21 серпня 2012 року Справа № 5002-29/658-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Проценко О.І.,
суддів Заплава Л.М.,
Євдокімова І.В.,
за участю представників сторін:
заступник прокурора міста Ялта: не з'явився;
представник позивача: не з'явився, Республіканський комітет з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим;
представник відповідача: Чапух Еміль Усеінович, довіреність № 02-11/85 від 16.01.12, Кореїзька селищна рада;
представник відповідача: ОСОБА_4, довіреність № 24 від 06.03.12, фізична особа-підприємець ОСОБА_5;
представник третьої особи: не з'явився, Управління Держкомзему у м. Ялта Автономної Республіки Крим;
представник третьої особи: Саликіна Яна Сергіївна, довіреність № б/н від 01.03.2012, Державна Адміністрація парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський";
розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Ялта на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 09.07.2012 у справі № 5002-29/658-2012
за позовом заступника прокурора міста Ялта (вул. Кірова, 18,Ялта,98600)
в інтересах держави в особі Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 198,Сімферополь,95022)
до Кореїзької селищної ради (Севастопольське шосе, 27,Кореїз, м. Ялта,98670)
фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 АДРЕСА_1
за участю 3-х осіб,які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
Управління Держкомзему у м. Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Руданського, 7,Ялта,98600)
Державної Адміністрації парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський" (Масандрівський парк, б.40,Ялта,98600)
про визнання недійсним рішення, договору та спонукання до виконання певних дій
Заступник прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Кореїзької селищної ради, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, за участю 3-х осб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Держкомзему у місті Ялта Автономної Республіки Крим, Державної Адміністрації парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення „Місхорський", „Масандрівський", „Лівадійський", про визнання недійсним рішення Кореїзької селищної ради №1937 від 14.04.2005 року; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Кореїзькою селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, зареєстрованого в Державному реєстрі земель за №040502100002 від 12.08.2005 року, а також про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 повернути земельну ділянку кадастровий номер 0111947100:01:003:0202, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 у користування Державній Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський". Позовні вимоги прокурор обгрунтовує тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, а тому прийняття рішення Кореїзькою селищною радою та подальше укладення договору оренди земельної ділянки без попереднього погодження з відповідними органами всупереч статті 150 Земельного кодексу України та статті 28 Закону України „Про природно-заповідний фонд" є неправомірним.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2012 року (суддя Башилашвілі О.І.) у справі № 5002-29/658-2012 у задоволенні позову заступника прокурора міста Ялта, в інтересах держави, в особі Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що межі природно-заповідного фонду Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, на момент прийняття оскаржуваного рішення, не були встановлені в натурі, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі. Крім того, місцевим господарським судом вказувалося на те, що на момент прийняття Кореїзькою селищною радою оскаржуваного рішення, відповідного державного акту на право постійного користування землями парку не існувало, водночас, господарський суд Автономної Республіки Крим, в якості обгрунтування своїх висновків, посилався на висновок судової будівельно-технічної експертизи Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз №922 від 12 червня 2012 року, згідно якій: „Спірна земельна ділянка у межі об'єкту природно-заповідного фонду „Місхорського" парку пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення входити не може".
Не погодившись із рішенням суду, заступник прокурора міста Ялта звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольніти у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована посиланням заступника прокурора міста Ялта на порушення господарським судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що мають суттєве значення для її розгляду.
Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує на те, що господарським судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховані положення рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 2278-2/02 від 20 лютого 2002 року (а.с.100,т.1), вимоги статті 150 Земельного кодексу України, а також вимог частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", а тому робить висновок, що Кореїзська селищна рада при прийнятті рішення та укладання договору вийшла за межі наданих їй повноважень.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2012 року апеляційна скарга заступника прокурора міста Ялта прийнята до провадження суду апеляційної інстанції у складі колегії: головуючий суддя: Євдокімов І.В., судді: Заплава Л.М., Фенько Т.П.).
Розпорядженням заступника голови суду від 15 серпня 2012 року у зв'язку з відпусткою головуючого судді Євдокімова І.В. здійснено заміну судді Євдокімова І.В. на суддю Проценко О.І., головуючим суддею у справі призначено суддю Проценко О.І.
15.08.2012 року ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду, розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.08.2012 року.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2012 року, у зв'язку з відпусткою судді Фенько Т.П., її замінено у складі колегії на суддю Євдокімова І.В.
В судовому засіданні 21 серпня 2012 року , представники Кореїзської селищної ради та фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 просили у здоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін, представник Державної Адміністрації парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення „Місхорський", „Масандрівський", „Лівадійський" підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, рішення господарського суду скасувати, позовні вимоги задовольнити.
Прокурор та представник Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим в судове засідання призначене на 21 серпня 2012 року не з'явилися, про дату, час та місце проведення засідання повідомлені надлежно, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо явка цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність нез'явившихся сторін.
Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, рішенням 37-ої сесії 4-го скликання Кореїзької селищної ради від 14 квітня 2005 року № 1937 затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки із земель Кореїзької селищної ради, фізичній особі -підприємцю ОСОБА_5 для обслуговуванняь торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_2. (а.с.9, т.1).
Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 вказаного рішення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 для обслуговування торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_2, передано в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 0,0020 га, кадастровий номер 0111947100010030202.
10 травня 2005 року між Кореїзькою селищною радою (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,002га, по угіддям: „землі загального користування" (рядок 12.4, шифр 97 форми 6-зем.), по угіддям: „забудовані землі", у тому числі „вулиць, набережних, площ"(графа 34, 61 форми 6-зем), - за адресою: АДРЕСА_2(а.с.10-14,т.1).
Даний договір укладено строком на 25 років та зареєстровано в Державному реєстрі земель за № 040502100002 від 12 серпня 2005 року.
Рішенням виконавчого комітету Кореїзької селищної ради від 29 грудня 2008 року № 378 ОСОБА_5 дозволено реєстрацію у БТІ міста Ялта торгового павільйону 1-1 площею 4,9 кв.м. по АДРЕСА_3 ( а.с.18,т.1).
На підставі вищезазначеного рішення, 23.01.2009 року за ОСОБА_5 на праві приватної власності зареєстровано нежиитлове приміщення торгового павільйону 1-1 площею 4,9 кв.м. по АДРЕСА_3 (а.с.19,т.1).
Як зазначено у позовній заяві заступника прокурора, результати проведеною прокуратурою міста Ялта перевірки встановили, що земельна ділянка, передана в оренду фізичній особі -підприємцю ОСОБА_5, відноситься до природно-заповідного фонду -території Місхорського парку пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Вказані обставини стали підставою для звернення заступника прокурора міста Ялта до господарського суду Автономної Республіки Крим з даним позовом.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора міста Ялта не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом розгляду даної справи є наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним рішення Кореїзської селищної ради щодо набуття фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5 права оренди на земельну ділянку та визнання недійсним договору оренди землі.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 12 Земельного кодексу України та статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить окрім іншого: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність або надання у користування громадянам та юридичним особам.
Відповідно до пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на час прийняття оскаржуваного рішення відсутній розподіл земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також не визначені та не встановлені в натурі (на місцевості) межі земельних ділянок державної та комунальної власності відносно спірної земельної ділянки.
У відповідності до положення Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є бюджетною установою, створеною на виконання наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12.05.2004 року № 196, з метою вдосконалення управління територіями Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи Адміністрацією парків тільки виконуються роботи з розробки проекту землеустрою та встановленню меж в натурі з оформленням державного акта на право постійного користування землею.
Таким чином, можливо зробити висновок, що Державною Адміністрацією парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення „Місхорський", „Масандрівський", „Лівадійський" не виконані вимоги діючого земельного законодавства щодо складання технічної документації з землеустрою та надання її Раді для затвердження у певний строк.
Межі земельної ділянки на місцевості та межові знаки не встановлено,як на час прийняття рішення, так і на даний час відсутній акт на право постійного користування.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до рішення Верховної Ради АР Крим № 2278-2/02 від 20.02.2002 року визначені межі смт.Кореїз загальною площею 355 га, у тому числі землі природоохоронного призгначення (Місхорський парк).
Згідно рішення 10 сесії 24 скликання Кореїзської селищної ради № 425 від 28 січня 2003 року „Про межі Місхорського парку", земельна ділянка, на якій знаходиться торгівельна площа та АДРЕСА_2, з розміщеними на ній об'єктами громадського харчування та торгівля, визначена як така, що не входить до меж парку „Місхорський".
Зазначене рішення є чинним, ні ким не оскаржено та не скасовано.
Також судова колегія звертає увагу на те, що з метою з'ясування місця розташування спірної земельної ділянки, в рамках зазначеної справи була проведена судова будівельно-технічна експертиза, висновком якої встановлено, що на дату проведення експертизи в матеріалах справи відсутні будь-які документальні свідчення про встановлення меж Місхорського парку. Правовстановлюючі документи (державний акт) на земельну ділянку площею 23 га, що знаходиться в користуванні Місхорського парку -пам'ятки садово-паркового мистецтва також відсутні. Таким чином, межі Місхорського парку -пам'ятки садово - паркового мистецтва на дату огляду не винесені в натурі, тобто не визначені на місцевості та на дату передачі фізичній особі -підприємцю ОСОБА_5 в оренду земельної ділянки загальною площею 0,002га та реєстрації в державному земельному кадастрі (12.08.2005р.) не були встановлені, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно -заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі. Земельна ділянка, на якій знаходиться торгова площа та АДРЕСА_2 з розташованими на ній об'єктами громадського харчування та торгівлі, у тому числі і торгівельний кіоск, що належить на праві власності ОСОБА_5, на підставі рішення 10 сесії 24 скликання Кореїзької селищної ради №425 від 28.01.2003. прийнято не відносити до меж парку "Місхорський". Власником комунального майна, тобто будівель та споруд Місхорського пляжу, розташованих за адресою: смт. Кореїз, Місхорський парк, крім будівлі літер Б є Кореїзька селищна рада на підставі рішення виконкому Кореїзької селищної ради від 21.05.2001. (а.с.60-68, т.2).
На підставі вищевикладеного, земельна ділянка площею 0,002 га, розташована за адресою АДРЕСА_2, надана фізичній особі -підприємцю ОСОБА_5 в оренду на 25 років для обслуговування торгівельного павільйону на підставі рішення Кореїзької селищної ради №1937 від 14.04.2005 року, та договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у державному реєстрі земель за №040502100002 від 12.08.2005., не може входити у межі об'єкту природно-заповідного фонду "Місхорського" парку пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Вищевказаної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 12 липня 2011 року по справі № 2-12/1321-2010.
Судова колегія також погоджується зі висновками господарського суду першої інстанції, який на підставі аналізу діючого законодавства, а саме: частини 2 статті 4, частини 3 статті 20, частини 1 статті 21 Закону України „Про природно-заповідний фонд України", зазначив, що положення зазначеного Закону передбачають знаходження на території парків земельних ділянок, які належать на праві власності громадянам, які мають право володіти, розпоряджатись та використовувати свої ділянки на власний розсуд, проте з дотриманням режиму охорони земель природно-заповідного фонду.
У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки
природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники
зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією
охоронного зобов'язання (ч. 4 ст. 4 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України").
Відповідно до частини 6 статті 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Тобто, положення Закону України "Про природно-заповідний фонд України" лише містять певні обмеження у використанні земельних ділянок на території парків.
Окрім того, в силу діючого законодавства України, у разі правомірного набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, у власника цього будинку (будівлі або споруди) виникає право, а у відповідного суб'єкту владних повноважень кореспондуючий обов'язок, щодо передачі власнику цього будинку (будівлі або споруди) земельної ділянки, на якій він розташований.
Водночас, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час перегляду справи апеляційним судом, прокурор та позивач не довели суду, що саме оспорювана земельна ділянка, виділена у користування фізичній особі -підприємцю ОСОБА_5, входить до території Місхорського парку, та не надали належних та допустимих доказів, якіб підтверджували ці обставини.
При цьому незважаючи на неодноразові витребування як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, прокурором не були надані суду матеріали прокурорської перевірки, за результатами якої було прийнято рішення про подачу позову, та які безпосередньо встановлюють факт порушення (Акт перевірки, схема розташування земельної ділянки).
Доводи апеляційної скарги, на думку суду апеляційної інстанції не спростовують висновків господарського суду Автономної Республіки Крим, оскільки посилання заступника прокурора міста Ялта на положення статті 150 Земельного кодексу України, якою визначені особливо цінні землі та порядок їх вилучення ( в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення), суд знаходить неспроможними, тому що доказів, що спірна земельна ділянка відноситься до особливо цінних земель, матеріали справи не містять.
Прокурор зауважує також на тому, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України"від 21.01.2010р. №1826-VІ, який набрав чинності 16.02.2010р., статтю 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" доповнено частину четверту: "Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду".
При цьому, посилаючись на частину 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в редакції зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України"від 21.01.2010р. №1826-VІ, прокурор вважає, що межі природно-заповідного фонду були встановлені на підставі проекту організації території Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Однак, судова колегія не може погодитися із вищезазначеними доводами апеляційної скарги, оскільки на момент прийняття спірного рішення Кореїзською селищною радою 14 квітня 2005 р., частини 4 стаття 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не містила, оскільки відповідні доповнення до статті були внесені лише у 2010 році.
Також не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, посилання прокурора на рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 2278-2/02 від 20 лютого 2002 року, яким було вирішено встановити межі селища Кореїз загальною площею 355 га, в тому числі 23 га- землі природоохороного значення - Місхорський парк, оскільки лише віднесення 23 га до земель Місхорського парку, не є доказом того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель Місхорського парку.
Навпаки, як зазначалося вище, ці доводи спростовуються проведеною по справі судовою будівельно-технічною експертизою, якою було встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які документальні свідчення про встановлення меж Місхорського парку, правовстановлюючі документи (державний акт) на земельну ділянку площею 23 га, що знаходиться в користуванні Місхорського парку -пам'ятки садово-паркового мистецтва відсутні.
Таким чином, посилання заявника апеляційної скарги на рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим № 2278-2/02 від 20 лютого 2002 року є безпідставними та не можуть бути прийняті до уваги суду.
Інші доводи заявника апеляційної скарги, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуємого рішення.
Посилання представника Державної Адміністрації парків -пам'яток садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський" на те, що оспорювана земельна ділянка відноситься до природно-заповідного фонду, а саме Місхорського парку -пам'ятки садово-паркового мистецтва, також спростовуються рішенням Кореїзської селищної ради № 425 від 28 січня 2003 року „Про межі Місхорського парку", пунктом 2 якого вирішено вважати в межах парку -пам'ятнику садово-паркового містецтва загальнодержавного значення "Місхорський", який складається з 23 га, землекористувачів, до переліку яких, АДРЕСА_2 не включена ( а.с.101-102, т.1).
Позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди також не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено підстави визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Проте як в позовній заяві, так і у апеляційній скарзі взагалі відсутній обґрунтований висновок, чим саме вищевказаний договір порушує інтереси держави та норми Цивільного законодавства України.
Також, судова колегія звертає увагу на те, що позовні вимоги щодо повернення земельної ділянки стосуються безпосередньо права на постійне користування земельною ділянкою третьої особи -Державної Адміністрації парків -пам'яток садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масанрівський", "Лівадійський", однак, ані заступник прокурора в інтересах Державної Адміністрації парків -пам'яток садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", ані Державна Адміністрація парків -пам'яток садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський" зі самостійними вимогами, з урахуванням приписів статті 26 Господарського процесуального кодексу України, до суду не зверталися.
Щодо застосування строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем, то судова колегія погоджується з висновком господарського суду про відмовау у задоволенні заяви, оскільки відповідно до пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України, позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Однак, частиною 5 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом зокрема про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
На підставі вищевикладеного судова колегія вважає, що оскільки факт віднесення спірної земельної ділянки до складу земель природно-заповідного фонду, позивачем належними та допустимим доказами не доведено, то позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За вказаних обставин Севастопольський апеляційний господарський суд дійшов висновку про повне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими. Висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права не встановлено.
Отже, вимоги заступника прокурора міста Ялта, викладені в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають, підстави для скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2012 року у справі № 5002-29/658-2012 відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Ялта - залишити без задоволення. 2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2012 у справі № 5002-29/658-2012 - залишити без змін.
Головуючий суддя О.І. Проценко
Судді Л.М. Заплава
І.В. Євдокімов
Розсилка:
1. прокуратура міста Ялта
(вул. Кірова, 18,Ялта,98600)
2. Республіканський комітет з охорони навколишнього природного середовища АР Крим
(вул. Кечкеметська, 198,Сімферополь,95022)
3. Кореїзька селищна рада
(Севастопольське шосе, 27,Кореїз, м. Ялта,98670)
4. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5
АДРЕСА_1
5.Управління Держкомзему у м. Ялта Автономної Республіки Крим
(вул. Руданського, 7,Ялта,98600)
6. Державна Адміністрація парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський"
(Масандрівський парк, б.40,Ялта,98600)
7. прокуратура міста Севастополя
(99011, м. .Севастополь, вул. Павліченко, 1)