"28" серпня 2012 року Справа № 18/544/12
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Гетьман Р.А
при секретарі Гурдісовій Н.В.
за участю представників сторін:
позивача -Дорошенка С.О., довіреність № Д-2 від 16 червня 2010 року
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, Полтавська область (вх. № 2402 П/3-10) на рішення господарського суду Полтавської області від 07 червня 2012 року по справі № 18/544/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро 2", с. Шевченко, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, Полтавська область
про стягнення 376530,57 грн., -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро 2", звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" 376530,57 грн., з яких 368875,03 грн. основного боргу, 1121,91 грн. річних, 737,75 грн. інфляційних та 5795,88 грн. пені.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 07 червня 2012 року по справ № 18/544/12 (суддя Ківшик О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Агро 2" 368875,03 грн. основного боргу, 1121,91 грн. річних, 737,75 грн. інфляційних та 5795,88 грн. пені.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 07 червня 2012 року по справі № 18/544/12 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування викладених вимог посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення містить необґрунтовані висновки, які не відповідають обставинам справи. При цьому зазначає, що в договорі не встановлено строк, в який відповідач повинен здійснити оплату за товар, а позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою в порядку ст. 530 ЦК України. На думку заявника скарги, надані позивачем докази не можуть вважатися належними та достатніми на підтвердження факту отримання товару відповідачем. Крім того, зазначає, що судом неправомірно було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача стосовно відкладення розгляду справи для надання можливості надати докази стосовно обставин непереборної сили.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за № 011363.
Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, 01.01.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро 2" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (покупець) було укладено договір поставки молока натурального коров'ячого № Л-2.
Згідно умов зазначеного договору продавець взяв на себе зобов'язання систематично передавати у власність покупця молочну сировину (молоко коров'яче), а покупець приймати і оплачувати її за цінами, визначеними договором. Ціна та якість молочної сировини визначена протоколом погодження ціни (додаток № 1 до договору).
01.01.2012 р. сторонами був підписаний та скріплений їх печатками протокол погодження цін, який є додатком № 1 до договору поставки № Л-2 від 01.01.2012 р. У даному протоколі сторони узгодили, зокрема те, що з 01.01.2012 р. сторони встановлюють планову закупівельну ціну за 1 тону молока (вищий ґатунок) в перерахунку на базисний вміст жиру (3.4%) в т.ч. ПДВ 20% в розмірі 4,00 грн. (п. 1 протоколу від 01.01.2012 р.).
17.01.2012 р. сторонами був підписаний та скріплений їх печатками протоколу погодження цін, який є додатком № 1 до договору поставки № Л-2 від 01.01.2012 р. У даному протоколі сторони узгодили, зокрема те, що з 17.01.2012 р. сторони встановлюють планову закупівельну ціну за 1 тону молока (вищий ґатунок) в перерахунку на базисний вміст жиру (3.4%) в т.ч. ПДВ 20% в розмірі 2,75862 грн. (п. 1 протоколу від 17.01.2012 р.).
Позивач стверджує, що свої зобов'язання за договором він виконував належним чином, відвантажував відповідачу молоко, оформляв всі необхідні документи та передавав відповідачу на затвердження накладні за Ф.1-ТН (МС), видаткову накладну і податкові накладні.
Як зазначив позивач, він відвантажив відповідачу натуральне коров'яче молоко за період з 17.01.2012 р. по 25.01.2012 р. у кількості 93989,00 кг (в перерахунку на молоко базисної жирності -111431,00 кг) на загальну суму 445724,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями приймальної квитанції № 281 від 31.01.2012 р. та товарно-транспортних накладних .
Крім того, факт отримання відповідачем товару позивач також підтверджує наданою до матеріалів справи довіреністю (типової форми № М-2) на отримання його представником - Архиповичем П.А. від позивача товарно-матеріальних цінностей, а саме: молока в об'ємі 111431,00 кг.
07.02.2012 р. позивач направив відповідачу претензією № 07/12-2012 з вимогою сплатити борг у розмірі 445724,00 грн. протягом трьох банківських днів з дня отримання претензії.
Проте, відповідач свої зобов'язання за договором виконав не належним чином, за отриману продукцію розрахувався частково, сплативши 15.02.2012р. позивачу компенсацію (дотацію) в сумі 76848,97 грн., внаслідок чого сума основного боргу за поставлене коров'яче молоко склала 368875,03 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки № Л/2 від 01.01.2012 р., а саме: 368875,03 грн. основного боргу, 1121,91 грн. річних, 737,75 грн. інфляційних та 5795,88 грн. пені за період з 16.02.2012 р. по 23.03.2012 р.
Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з дослідження наданих сторонами документальних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог та документального обґрунтування заперечень відповідача, за якими встановив, що в період з 17.01.2012 по 25.01.2012 року включно позивачем на виконання договору поставки молока коров'ячого № Л/2 від 01.01.2012 р. було поставлено товару в об'ємі 93 989,00 кг. (в перерахунку на молоко базисної жирності - 111 431,00 кг.) на загальну суму 445 724,00 грн.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що факт поставки та отримання товару у вказаній кількості та на зазначену суму відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції визнається, будь-якими доказами не спростовується, про що свідчить позиція відповідача, викладена у відзиві на позов, та згідно якої останній стверджує, що сторони здійснивши поставку товару без проведення попередньої оплати, вийшли за межі договору стосовно строків оплати товару.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції визнав, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме: копією приймальної квитанції № 281 від 31.01.2012р. на закупівлю молочної сировини (форма № 3-ПК (МС), копіями належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, копією довіреності № 204 на ім'я представника відповідача Архиповича П.А. підтверджено факт отримання відповідачем товару на суму 445 724,00 грн.
Судом першої інстанції також прийнято в якості доказу направлення відповідачу вимоги в порядку ст. 530 Цивільного кодекс України, надану позивачем претензію № 07/02-2012 від 07.02.2012 р. (а.с. 18), згідно якої він просив відповідача сплатити суму заборгованості за поставлений по договору товар в розмірі 445724,00 грн.
При цьому, твердження відповідача щодо неотримання вищевказаної претензії позивача були повністю спростовані наявними в матеріалах справи доказами, а саме фіскальним чеком пошти № 2562 від 07.02.2012р., описом вкладення у цінний лист (а.с. 19).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з врахуванням ст. 530 Цивільного кодексу України у відповідача виникло перед позивачем зобов'язання з оплатити отриманого від позивача товару в строк до 16.02.2012р.
За даними позивача відповідачем проведено часткову оплату вартості отриманого ним товару в сумі 76848,97 грн., дана обставина підтверджується платіжним дорученням № U194421 від 15.02.2012р..
Отже, вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 368875,03 грн. визнана судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім цього позивач просив стягнути з відповідача річні в сумі 1121,91 грн., 737,75 грн. інфляційних та 5795,88 грн. пені за період з 16.02.2012 р. по 23.03.2012 року.
З аналізу умов договору поставки вбачається, що сторони не узгодили строків поставки товару, що відповідно до п. 5.4 договору поставки фактично унеможливлює визначення строку здійснення попередньої оплати за товар.
Проте, оскільки 07.02.2012 р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 07/02.2012 з вимогою протягом 3-х банківських днів оплатити отриманий товар та враховуючи встановлення факту прострочення зобов'язання по оплаті відповідачем товару саме з 16.02.2012р., позовні вимоги в частині стягнення з відповідача річних, інфляційних та пені за період з 16.02.2012 р. по 23.03.2012 р. правомірно визнані місцевим господарським судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З даними висновками повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи, ґрунтуються на документальних доказах та нормах чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Слід зазначити, що за своєю правовою суттю між сторонами по справі виникли договірні правовідносини з поставки товару -натурального коров'ячого незбираного молока.
Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно п. 2.2. договору поставка партії товару оформляється спеціалізованою товарною накладною за формою 1-ТН (МС), затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України № 176 від 01.07.2002р.
При цьому, відповідно до Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої форми товарної накладної на перевезення молочної сировини, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 01.07.2002 року № 176 - товарна накладна за формою №1-ТН - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання молочної сировини господарством або молокоприймальним пунктом, що здійснили відпуск цієї сировини, а також оприбуткована її молокоприймальним пунктом або молокопереробним підприємством-одержувачем, для оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей у межах України.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і мають містити визначені обов'язкові реквізити.
Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Якщо законодавством не встановлені типові форми первинних документів, оформлення господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити, визначені вищезазначеними Законом України та Положенням.
До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, відносяться накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, товарно-транспортна накладна та інше.
Дослідивши наявні у справі документальні докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що копіями товарно-транспортних накладних на перевезення молочної сировини форми № 1-ТН (МС), приймальною квитанцією № 281 за формою № 3-ПК (МС) підтверджено отримання відповідачем товару на суму 445 724,00 грн..
Отже, посилання відповідача на відсутність належних та допустимих доказів отримання відповідачем товару є безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами.
Пунктом 5.4 договору поставки передбачені розрахунки за товар на умовах попередньої оплати. Однак, товар був поставлений позивачем без попередньої оплати відповідача.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, з прийняттям товару у відповідача виникло перед позивачем зобов'язання з його оплати.
Відповідач в апеляційні скарзі зазначає, що договір не містить в собі жодного положення, яке б передбачало в якому розмірі та в які строки відповідач мав виконувати взяті на себе зобов'язання щодо авансової оплати товару отриманого від позивача.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем додано до позову копію претензії № 07/02-2012 від 07.02.2012р., згідно якої він просив відповідача сплатити суму заборгованості за поставлений по договору товар в розмірі 445724,00 грн. Факт направлення та отримання відповідачем даної претензії підтверджується наявними у справі доказами (а.с. 19), яким судом першої інстанції в рішенні була надана належна оцінка.
Відповідач вважає, що претензія та вимога це різні поняття, які несуть за собою відмінні наслідки, порядок та строки реагування.
Проте, колегія суддів вважає наведені доводи безпідставними та зазначає, що чинним законодавством не встановлено форми, змісту та порядку пред'явлення кредитором вимоги боржнику, тому вказана претензія за своїм змістом і є вимогою у розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки містить вимогу про виконання зобов'язання, яка є чіткою, зрозумілою та не суперечить будь-яким нормам матеріального права.
В зв'язку з тим, що матеріалами справи підтверджено направлення позивачем претензії в установленому порядку, відповідачем належними доказами вказаний факт не спростовано, у відповідності до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов'язання з оплати отриманого товару у строк до 16.02.2012 року.
Відповідно до п. 4.4 договору покупець зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату за поставлений товар.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарський суд у своєму рішенні дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача, оскільки факт порушення умов укладеного договору та вимог чинного законодавства доведений позивачем належним чином та у повному обсязі, відповідачем будь-якими доказами не спростований.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційні скарзі на те, що судом неправомірно було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача стосовно відкладення розгляду справи для надання можливості надати докази стосовно обставин непереборної сили.
Згідно п. 8.1 договору за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує причинені збитки. Винятком є форс-мажорні обставини, щодо яких сторона, для якої вони настали, повідомила іншу сторону протягом 7 (семи) календарних днів та надала довідки, видані Торгово-промисловою палатою не пізніше 15 календарних днів від дати закінчення форс-мажорних обставин. В цьому випадку строк виконання зобов'язань відсувається відповідно до часу, протягом якого діяли такі обставини та їх наслідки.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, останнім не було здійснено повідомлення позивача у семиденний термін про настання для нього форс-мажорних обставин та не було надано у п'ятнадцятиденний термін довідки Торгово-Промислової палати, на момент прийняття даного рішення така довідка була відсутня; з заявою до Полтавської торгово-промислової палати відповідач звернувся 14.05.2012 р., посилаючись на виникнення форс-мажорних обставин 07.02.2012 р., в той час як провадження у справі було порушено 28.03.2012 р. Тобто, протягом тривалого часу відповідачем не було вчинено будь-яких дій, спрямованих на доведення наявності форс-мажорних обставин;
Колегія суддів вважає також обґрунтованим посилання суду першої інстанції на положення частини 2 п. 3. ст. 14 Закону України № 671/97-ВР від 02.12.1997 р. "Про торгово-промислові палати в Україні", якими визначено, що Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні.
Отже, можливість надання підтвердження форс-мажору для решти господарських договорів цією нормою не передбачена.
До того ж, боржник повинен підтвердити наявність форс-мажорних обставин відповідними засобами доказування та довести, що зазначені обставини спричинили невиконання зобов'язань. Перелічені обставини звільняють боржника від відповідальності за допущене ним порушення, тільки якщо вони мають ознаки надзвичайності і невідворотності та причинно обумовлені невиконанням зобов'язань.
Не є непереборною силою вказані у частині 2 статті 218 Господарського кодексу України несприятливі фактори господарського життя, а також інші виробничі труднощі і технічна складність прийнятих до виконання зобов'язань. Можливість існування таких обставин -звичайний підприємницький ризик, який несе боржник.
Колегія суддів також звертає увагу, що негативні процеси в економіці у рівній мірі впливають як на відповідача, так і на позивача, а самі інфляційні процеси спричиняють знецінення грошей, які відповідач повинен сплатити за отриманий товар, що призводить до порушення майнових прав позивача, та завдання йому матеріальної шкоди.
Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 07 червня 2012 року по справі № 18/544/12 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, Полтавська область залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 07 червня 2012 року по справі № 18/544/12 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 30 серпня 2012 року.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
суддя Білецька А.М.
суддя Гетьман Р.А.