"21" серпня 2012 р. Справа № 6/17-1200-2011
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Бойко Л.І., Величко Т.А.
при секретарі судового засідання Альошиній Г.М.,
за участю представників:
від прокуратури - помічник військового прокурора Одеського гарнізону Набекало М.М., посвідчення №181 від 15.08.2011р.;
від позивача- Добров Ю.І., довіреність №220/731д від 16.11.2011р.;
від відповідача (товариства з обмеженою відповідальністю „ГАЛІ") - участі не брали, хоча товариство з обмеженою відповідальністю „ГАЛІ" було належним чином сповіщено про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (том ІІІ а.с. 96);
від відповідача (Одеської міської ради) - Пікузо В.В., довіреність №38/исх-гс від 26.01.2012р.;
від третьої особи - участі не брали, хоча квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеси був належним чином сповіщений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0333593 від 11.08.2012р. (том ІІІ а.с. 94);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
заступника військового прокурора Одеського гарнізону
на рішення господарського суду Одеської області від 27.09.2011р.
у справі №6/17-1200-2011
за позовом військового прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до відповідачів:
- товариства з обмеженою відповідальністю „ГАЛІ";
- Одеської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси
про визнання недійсним договору оренди
Військовий прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з позовом до відповідачів: товариства з обмеженою відповідальністю „ГАЛІ", Одеської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси про визнання недійсним договору оренди землі від 20.04.2006р., укладеного між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю „ГАЛІ".
Рішенням господарського суду Одеської області від 27.09.2011р. у справі №6/17-1200-2011 (головуючий суддя Демешин О.А., судді: Смелянець Г.Є., Панченко О.Л.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що позивачем відповідно до земельного законодавства не було отримано правовстановлюючий документ на спірну земельну ділянку та не проведено державну реєстрацію права користування земельною ділянкою, а тому відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України Одеській міській раді належить право розпоряджатися вказаною земельною ділянкою шляхом прийняття рішень про передачу її в користування. Крім того, суд зазначив, що зміст спірного договору відповідає всім істотним умовам договору оренди землі, передбаченим статтею 15 Закону України „Про оренду землі".
Також місцевий господарський суд не вбачав підстав для поновлення строку позовної давності, оскільки дійшов висновку, що про існування спірного договору прокурору було відомо 09.02.2010р. Зазначені обставини стали ще однією підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник військового прокурора Одеського гарнізону звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 27.09.2011р. у справі №6/17-1200-2011 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Позивачем вимоги апеляційної скарги підтримано, відповідач (Одеська міська рада) проти її задоволення висловив заперечення, відповідач (ТОВ "Галі") та третя особа участі в судовому засіданні не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (том ІІІ а.с. 94,96).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців товариство з обмеженою відповідальністю „Галі" виключено з реєстру у зв'язку з ліквідацією (том ІІІ а.с.96-98).
Між тим ліквідація юридичної особи - сторони у справі, здійснена після прийняття судового рішення, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, не може бути підставою для застосування пункту 6 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача (Одеської міської ради), обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящихся №27 від 29.05.1951р. „О восстановлении прав землепользования, а также прав на строения, отведенные в довоенный и послевоенный периоды для нужд Одесского Военного Округа" підтверджено належність військового містечка №40 (м. Одеса, пров. Вагнеровський, 4-5 (зараз пров. Мукачівський) Одеському військовому округу та відновлено право землекористування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомості і споруди вказаного військового містечка (том І а.с. 14-16, 17).
Зазначені земельні ділянки дотепер перебувають на обліку у КЕВ м.Одеси. Згідно індивідуальної картки №22 обліку земельної ділянки на обліку КЕВ м.Одеси, який відповідно до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими земельними ділянками" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України", затверджених наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997р., є повноважним органом державної влади з обліку земель оборони, за Міністерством оборони України рахується земельна ділянка площею 1,49 га, розташована за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6 (том І а.с. 10-12).
Із матеріалів справи також вбачається, що 23.12.2005р. Одеською міською радою було прийнято рішення №5101-ІV, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано ТОВ "ГАЛІ" земельні ділянки загальною площею 0,3499 га у короткострокову оренду, терміном на 5 років, за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6/3, в тому числі земельну ділянку №3 площею 0,0308 га (землі іншого призначення) для організації будівництва та благоустрою прилеглої території (том І а.с.51).
На підставі зазначеного рішення 20.04.2006р. між Одеської міською радою ("орендодавець") і ТОВ "ГАЛІ" ("орендар") укладено договір оренди землі (далі-договір від 20.04.2006р.), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався надати, а орендар прийняти у строкове платне володіння, користування земельну ділянку площею 308м2 (ділянка №3), що знаходиться у місті Одесі, Приморському районі, по пров. Мукачівському, 6/3, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору від 20.04.2006р.(том І а.с.7-8).
Договір укладено терміном на 5 років для організації будівництва та благоустрою прилеглої території (пункт 3.1 договору від 20.04.2006р.).
Вказаний договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований у Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.06.2006 р. за №04065050012.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України суд першої інстанції виходив з правомірності розпорядження Одеською міською радою земельною ділянкою, що була передана в оренду ТОВ "ГАЛІ" за оспореним договором.
Між тим з таким висновком не можна погодитись з огляду на таке.
Згідно вимог статті 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина друга стаття 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). Міністерство оборони України відповідно до статті 3 Закону України „Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N406/2011, є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.
Відповідно до статті 3 „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 4 вищенаведеного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.
У відповідності до статті 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 Положення „Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1919, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.
Виходячи зі змісту вищезазначеного Положення, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.
Відповідно до статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9,14 Закону України „Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.
У відповідності до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.
За приписами статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Аналогічне визначення земель оборони міститься у статті 1 Закону України „Про використання земель оборони", згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
До того ж згідно статті 6 Закону України „Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004р. землі оборони є землями державної власності та не можуть передаватися до земель комунальної власності.
Пунктом б) частини третьої статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Згідно пункту 44, пункту 45 діючого Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, Міністерством оборони України не вносилося до Кабінету Міністрів України подання щодо відчуження об'єктів нерухомості та інших споруд військового містечка №40, згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки Одеській міській раді не надавалась, рішення стосовно відчуження об'єктів нерухомості військового містечка №40 Кабінетом Міністрів України не приймалося. При цьому Міністерство оборони України не зверталося з клопотанням до відповідних державних органів про відмову від земель оборони - земельної ділянки військового містечка №40 площею площею 1,49 га, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. Мукачівський, 6.
Місцевим господарським судом при вирішенні спору по суті не було враховано зазначені норми права та обставини справи, а тому він прийшов до помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог з підстав відсутності у позивача правовстановлюючих документів на землю.
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.04.2012р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.07.2012р., у справі №30/17-4901-2011 за позовом військового прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування рішень (далі - справа №30/17-4901-2011) визнано незаконним та скасовано, зокрема, рішення Одеської міської ради від 23.12.2005р. №5101-IV "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання товариству з обмеженою відповідальністю „Галі" земельних ділянок в оренду, загальною площею 0,3499 га, за адресою: м. Одеса, провулок Мукачевський, 6/3, для проектування та будівництва 16-поверхового жилого будинку із мансардою, вбудованими офісними приміщеннями і гаражем у напівпідвальному поверсі, організації будівництва та благоустрою прилеглої території" (том ІІІ а.с. 86-90).
Отже, рішення Одеської міської ради, на підставі якого було укладено оспорений договір, визнано незаконним та скасовано.
В пунктах 2.24,2.26 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється. З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду. Розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.
Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
В свою чергу недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 20 цього Кодексу є підставою недійсності правочину (частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).
Враховуючи викладене вище, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що Одеська міська рада, укладаючи спірний договір оренди від 20.04.2006р., не мала жодних повноважень на розпорядження землями оборони, зокрема земельною ділянкою площею 308 кв.м., яка знаходиться в м. Одесі, провулок Мукачевський,6/3, а тому позовні вимоги є обгрунтованими.
При цьому колегією суддів апеляційного господарського суду враховано викладене у пункті 19 інформаціного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та господарського кодексів України", в якому, зокрема, зазначено наступне.
Згідно з частиною першою статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 Цивільного кодексу України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.
Частина друга статті 236 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 Цивільного кодексу України. Натомість частина друга статті 236 Цивільного кодексу України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 Цивільного кодексу України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачили з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалось лише в майбутньому.
За таких обставин, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає позовні вимоги військового прокурора такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Висновок місцевого господарського суду щодо преюдиціальності фактів, встановлених судовими рішеннями у справі №12/163-10-4656 за позовом Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до товариства з обмеженою відповідальністю „ГАЛІ", Одеської міської ради про спонукання виконати певні дії (далі - справа №12/163-10-4656) є помилковим, оскільки суб'єктний склад сторін у даній справі не є тотожним суб'єктому складу сторін у справі №12/163-10-4656, що виключає можливість застосування положень частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України.
Безпідставною є відмова місцевого господарського суду в задоволенні позовних вимог також з підстав пропуску строку позовної давності.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В силу статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачем (Одеською міською радою) у суді першої інстанції заперечення проти задоволення позовних вимог обгрунтовувались також з підстав пропуску строку позовної давності, тобто стороною було заявлено про застосування строку позовної давності.
Згідно частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В даному випадку перебіг позовної давності починається з моменту, коли позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права укладенням відповідачами спірного договору.
Особа, за захистом порушеного права якої звернувся з даним позовом військовий прокурор - Міністерство оборони України про існування оспореного договору дізналось лише у листопаді 2010р. (том ІІІ а.с. 101), а тому у колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду відсутні підстави вважати строк позовної давності пропущеним.
Не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог і доводи Одеської міської ради щодо закінчення строку дії оспореного договору, так як чинне законодавство не обумовлює неможливість визнання договору недійсним внаслідок припинення його дії.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі .
Оскаржене судове рішення господарського суду Одеської області від 27.09.2011р. не відповідає цим вимогам з огляду на неправильне застосування судом норм матеріального права та підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Одеського гарнізону задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 27.09.2011р. у справі №6/17-1200-2011 - скасувати.
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Договір оренди землі від 20.04.2006р., укладений між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю „ГАЛІ" відносно земельної ділянки площею 308 кв.м. (ділянка №3), що розташована за адресою: м. Одеса, Приморський р-н, провул. Мукачевський, 6/3, визнати недійсним з моменту його укладення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови складено та підписано 27.08.2012 р.
Головуючий суддя Таран С.В.
Суддя Бойко Л.І.
Суддя Величко Т.А.