Справа №1490/3656/12 28.08.2012 28.08.2012
Справа № 22-ц/1490/2469/12 Суддя по 1 інстанції - Вуїв О.В.
Категорія 5 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.
Ухвала
Іменем України
28 серпня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів - Серебрякової Т.В., Локтіонової О.В.,
при секретарі судового засідання - Орельській Н.М.,
за участю:
- представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
- представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 червня 2012 року у справі за
позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Щербанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та її виконавчого комітету про визнання дійсним договору купівлі - продажу житлового будинку, визнання недійсним свідоцтва на право власності та визнання права власності на житловий будинок,
встановила:
В лютому 2012 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі - продажу житлового будинку, визнання недійсним свідоцтва на право власності та визнання права власності на житловий будинок.
В обгрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її співмешканець ОСОБА_6, з яким вона проживала в АДРЕСА_1 однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, та вела спільне господарство з 1963 року по день його смерті.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, у тому числі і на спірний житловий будинок, оскільки 18 січня 1990 року ОСОБА_6, як голові колгоспного двору, видано свідоцтво на право власності на цей будинок. Заповіт спадкодавець не залишив, а спадкоємцями за законом є вона та його син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який також подав заяву про прийняття спадщини.
Позивачка вважала, що її співмешканець шляхом обману отримав свідоцтво на вказаний будинок, оскільки саме вона придбала його ще у 1969 році у колгоспі імені Кірова с. Щербані за 2000 рублів, будучи колгоспницею цього колгоспу. Всю суму коштів сплатила у липні 1973 року, тому вважає, що житловий будинок є її особистою власністю.
Посилаючись на викладені обставини та вимоги ст. 47 ЦК УРСР 1963 року, позивачка просила визнати дійсним договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку, укладеного між нею та колгоспом імені Кірова 19 липня 1969 року в простій письмовій формі, згідно якого вона зазначена його покупцем.
На підставі ст. 57 ЦК УРСР 1963 року визнати недійсним свідоцтво на право власності, видане 18 січня 1990 року виконкомом Щербанівської сільської ради ОСОБА_6 внаслідок обману з його боку, про що вона дізналася після його смерті, та визнати за нею право власності на спірний будинок.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 12 березня 2012 року в якості співвідповідачів до участі у справі залучені Щербанівська сільська рада та її виконавчий комітет, які позовні вимоги визнали.
Відповідач, діючи через свого представника, позов не визнав, посилаючись на те, що спірний будинок в минулому був колгоспним двором, головою якого був ОСОБА_6, а позивачка членом колгоспного двору.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 27 червня 2012 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на незаконність та необгрунтованість судового рішення, просила його скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що спірний будинок, зареєстрований за ОСОБА_6, як головою колгоспного двору, є власністю колишнього колгоспного двору.
Членами цього колгоспного двору були ОСОБА_6 та позивачка. Спірне майно є їх спільною сумісною власністю, в якому частки співвласників не виділені, однак їх рівність презюмується.
Такі висновки суду відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Суд також вірно виходив з того, що спір необхідно розглядати за правилами ЦК УРСР 1963 року, що регулюють право власності колгоспного двору, оскільки спірне майно (колгоспного двору) збереглося й на час введення в дію Закону України «Про власність» (15 квітня 1991 року).
Відповідно до ст. ст. 109, 120 ЦК УРСР 1963 року, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин (статті виключені із ЦК 1963 року на підставі Закону України № 3718- ХІІ від 16 грудня 1993 року) майно колгоспного двору належало його членам на праві спільної сумісної власності (ст. 112 ЦК).
За змістом цих статей власністю колгоспного двору у відповідності до Статуту колгоспу могли бути підсобне господарство, житловий будинок, продуктивна худоба, птиця та мілкий сільськогосподарський інвентар.
Члени колгоспного двору могли мати й майно, що знаходилося в їх особистій власності, однак в особистій власності громадянина, який був членом колгоспного двору, не могло знаходитися майно, яке згідно з Статутом колгоспу могло належати тільки колгоспному двору (житловий будинок, продуктивна худоба, птиця, сільськогосподарський інвентар тощо).
Відповідно до ст. 123 ЦК 1963 року, чинної на той час, частки усіх членів колгоспного двору, були рівними.
Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачка та ОСОБА_6 з 1963 року і по день смерті останнього, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживали однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, в спірному будинку та вели спільне господарство як члени одного колгоспного двору.
В спірному будинку ОСОБА_6 був прописаний з 1963 року і по день смерті, а позивачка з 1977 року та по теперішній час (а.с. 6,86).
Вони разом були членами колгоспу імені Кірова, зокрема, позивачка з 1963 по 1982 роки, а ОСОБА_6 з 1963 по 1995 роки (а.с. 113-114).
Згідно даних реєстрації у погосподарських книгах Щербанівської сільської ради, досліджених судом першої інстанції за період з 1969 по 1973 роки, а також з 1989 по 1990 роки, вони обидва значаться членами колгоспного двору за вказаною адресою ( ОСОБА_6- голова, а позивачка - член колгоспного двору).
Будучи колгоспниками колгоспу імені Кірова, сумісно проживаючи однією сім'єю в колгоспному дворі, сплатили колгоспу імені Кірова 2000 рублів за вказаний будинок шляхом розстрочення платежів з липня 1969 року по липень 1973 року, що підтверджується копіями квитанцій на ім'я позивачки та письмовим договором (а.с. 5,6, 26, 27).
18 січня 1990 року ОСОБА_6, як голова колгоспного двору, отримав свідоцтво на право власності колгоспного двору на спірний будинок, видане виконкомом Щербанівської сільської ради, зареєстроване в Вознесенському МБТІ 19 січня 1990 року.
Вказане свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Вознесенської районної ради Миколаївської області від 29 листопада 1989 року № 213 (а.с. 7, 73-76).
За такого, спірний житловий будинок, як власність членів колишнього колгоспного двору, є спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Законних підстав для визнання його лише особистою власністю позивачки не вбачається, тому доводи апеляційної скарги щодо цього є необґрунтованими.
Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що рішенням суду її позбавлено права на частку в житлового будинку є помилковим, оскільки позовних вимог про визначення належної їй частки у спірному майні вона не заявляла.
Викладене свідчить, що рішення місцевого суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не вбачається підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: