"27" грудня 2007 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду
-Тернопільської області в складі:
головуючого - Козака І.О. суддів - Кузьми P.M., Дикун С. І. при секретарі - Мендрику Т.О. з участю - апелянта ОСОБА_2, позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3; адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 вересня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 вересня 2007 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5988, 12 грн.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 листопада 2007 року стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь держави 59, 88 грн. судового збору та на користь Тернопільського міськрайонного суду 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Приватний підприємець ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою на рішення суду від 24 вересня 2007 року. Просив скасувати його та постановити нове рішення, яким ОСОБА_1 у позові в частині стягнення 1731 грн. заборгованості по заробітній платі відмовити за недоведеністю позовних вимог, а в частині стягнення 731, 86 грн. компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітку; 4033 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку; 433 грн. за роботу понад норми, визначені трудовим
Справа № 22а-1088 Головуючий у 1 -й інстанції - Хома М. В.
Категорія-41 Доповідач - Дикун С. І.
2
договором; 106, 21 грн. за невикористаних 12 днів відпустки; 68грн оплати за час відпустки відмовити у зв'язку з пропуском без поважних причин тримісячного строку звернення за вирішенням трудового спору.
Під час розгляду справи в апеляційному суді апелянт підтримав апеляційну скаргу. Позивачка та її представник апеляційної скарги не визнала.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у приватного підприємця ОСОБА_2 продавцем магазину "Мелодія", що стверджується трудовим договором №272 від 08.01.2003 року. За умовами даного договору тривалість робочого часу позивачки 20 годин на тиждень по змінному графіку з оплатою 0, 5 мінімальної заробітної плати на місяць.
Відповідачем не представлено касових документів про виплату ОСОБА_1 заробітної плати за відпрацьований період січень-липень 2003 року; січень - 12 лютого 2004 року; 12 травня - червень 2004 року, а також з серпня по грудень 2003 року - за час простою не з вини працівника у зв'язку з ремонтом магазину.
Позивачці не нараховано і не виплачено компенсацію за 12 невикористаних днів відпустки у сумі 106, 21 грн., що стверджується даними перевірки територіальної державної інспекції праці у Тернопільській області від 08.12.2006 року.
При звільненні ОСОБА_1 з роботи 30.06.2004 року відповідач не провів з нею розрахунку.
Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи із наступних мотивів.
За вимогами ч.2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закону) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Згідно із вимогами ч.1 ст. 117 КзпП, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з тих обставин, що відповідач не виплатив їй заробітної плати на загальну суму 1276, 95 грн. за періоди: січень-липень 2003 року на суму 647, 5 грн.; січень - 12 лютого 2004 року 145, 34 грн.; 12 травня - червень 2004 року 169, 14 грн. та серпень-грудень 2003 року на суму 314, 97 грн. за час простою не з вини працівника. А також, що у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати позивачка має право на відповідну компенсацію від відповідача у сумі 549, 44 грн. Та, що ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено компенсацію за 12 невикористаних днів відпустки у розмірі 106, 21 грн. Крім того, що відповідач не виплатив позивачці належних їй при звільненні сум, а тому остання має право на 4055, 52 грн середнього заробітку за час затримки
3
розрахунку при звільненні.
Колегія суддів погоджується із наведеними висновками суду, як із такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Оскільки приватним підприємцем ОСОБА_2 не дотримано вимог Закону щодо забезпечення достовірного обліку виконуваної ОСОБА_1 роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці, що стверджується даними територіальної державної інспекції праці в Тернопільській області №1000/21 від 08.12.2006 року; не подано доказів виплати заробітної плати позивачці з представленням відповідних касових документів, посилання апелянта на недоведеність вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі є безпідставними. При цьому колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано не прийняв до уваги даних про розрахунок сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та показів свідків, що бачили підпис ОСОБА_1 у відомостях про виплату заробітної плати, так як зазначені обставини самі по собі не можуть бути достатніми доказами фактичної виплати заробітку позивачці.
Непроведения розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КзпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат, незалежно від тривалості затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи, що фактичний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 не проведено, твердження апелянта про пропуск позивачкою тримісячного строку звернення до суду в частині вимог про стягнення 4033 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованими.
За вимогами ч.2 ст. 233 КзпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Отже, доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про пропущення позивачкою тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітку, а також про стягнення заробітку за невикористані дні відпустки, колегія суддів до уваги не приймає.
Не заслуговують на увагу колегії суддів посилання апелянта на пропущення позивачкою строків звернення до суду за вимогами про стягнення 433 грн за роботу понад норми, визначені трудовим договором та 68грн оплати за час відпустки, оскільки у задоволенні даних вимог суд відмовив.
Колегія суддів, керуючись ст. ст. 307 ч.1п.1, 308, 315 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 відхилити.
4
Рішення Тернопільські и міськрайонного суду від 24 вересня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.