Справа №1490/3688/12 16.08.2012 16.08.2012 16.08.2012
< Текст >
Справа № 22 ц-1490/2489/12 Головуючий в першій інстанції: Губницького Д.Г.
Доповідач в апеляційній інстанції: Кутова Т.З.
Іменем України
16 серпня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Коломієць В.В., Ямкової О.О.,
при секретарі судового засідання: Шпонарській О.Ю.,
за участю: представника заявника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Кюкало Ю.М.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 та ОСОБА_6
на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2012 р., постановлену за скаргою
ОСОБА_3 та ОСОБА_6
на неправомірні дії державного виконавця
В червні 2012 року ОСОБА_3 і ОСОБА_6 звернулися зі скаргою на дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Ленінського ВДВС ММУЮ).
Заявники зазначали, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2010 року з них на користь ПАТ «Ерсте Банк» стягнуто солідарно 298505 грн. 76 коп. кредитної заборгованості та судові витрати. Відкрито виконавче провадження. 29 травня 2012 року державним виконавцем Чмих Л.В. в порушення вимог ст. 54 ЗУ «Про виконавче провадження», без рішення суду про звернення стягнення на заставлене майно, було вилучено автобус «Богдан» А-069.00, без здійснення опису вказаного майна та його опечатування. Крім цього, в зв'язку з тим, що державним виконавцем неправомірно не було вжито заходів щодо запобігання ушкоджень заставного майна, при погрузці вказаного автобуса на евакуатор він двічі зривався та бився днищем.
Посилаючись на викладене, заявники просили визнати вказані дії державного виконавця неправомірними.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2012 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі заявники просять вказану ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заявлених ними вимог, посилаючись на те, що суд не вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Заперечуючи проти апеляційної скарги ПАТ «Ерсте Банк» вказує на правомірність дій державного виконавця та необхідність примусового виконання рішення суду, оскільки боржник ухиляється від його добровільного виконання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2010 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у солідарному порядку на користь ПАТ «Ерсте Банк» стягнуто 298505 грн. 76 коп. кредитної заборгованості та судові витрати (т. 1 а.с. 154-156).
29 березня та 25 червня 2011 року головним державним виконавцем Ленінського ВДВС ММУЮ за виконавчими листами, виданими 7 лютого 2011 року, відкриті виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 кредитного боргу та судових витрат (т. 2 а.с. 8, 11). Постановами від 27 липня 2011 року державним виконавцем Ленінського ВДВС накладено арешт на все майно ОСОБА_3 із забороною його відчуження і оголошено в розшук автобус «Богдан» АО 06900, 2008 року випуску.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, договору застави від 27 лютого 2008 року даний автобус є власністю ОСОБА_3 і переданий ним в заставу ПАТ «Ерсте Банк» для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 27 лютого 2008 року на суму 38405 доларів США.
Актом від 12 вересня 2011 року державним виконавцем зафіксовано факт перешкоджання ОСОБА_3 виконанню рішення суду і проведенню опису автобусу ( т. 2 а.с. 108).
Відповідно до положень ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду та накладається шляхом винесення постанови про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження.
29 травня 2012 року державним виконавцем Ленінського ВДВС ММУЮ Чмих С.В. проведено опис та накладено арешт на автобус «Богдан» А0 06900, 2008 року випуску, належного боржнику ОСОБА_3 (а.с. 63-64).
Згідно з ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту.
Як вбачається зі змісту акту опису та арешту майна, державним виконавцем обмежено право користування описаним майном шляхом заборони його відчуження та вилучення з Будівельників № 5. Крім цього описане майно передано на відповідальне зберігання ОСОБА_10, якого попереджено про кримінальну та матеріальну відповідальність в разі неналежного зберігання майна.
Враховуючи наведене, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вилучення арештованого майна відбулося з попереднім його арештом та описом, а тому вказані дії державного виконавця, відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Також в оскаржуваному рішенні суд вірно зазначив про те, що опечатування арештованого майна не є обов'язком державного виконавця. А враховуючи, що арештованим майном є автобус, його зберігання в опечатаному вигляді може бути ускладненим або не можливим.
Із змісту положень ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями у відповідних випадках.
Таким чином, наведена правова норма не передбачає необхідності наявності рішення суду про звернення стягнення на заставлене майно. Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів заявників з цього приводу.
Також, суд вірно зазначив про те, що матеріальну відповідальність в разі пошкодження майна несе відповідальний зберігач, про що останній попереджений згідно п.п. Г п. 4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень. Посилання ж заявників про те, що мало місце пошкодження арештованого майна не підтверджено будь-якими доказами, а саме актом, протоколом ГАІ чи довідкою спеціаліста. Із заявою про заміну зберігача в зв'язку з пошкодженням арештованого майна боржник до державного виконавця не звертався. Тому доводи про неправомірність дій державного виконавця щодо невжиття заходів для збереження арештованого майна є безпідставними.
Не можуть бути прийняті до уваги і посилання заявників на те, що в арештованому автомобілі залишилися особисті речі боржника, оскільки опис арештованого майна здійснювався в присутності представника боржника і ним підписаний без зазначення переліку будь-яких речей.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про її відповідність вимогам матеріального і процесуального закону та відсутності підстав для її скасування.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - відхилити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуюча:
Судді: