Справа № Провадження №22-ц-2941/12 22-ц/1090/3541/12 Головуючий у І інстанціїМора О.М.
Категорія50Доповідач у 2 інстанції Семенцов
07.09.2012
Іменем України
27 серпня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Семенцова Ю.В., Ігнатченко Н.В.,
при секретарі: Мироненко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2012 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан-Україна»про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні працівника, середньомісячної заробітної плати, вихідної допомоги, моральної шкоди та зобов'язання внести зміни до трудової книжки, -
У лютому 2012 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що працював на посаді завідувача господарством ТОВ «Лан-Україна»з 06.06.2006 року, а з 01.03.2010 року був переведений на посаду завідувача господарством технічного відділу. 13.09.2011 року він написав заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Після закінчення двотижневого терміну директор ТОВ «Лан-Україна»Сребнюк М.С. в порушення ст. ст. 47, 116 КЗпП України відмовився видати позивачу трудову книжку та провести розрахунки. Позивач неодноразово надсилав на адресу відповідача рекомендовані та цінні листи з вимогою надіслати трудову книжку поштою. У відповідь на свої листи позивач отримав листа відповідача, в якому зазначалось, що заява про звільнення позивачем не подавалась і він перебуває в трудових відносинах з відповідачем, а також про неможливість вислати йому трудову книжку поштою. 13.02.2012 року позивачем отримано листа від відповідача за № 32/01-05 від 01.02.2012 року, яким повідомлялось, що з 29.09.2011 року по 01.02.2012 року позивач був відсутній на роботі без поважних причин та у зв'язку з цим його було звільнено з посади завідувача господарством технічного відділу ТОВ «Лан-Україна»28.09.2011 року за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Він (позивач) неодноразово намагався влаштуватись на роботу, проте з відсутності трудової книжки отримував відмови та постійно був змушений звертатись до друзів, родичів щоб позичити кошти, в зв'язку з чим весь час знаходився в дуже пригніченому стані, переносив важкі моральні страждання, звертався до лікарів за медичною допомогою. Вважає, що після відпрацювання ним двох тижнів відповідач зобов'язаний був звільнити його та у відповідності до ст. 47 КЗпП України та в день звільнення видати належно оформлену трудову книжку, письмово повідомити працівника про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, перед виплатою зазначених сум і провести розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
В подальшому позивач уточнив позовні вимоги і просив: стягнути з ТОВ «Лан-Україна»на його користь середньомісячний заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки та за затримку виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку в сумі 25884,60 грн., вихідну допомогу в розмірі 15867 грн., 10000 грн. моральної шкоди; змінити причину звільнення, зазначивши замість звільнення за прогули на звільнення за власним бажанням, та зобов'язати відповідача внести до трудової книжки виправлення щодо зміни формулювання причин звільнення.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2012 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Вважає рішення суду незаконним і необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на посаді завідувача господарством на ТОВ «Лан-Україна»з 06.06.2006 року, а з 01.03.2010 року був переведений на посаду завідувача господарством технічного відділу, що підтверджується відповідно наказами № 148-к від 06.06.2006 року та № 57-к від 26.02.2010 року (а.с.41).
Наказом № 21-к від 01.02.2012 року позивача було звільнено з роботи з 28.09.2011 року за прогули без поважних причин ( а.с.80 ).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач був відсутній на роботі (на підприємстві) в період з 29.09.2011 року по 01.02.2012 року протягом всього робочого часу.
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а відповідач надав докази щодо дотримання процедури та наявності підстав для звільнення позивача з роботи за ст. 40 ч.1 п. 4 КЗпП України.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відсутні порушення чинного законодавства та прав позивача при звільненні його з роботи.
Факт відсутності позивача на робочому місці без поважних причин підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці (а.с. 68, 79).
Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Посилання апелянта на те, що 14.09.2011 року ним було подано до відділу по роботі з персоналом на реєстрацію заяву про звільнення за власним бажанням, на якій є відмітка та підпис працівника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_4, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги, оскільки підтверджень реєстрації заяви позивачем не надано, в поясненнях свідок ОСОБА_4 підтвердила, що позивач із заявою про звільнення за власним бажанням до неї не звертався, підпис на заяві виконаний не нею. Факт неподачі заяви також підтверджується листом від 10.11.2011 року № Т-2200 територіальної державної інспекції праці у м. Києві, з якого вбачається, що вибірковою перевіркою кадрової документації (заяви працівників, реєстр вхідної кореспонденції) заяви про звільнення з посади завідуючого господарством за власним бажанням ОСОБА_2 не виявлено (а.с.22).
Суму авансу і суму заробітної плати за вересень місяць позивач отримав у повному розмірі, що підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року (а. с. 32, 82).
Пунктом 4.2. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників»передбачено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово надсилав позивачу листи з проханням з'явитися до адміністрації підприємства для вирішення питання про його подальшу роботу або повідомити письмово про причини відсутності. Оскільки позивач з 29.09.2011 року по 01.02.2012 року був відсутній на роботі (на підприємстві) протягом усього робочого часу, пояснень щодо причин своєї відсутності та доказів, які б підтверджували поважність причин невиходу на роботу, не надав, наказом директора ТОВ «Лан-Україна»№ 21-к від 01.02.2012 року позивача ОСОБА_2 звільнено за прогули без поважних причин згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, про що повідомлено його листом, в якому зазначено про причини звільнення з роботи та необхідність прибути для отримання трудової книжки та нарахованої для виплати суми у зв'язку із звільненням, який він отримав 13.02.2012 року. Відповідно до заяви позивача від 15.02.2012 року провести з ним остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням, позивачу було виплачено 1681,55 грн., а також цього ж дня він був ознайомлений з наказом про звільнення та отримав трудову книжку й копію даного наказу ( а.с. 69 -86 ).
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) -у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38, 39) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
З матеріалів справи вбачається, що розірвання трудового договору відбулось не з причин порушення власником трудового законодавства, тому підстав для отримання вихідної допомоги у позивача немає.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки діями відповідача не було порушено законні права позивача, тому суд правильно відмовив у задоволені позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Викладені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими й не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: