21 серпня 2012 року Справа № 5002-3/5439-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заплава Л.М.,
суддів Євдокімова І.В.,
Проценко О.І.,
за участю представників сторін:
прокурор, не з'явився, заступник прокурора міста Ялта;
позивача, Гарібян Юрій Сергійович, довіреність № б/н від 18.05.12, Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим;
відповідача, не з'явився, Лівадійська селищна рада;
відповідача, Полєнова Олена Володимирівна, довіреність № б/н від 06.04.12, Дочірнє підприємство "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема";
відповідача, Кондратюк Діана Луківна, довіреність № б/н від 16.08.12, Дочірнє підприємство "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема";
розглянувши апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Соколова І.О., судді: Потопальський С.С., Іллічів М.М.) від 07 червня 2012 року у справі № 5002-3/5439-2011
за позовом Заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим
до відповідачів: Лівадійської селищної ради
Дочірнього підприємства "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема"
про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.04.2006р.
Заступник прокурора міста Ялта звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим з позовом до Лівадійської селищної ради, дочірнього підприємства "Зарема -Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,0565 га, розташованої в смт. Лівадія, пров. Юності, 3, укладеного 14 квітня 2011 року між Лівадійською селищною радою та ДП «Зарема-Південь»ТОВ «Зарема», зареєстрованого у книзі записів договорів оренди земельних ділянок 04 травня 2006 року за № 040602100015, та зобов'язання ДП «Зарема-Південь»ТОВ «Зарема»повернути Лівадійській селищній раді зазначену земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір оренди земельної ділянки був укладений без волевиявлення Лівадійської селищної ради, тобто без прийняття рішення про надання земельної ділянки в оренду. Рішення Лівадійської селищної ради №28 від 28 серпня 2002 року не могло бути підставою для укладення спірного договору, оскільки воно було підставою для виникнення інших правовідносин, які на момент укладення договору припинили своє існування, а саме рішення вже не мало чинності.
В процесі розгляду справи від представника прокуратури Автономної Республіки Крим надійшло клопотання про виправлення технічної помилки, яка була допущена при друкуванні позову, а саме у пункті 3 прохальної частини позову щодо дати договору оренди землі, який був укладений фактично 14 квітня 2006 року, а не 14 квітня 2011 року, як було вказано у позові.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 травня 2012 року суд за клопотанням представника прокуратури Автономної Республіки Крим здійснив заміну позивача - Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим на його правонаступника - Державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 червня 2012 року у справі №5002-3/5439-2011 позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,0565 га в смт. Лівадія, пров. Юності, 3 для обслуговування бази відпочинку, укладений 14 квітня 2006 року між Лівадійською селищною радою та ДП "Зарема-Південь" ТОВ "Зарема", зареєстрований у книзі записів договорів оренди земельних ділянок 04 травня 2006 року за № 040602100015. Зобов'язано ДП "Зарема-Південь" ТОВ "Зарема" повернути Лівадійській селищній раді земельну ділянку площею 0,0565 га в смт. Лівадія, пров. Юності, 3. Вирішено питання щодо судового збору.
Рішення мотивовано тим, що первісний договір оренди земельної ділянки укладений між відповідачами на підставі рішення Лівадійської селищної ради № 28 від 28 серпня 2002 року, пройшов державну реєстрацію, тобто, набрав чинності, а тому вказане рішення Лівадійської селищної ради вже було реалізовано відповідачами. Для укладення нового договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року Лівадійській селищній раді необхідно було прийняти нове рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду другому відповідачу.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ДП "Зарема-Південь" ТОВ "Зарема" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції та прийняте нове про відмову в позові.
Апеляційна скарга мотивована необґрунтованістю оскарженого судового рішення, невідповідністю його нормам матеріального та процесуального права.
ДП "Зарема-Південь" ТОВ "Зарема" зазначає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що порядок укладення спірного договору був порушений, оскільки рішення Лівадійської селищної ради № 28 від 28 серпня 2002 року, на підставі якого був укладений договір оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року, не було скасоване та продовжувало існувати, а тому можливість укладення на підставі цього рішення іншого договору оренди не суперечить нормам земельного законодавства. Судом першої інстанції, на думку відповідача, неправомірно не було взято до уваги рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 листопада 2010 року по справі №22-ц-15088/2010, яким було встановлено не тільки законність рішення Лівадійської селищної ради № 28 від 28 серпня 2002 року, але й дійсність та законність договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року.
Також вказує на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про застосування наслідків пропуску прокурором та позивачем строку позовної давності на звернення до суду.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 липня 2011 року апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів у складі: головуючий -суддя Латинін О.А., судді Градова О.Г. та Маслова З.Д.
За розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 липня 2012 року, у зв'язку з відпусткою, суддю Латиніна О. А. замінено у складі колегії на суддю Воронцову Н. В. Головуючим суддею по справі №5002-3/5439-2011 призначено суддю Воронцову Н. В.
17 липня 2012 року представник позивача в судовому засіданні надав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить в задоволенні скарги відмовити.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 липня 2012 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідачів розгляд апеляційної скарги був відкладений на 31 липня 2012 року в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
За розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 31 липня 2012 року, у зв'язку з відпусткою, суддю Воронцову Н.В. замінено у складі колегії на суддю Заплава Л.М.
Головуючим суддею по справі призначено суддю Заплава Л.М.
Розпорядженням заступника голови суду від 21 серпня 2012 року судді Маслова З.Д. та Градова О.Г. були замінені у складі колегії на суддів Євдокімова І.В. та Проценко О.І.
У судове засідання не з'явились представник Лівадійської селищної ради та прокурор, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутність не з'явившихся учасників судового процесу, за наявними у справі доказами, оскільки, відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність, обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 1999 року між Сургутським управлінням бурових робіт № 1 ВАТ «Сургутнафтогаз»(продавець) та ДП "Зарема-Південь" ТОВ "Зарема" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №28, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність базу відпочинку - побутовий комплекс ОКА - 16, розташований у м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Шкільний (зараз -пров. Юності), буд. 3 (том 1, арк. с. 117 -119).
Пунктом 3.3. цього договору встановлено, що право власності у покупця наступає з моменту передачі майна і підписання акту прийому-передачі.
21 лютого 1999 року між сторонами угоди був підписаний двохсторонній акт прийому-передачі майна -бази відпочинку, розташованої у м. Ялта, смт. Лівадія, пров. Шкільний, буд. 3 (том 1, арк. с. 120).
Рішенням Лівадійської селищної ради від 12 червня 2002 року за №25 ДП "Зарема-Південь" ТОВ "Зарема" було надано дозвіл на переоформлення права на земельну ділянку площею 0,06 га, на якій розташована будівля, що знаходиться у власності ДП "Зарема-Південь" ТОВ "Зарема" за адресою: смт.Лівадія, пров. Юності (том 1, арк. с. 122).
У зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу зазначеного об'єкту, Лівадійською селищною радою 28 серпня 2002 року було прийнято рішення №28 „Про припинення Сургутському управлінню бурових робіт №1 ВАТ «Сургутнафтогаз»права користування земельною ділянкою, розірвання договору на право тимчасового користування землею, та надання «Зарема-Південь»(ДП ТОВ «Зарема») в користування земельну ділянку за адресою: смт. Лівадія, пров. Юності, 3 (бувший пров. Шкільний, 3)", яким ДП «Зарема-Південь»ТОВ «Зарема»передано в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,0565 га для обслуговування бази відпочинку в смт. Лівадія, провулок Юності, 3. ( том 1, арк. с. 5).
На виконання вищезазначеного рішення 04 липня 2003 року між Лівадійською селищною радою та ДП «Зарема-Південь»ТОВ «Зарема»був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок 12 серпня 2003 року за №46 (том 1, арк. с. 6-14).
В подальшому, 12 квітня 2006 року, за ініціативою сторін між Лівадійською селищною радою та ДП «Зарема-Південь»ТОВ «Зарема»був укладений договір про розірвання договору оренди земельної ділянки від 04 липня 2003 року, запис в реєстрі №694 ( том 1, арк. с. 15).
14 квітня 2006 року між Лівадійською селищною радою та ДП «Зарема-Південь»ТОВ «Зарема»знову був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0565 га для обслуговування бази відпочинку в смт. Лівадія, провулок Юності, 3, який зареєстровано в книзі записів договорів оренди земельних ділянок 04 травня 2006 року за №04060210001 (далі -Договір). Вказана земельна ділянка була передана також за актом приймання-передачі від 2006 року (том 1, арк. с. 16-32).
Відповідно до пункту 8 Договору підставою для його укладення сторонами було зазначено рішення Лівадійської селищної ради №28 від 28 серпня 2002 року, яке вже було підставою для укладення договору оренди земельної ділянки від 04 липня 2003 року, який, як зазначено вище, було розірвано у квітні 2006 року за згодою сторін.
На думку прокурора, Договір був укладений в порушення вимог статей 12, 116, 124 Земельного кодексу України, положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з недодержанням положень частин першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно статті 29 Господарського процесуального кодексу України та статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за заявою інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів держави.
Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08 квітня 1999 року про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Також, вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України за №3-рп 99 від 08 квітня 1999 року зазначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
При цьому пунктом 5 частини 3 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного суду України за №3-рп 99 від 08 квітня 1999 року визначено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті 21 Господарського процесуального кодексу України є стороною в господарському процесі.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, яке затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №459/2011, визначено, що Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
В силу пункту 1 статті 4 Положення Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.
Відповідно до статті 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель-спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель визначені статтею 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
Згідно пункту „а" частини першої статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється у частині, зокрема, додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.
Однак, державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, як визначено частиною четвертою статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.
У зв'язку з наведеним вище, відповідний орган та його територіальні органи здійснюють контролюючі та управлінські функції.
Таким чином, з приведених нормативних документів слідує, що правом розпорядження земельними ресурсами, вказаний орган не наділений, тобто у Державної інспекції сільського господарства України відсутні цивільні права або інтереси, які стосуються права розпорядження спірною земельною ділянкою. Правом розпорядження спірної земельної ділянки наділена Лівадійська селищна рада, яка зазначена в цій справі відповідачем.
Матеріали справи не містять доводів про порушення прав або інтересів Державної інспекції сільського господарства України, і ця обставина не доведена в суді, ані прокурором, ані позивачем.
Відсутність факту порушення права позивача, на захист якого подано позов, тягне за собою самостійну підставу для відмови в позові.
Щодо доводів апеляційної скарги відносно того, що оскільки рішення Лівадійської селищної ради № 28 від 28 серпня 2002 року, на підставі якого був укладений договір оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року, не було скасоване та продовжувало існувати, то можливість укладення на підставі цього рішення іншого договору оренди не суперечить нормам земельного законодавства, судова колегія зазначає наступне.
Згідно статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями (окрім земель, наданих у приватну власність) у межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності є сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень, визначених законом.
Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення Договору) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до частин п'ятої та десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
В рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року зазначено, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування як підстава для укладення договору оренди земельної ділянки діє до його виконання (до укладення договору оренди) або до його скасування по мотивам невідповідності закону.
Так як раніше укладений договір оренди земельної ділянки від 04 липня 2003 року був розірваний за згодою сторін 12 квітня 2006 року, то на момент укладення спірного договору (14 квітня 2006 року) рішення Лівадійської селищної ради №28 від 28 серпня 2002 року було фактично невиконаним, так як цим рішенням в оренду надавалась земельна ділянка на 25 років, а тому було чинним та являлось належною підставою для укладення Договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2006 року.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В пункті 2.26. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17 травня 2011 року „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у частині першій статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено перелік істотних умов договору оренди землі, відсутність однієї з яких згідно з частиною другою цієї статті є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.
Водночас згідно з частиною четвертою статті 15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємними частинами договору оренди землі є: 1) план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; 2) кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; 3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 4) акт приймання-передачі об'єкта оренди; 5) проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
У вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 N 677.
Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.
З матеріалів справи вбачається, що спірний Договір відповідає всім вищепереліченим критеріям, а також вимогам цивільного та земельного законодавства, оскільки він укладений в належній формі уповноваженими на те особами, з погодженням всіх істотних умов, встановлених законом для таких договорів, з дотриманням правового режиму використання земельної ділянки і встановленої процедури передачі його в оренду, на підставі діючого рішення Лівадійської селищної ради №28 від 28 серпня 2002 року.
Враховуючи вище викладене, судова колегія вважає, що оскільки Договір не порушує будь-яких прав позивача, а також відсутні підстави для визнання його недійсним, то у позові слід відмовити.
Щодо застосування строку позовної давності колегія зазначає, що такий строк не може бути застосований, оскільки відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а факту порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача судом не встановлено.
Отже, по результатам розгляду апеляційної скарги, судова колегія вбачає обґрунтованість останньої, необхідність її задоволення судом, внаслідок чого оскаржене рішення суду підлягає скасуванню через невідповідність висновків, викладених в ньому обставинам справи та внаслідок неправильного застосування судом при вирішенні справи норм матеріального права.
Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104 (пункти 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 червня 2012 року у справі № 5002-3/5439-2011 скасувати.
3. Прийняти у справі нове рішення: у задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя Л.М. Заплава
Судді І.В. Євдокімов
О.І. Проценко
Розсилка:
1.Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим
(вул. Київська, 81, м. Сімферополь, 95000)
2.Лівадійська селищна рада
(вул. Батуріна, 8, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655)
3.Дочірнє підприємство "Зарема-Південь" товариства з обмеженою відповідальністю "Зарема"
(вул. Батуріна, 8, смт. Лівадія, м. Ялта, 98655)
(м. Ялта, вул. Прибережна, 5, кв.11, 98600)
4.Заступник прокурора міста Ялта
(вул. Кірова, 18, м. Ялта, 98600)
5.Прокуратура міста Севастополя
(м. Севастополь, вул. Павліченка, 1, 99011)