Справа № 2-1743/12
23 серпня 2012 року Ленінський районний суд м. Луганська у складі:
головуючого: судді Кравченко Н.О.,
при секретарі: Гусєвої К.І., Савченко Є.О. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті .Луганську цивільну справу за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_2, за участю третьої особи : ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, -
21 грудня 2010 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, який згодом уточнила, про що судом 11 травня 2012 року постановлено ухвалу про залишення первісних вимог позивачки без розгляду та прийняття уточненої (зміненої) позовної заяви /а.с. 22-26,30/.
Згідно до уточненого позову позивачка просила визнати недійсним кредитний договір № 014/0098/74/110737 від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»; визнати недійсним договір іпотеки від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»; зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» прийняти у ОСОБА_2 тіло кредиту у розмірі 169 729 гривень 94 копійок з розстрочкою платежів на 150 місяців, за умов, що місячний платіж буде складати 1131 гривню 50 копійок; зобов'язати приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за Договором іпотеки, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» 31 серпня 2007 року, а саме нерухоме майно -двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1; звільнити позивачку від сплати судового збору згідно із статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
27 січня 2011 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі Луганської обласної дирекції звернулося до суду з позовом, вимоги за яким було збільшено 11 травня 2012 року /том ІІ а.с. 18/. В обґрунтування якого вказав, що відповідно до договору 014/0098/74/110737 від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», за яким відповідачці було надано кредит у сумі 34 510 доларів США, під 13 % річних із кінцевим терміном повернення 30 серпня 2027 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, позивач та відповідач уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №2595, згідно до умов якого відповідач передав позивачеві в іпотеку належне їй нерухоме майно -двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.У зв'язку з тим, що відповідач не виконував умови договору, виникла заборгованість, розмір якої станом на 03 травня 2012 року становить 496 962 гривні 91 коп., з яких сума основного боргу -295 418,17 грн., відсотки за користування кредитом -80436,24 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту 12 220,23 грн., пеня за порушення строків сплати відсотків 108 888,27 грн. У добровільному порядку погашення існуючої заборгованості не відбулося, тому позивач просить суд ухвалити рішення, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0098/74/110737 від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», в розмірі 62 198, 89 доларів США, яка за курсом НБУ становить 496 962,91 грн. та судовий збір у розмірі 1820 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно -двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення публічних торгів із застосуванням процедури продажу у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку»; виселити з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які мешкають у вказаній квартирі /том ІІ а.с. 18-19/
У судове засідання представник позивача за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Луганської обласної дирекції, не з'явився, до початку слухання справи надав суду заяву, у якій позов підтримав у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. 14 червня 2012 року, 22 серпня 2012 року відповідач по справі за зустрічним позовом надала заяви, якми просила перенести слухання справи, у зв'язку зі зверненням нею до правоохоронних органів стосовно неправомірності дій банку під час укладання кредитного договору. Причину неявки в судове засідання судом визнано неповажною. Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Третя особа за зустрічним позовом приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 надала пояснення.
У зв'язку з неявкою позивачки за первісним позов у судове засідання 14 червня 2012 року, 23 серпня 2012 року, причини за якими суд вважає не поважними, суд ухвалою від 23 серпня 2012 року залишив первісний позов без розгляду.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за зустрічною позовною заявою.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Луганської обласної дирекції частково обґрунтованими з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до договору № 014/0098/74/110737 від 31 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», за яким відповідачці було надано кредит у сумі 34 510 доларів США, під 13 % річних із кінцевим терміном повернення 30 серпня 2027 року /том І а.с.5-11/.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 014/0098/74/110737 , позивач та відповідач уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №2595, згідно до умов якого відповідач передав позивачеві в іпотеку належне їй нерухоме майно -двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 /том І а.с. 12-14/.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 014/0098/74/110737 , позивач та відповідач уклали договір поруки № 014/0098/74/110737/, поручителем за яким є третя особа ОСОБА_3 / том І а.с. 15-16/.
У зв'язку з тим, що відповідач не виконував умови договору, виникла заборгованість, розмір якої станом на 03 травня 2012 року становить 496 962 гривні 91 коп., з яких сума основного боргу -295 418,17 грн., відсотки за користування кредитом -80436,24 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту 12 220,23 грн., пеня за порушення строків сплати відсотків 108 888,27 грн.
Доказів, що відповідач добровільному порядку провів необхідні виплати за кредитним договором, суду протягом розгляду справи не надано.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа / кредитор/ зобов'язується надати грошові кошти / кредит / позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно зі ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Як передбачено ч. 2 ст. 1060 ЦК України, умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Відповідно до ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
На підставі ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.
Згідно зі ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотеко держателем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотеко держатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання-звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотеко держатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Суд у своєму рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
В Законі України "Про іпотеку" відсутня чітка процедури виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, застосування ч. 2 ст. 39 цього Закону в контексті вимог ст. 40 цього ж Закону та ч. 3 ст. 109 ЖК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотеко держателя вправі винести рішення про виселення мешканців.
Разом з тим, ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.
Частинами 2 і 3 цієї ж ст. 40 законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотеко держателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України.
Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
Отже, в матеріалах справи наявна письмова вимога про добровільне звільнення квартири від 30 вересня 2010 року, проте поштове відправлення адресоване на імя «Карпачової» та «Карпачова», /а.с. 232-233/, відомості про отримання відповідних вимог також відсутні.
Позивачем за зустрічним позовом не ставилося питання про визначення кола осіб, що мешкають у спірній квартирі, що є предметом іпотеки. Згідно до відомостей, наданих позивачкою за первісним позовом, за місцем мешкання позичальниці мешкає її малолітня дитина,- ОСОБА_3 2005 року народження. Банком не уточнювалися вимоги, з огляду на відповідну обставину, з метою дотримання процедури виселення відповідача та малолітньої особи.
Таким чином, Закон України "Про іпотеку" містить в собі процедуру проведення виселення мешканців житлового будинку чи житлового приміщення, але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця.
Недотримання вищевказаної процедури є підставою для відмови в позові про виселення мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки, і на яке звертається стягнення.
Виходячи із аналізу вказаних правових норм закону, суд зазначає, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Оскільки на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку»та ч. 3 ст. 109 ЖК України, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, то такі позовні вимоги на цій стадії не можуть бути задоволені, оскільки на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотеко держателя або нового власника щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями, в розумінні вимог ст. 3 ЦПК України щодо права особи для звернення до суду за захистом.
Виходячи з наведеного, у суду немає підстав для відмови позивачеві у задоволенні його вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки оскільки вони знайшли своє підтвердження в судовому засіданні. В іншій частині вимог, щодо виселення відповідача та інших мешканців, відмовити за необґрунтованістю.
Що стосується позову в частині стягнення судових витрат, то відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.
Як вбачається з платіжних доручень банком - позивачем сплачено судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. Таким чином, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 615, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 27, 31, 60, 88, 212-215, 224 ЦПК України, суд, -
Уточнені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_2, за участю третьої особи: ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення,- задовольнити частково.
Звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_2, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0098/74/110737 від 31 серпня 2007 року, яка станом на 03 травня 2012 року становить 62 198, 89 доларів США, яка за курсом НБУ становить 496 962,91 грн.
Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів предмети іпотеки: квартири АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_2, із застосуванням процедури продажу, встановленому Законом України «Про іпотеку».
В задоволенні інших позовних вимог -відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»витрати у вигляді судового збору у розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Головуючий суддя: Н.О. Кравченко