст. 118 ЗК України. Так, громадянин зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Пунктами 2.72 та 2.72.1 рішення Миколаївської міської ради від 27 жовтня 2004 року за № 24/11 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 734 кв. м. за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для обслуговування житлового будинку та господарських будівель АДРЕСА_2 та передано ОСОБА_9 у власність земельну ділянку площею 734 кв. м. АДРЕСА_2 (а.с. 79).
17 березня 2005 року ОСОБА_9 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку з зазначенням плану меж вказаної земельної ділянки (а.с. 10). Оскільки конфігурація земельних ділянок сторін не змінювалась, то схема земельної ділянки в зазначеному державному акті відповідає схемі плану цієї земельної ділянки з 1954 року.
Із схематичного плану земельної ділянки, на якій розташований будинок співвласником якого є позивачка, слідує, що будинок позивачки початково побудовано на межі її земельної ділянки.
Із пояснень сторін вбачається, що спорів між суміжними землекористувачами з приводу порушення меж земельних ділянок не виникало.
Так, видачі державного акту на землю передувало погодження меж земельної ділянки, яка підлягала приватизації з суміжними користувачами земельних ділянок (а.с. 102 -107). Не заперечувала проти встановлення існуючої межі по тильній стороні будинку АДРЕСА_1 його співвласниця ОСОБА_8, третя особа по справі, яка склала про таке письмову заяву від 24 березня 2004 року (а.с.104). Відсутність же письмового погодження від співвласниці, на той час, вказаного будинку ОСОБА_12, само по собі не свідчить про її незгоду з встановленими межами. Оскільки з цього приводу з боку ОСОБА_12 не було претензій до відповідача ОСОБА_9 на протязі тривалого часу. Таких претензій не мала і позивачка з часу придбання частки в житловому будинку, тобто з 4 червня 2006 року.
Більше того, позивачка здійснила реконструкцію придбаної частини житлового будинку і рішенням Виконкому Миколаївської міськради від 4 травня 2006 року прийнято в експлуатацію будинок після закінченої реконструкції зі збільшеними площами та визнано за нею право власності на 52/100 частки цього житлового будинку, загальною площею 142, 6 кв. м., за яким закріплена земельна ділянка, площею 459 кв. м., про що 2 жовтня 2010 року останній видане відповідне свідоцтво. Вказані обставини встановлені в рішенні Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду від 12 липня 2012 року (а.с. 111-114).
Таким чином і після реконструкції житлового будинку позивачки, земельна ділянка для його обслуговування, рішенням Виконкому Миколаївської міськради затверджена незмінно в існуючих розмірах. З наведеного вбачається, що вимога ОСОБА_3 щодо необхідності відступлення від стіни її будинку 1 метру до межі суміжного землекористувача, не містить правових підстав, оскільки таке безпідставно збільшить розмір її земельної ділянки, визначений компетентним органом.
Крім цього, відповідно до положень ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У даній справі ОСОБА_3, звернулась до суду на захист свого права власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1. Позивачка зазначала, що порушення права власності полягає в неможливості обслуговування задньої стіни належного їй житлового будинку, так, як межа належної відповідачу земельної ділянки проходить по стіні будинку.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Із змісту рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 липня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_9, вбачається, що позивачка зверталась до суду також на захист свого права на обслуговування тильної стіни належного їй житлового будинку, але просила захистити це право у спосіб встановлення земельного сервітуту. Ці позовні вимоги було задоволено та встановлено право ОСОБА_3 безстрокового безоплатного земельного сервітуту, що полягає у можливості проходу через земельну ділянку АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_9 до зовнішньої стіни будинку АДРЕСА_1 для її обслуговування та виконання ремонтно-будівельних робіт (а.с. 111-114).
Відповідно до положень ст. 15 та ч. 1 та п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду способом, зокрема визнання відповідного права.
За вказаних обставин, вирішуючи даний спір, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка, відповідно до наведених норм, використала своє право на захист цивільних прав та інтересів у обраний нею спосіб. А відтак її порушене право власності на обслуговування належного їй житлового будинку на, захист якого вона звернулася до суду по даній справі, вже відновлено вищевказаним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва, яке набрало законної сили шляхом встановлення земельного сервітуту.
Враховуючи, що порушення будь-яких інших її прав не встановлено, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо незаконності оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та Державного акту на землю не спростовують вищевикладені висновки суду.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія дійшла висновку про те, що воно відповідає вимогам процесуальних та матеріальних норм, а тому не підлягає зміні чи скасуванню.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану через представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.
Головуюча:
Судді: