Справа № 2-2377/12
13.08.2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Плахотнюк К.Г.
при секретарі Вороні В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання договору про надання відновлювальної кредитної лінії недійсним,
встановив:
28.02.2012 року ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання договору про надання відновлювальної кредитної лінії недійсним.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 28.12.2007 року між нею та АКБ СР «Укрсоцбанк»було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №ФО71092П, до якого в подальшому вносилися зміни та доповнення. Зазначений кредитний договір був укладений із визначенням його змісту та істотних умов на основі стандартної форми, запропонованої кредитором. При цьому, працівники банку запевнили її, що договір відповідає всім вимогам закону. Однак, саме у такий спосіб останні ввели її в оману, внаслідок чого вона підписала договір, деякі умови якого обмежують та порушують її права, тобто є несправедливими. Відповідно до змісту укладеного сторонами у справі договору, його умовами визначено, що позивачу надається кредит у валюті -долар США, повернення кредитних коштів також має здійснюватися у іноземній валюті. Відповідно до чинного законодавства тільки гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Надання відповідачем грошового кредиту та зобов»язання позивача вчиняти дії щодо виконання зобов»язань за цим же договором в іноземній валюті є валютною операцією, однак можливість використання на території України готівкової іноземної валюти, як засобу платежу у випадку погашення кредитів та сплати відсотків не передбачено правилами використання готівкової іноземної валюти на території України. Крім того, при наданні позичальнику інформації про сукупну вартість кредиту, кредитором не було включено до неї платежі, які споживач здійснює на користь банку, якими є прийняття встановлена комісія за відкриття позичкового рахунку, за видачу готівки та з визначення вартості нерухомого майна.
Представник позивача вважає, що укладення сторонами у справі договору про надання відновлювальної кредитної лінії №ФО71092П, з використанням, як засобу платежу іноземної валюти, не роз»яснення позичальнику всіх ризиків такої форми кредитування, встановлення за рахунок позичальника додаткових витрат за договором, відповідач уклав договір на несправедливих умовах для позивача, його умови суперечать чинному законодавству України, просила визнати недійсним оспорюваний договір, а також додаткові угоди, що були укладені у зв»язку з його виконанням з моменту кладення.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на те, що укладений АКБ СР «Укрсоцбанк»з ОСОБА_2 договір про надання відновлювальної кредитної лінії відповідає вимогам чинного законодавства, не порушує законних прав та інтересів позивача, оскільки його умови визначені на власний розсуд сторонами в тому числі і позичальником. Просила відмовити в задоволенні позову з застосуванням строків позовної давності для звернення в суд з позовом для захисту законних прав та інтересів.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28.12.2007 року між ОСОБА_2 та АКБ СР «Укрсоцбанк»було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №ФО71092П. (а.с.6-11).
Відповідно до умов зазначеного вище договору кредиту, кредитор зобов»язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості до 30 000, 00 дол. США з кінцевим терміном погашення кредиту до 27.12.2017 року.
У подальшому сторонами за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №ФО71092П. від 28.12.2007 року було укладено додаткові угоди: 05.03.2008 року №1 та №2 ; 18.08.2008 року №3; 31.07.2009 року №4, відповідно до яких кредитор надав позичальнику грошові кошти в сумі 101 058, 00 дол. США зі сплатою 14% річних до 27.12.2022 року (а.с.15-52).
Рішенням загальних зборів акціонерів від 09.03.2010 року змінено тип акціонерного товариства АКБ СР «Укрсоцанк» на публічне акціонерне товариство та змінено найменування (назву) Банку на ПАТ «Укрсоцбанк». Останній є правонаступником АКБ СР «Укрсоцбанк»створеного в організаційно-правовій формі відкритого акціонерного товариства. Банку належать всі права та обов»язки, все рухоме та нерухоме майно, які належали АКБ СР «Укрсоцбанк».
За правилами статтей 626,627,638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
У порядку визначеному ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), а відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії. Договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
Наразі, з моменту прийняття позивачем кредитних кошті та виконання зобов»язань щодо їх повернення необхідно вважати погодженими умови договору, що стосується виду валюти в якій має виконуватися зобов»язання.
Посилання позивача на використання іноземної валюти при укладенні оспорюваного договору, як незаконного засобу платежу не ґрунтується на вимогах закону.
За правилами ч. 2 ст. 198 ЦК України виконання зобов»язань, виражених у національній валюті , здійснюється відповідно до закону.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.
Положеннями ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов»язань.
Відтак, чинні законодавчі акти передбачають обов»язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони встановлення грошових зобов»язань у іноземній валюті.
За правилами ст. 524 ЦК України, зобов»язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті. Відповідно до ч. 2 ст. 533 цього Кодексу, якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума , що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Частиною 3 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»на підставі лише банківської ліцензії, банки мають право здійснювати банківську операцію щодо розміщення залучених коштів від свого імені , на власних умовах та на власний ризик (кредитування).
27.09.1991 року АКБ СР «Укрсоцбанк» було отримано Банківську ліцензію за №3 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5 -11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких і право здійснення операцій з валютними цінностями, а також дозвіл №5-2 від 29.07. 2003 року у якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати банк з валютними цінностями (а.с.64-66).
Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій , письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року ( зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21.08.2001 року за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких -операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами, ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Наразі, АКБ СР «Укрсоцбанк» на підставі банківської ліцензії №3 від 27.09.1991 року та дозволу №5-2 від 29.07.2003 року на здійснення операцій з валютними цінностями мало право на здійснення операцій з надання кредитів у іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, оскільки наявність такої ліцензії передбачено підпунктом «в»п.4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» тільки за умови, якщо терміни і суми зазначених кредитів перевищують встановлені законодавством межі, що не визначені чинним законодавством України.
За змістом ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а за змістом ч.1, ч.2 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Щодо зазначених позивачем підстав для визнання недійсним укладеного ОСОБА_2 з АКБ СР «Укрсоцбанк» договору, що його умови суперечать нормам ЦК України, суд прийшов до висновку, що такі порушення на момент укладення оспорюваного позивачем договору відсутні.
Не заслуговують на увагу суду і посилання представника позивача на те, що при укладенні оспорюваного договору кредитором у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів»не роз»яснено про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки до неї не включено витрати на користь кредитора, які банк здійснює на власну користь або за дії, які позичальник здійснює на користь банку.
Відповідно до п. 3.6. ст. 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року визначено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) , або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк, або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору, тощо).
За умовами п.п. 3.3.14. -3.3.16. договору про надання відновлювальної кредитної лінії позичальник зобов»язаний у день укладення договору сплатити кредитору комісії за - відкриття позичкового рахунку в розмірі 0,99% від суми кредиту, видачу готівки в розмірі 1% від суми кредиту, експертний висновок нерухомого майна.
Як видно зі змісту запиту ОСОБА_2 на ім»я АКБ СР «Укрсоцбанк»від 21.12.2007 року з приводу отримання кредиту, останній містить розпис про сукупну вартість кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту. Позивач також була повідомлена про можливість понесення нею додаткових витрат при здійсненні валютно-обмінних операцій, а також отримала повну, достовірну та вичерпну інформацію про всі умови отримання, користування та повернення кредиту.
Представник відповідача у справі ПАТ «Укрсоцбанк»у своїх запереченнях просила суд відмовити в задоволенні заявленого позову, посилаючись і на пропуск позивачем трирічного строку звернення з позовом до суду.
Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Заявлені позивачем вимоги є цивільно-правового характеру, до них не передбачено спеціальної позовної давності, відповідно до вимог ст. 258 ЦК України.
За правилами ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судом встановлено, що оспорюваний позивачем договір було укладено ОСОБА_2 з АКБ СР «Укрсоцбанк» на визначених у них умовах 28.12.2007 року.
За правилами ст. 638 ЦК України договір вважаєься укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як зазначено судом вище, суд прийшов до висновку, що на момент підписання сторонами у справі договору, з приводу якого заявлено спір, а саме -28.12.2007 року і до 28.02.2012 року, що є датою звернення з позовом до суду, ОСОБА_2 не заперечувала визначені нею та АКБ СР «Укрсоцбанк»його умови, оскільки до цього ж часу вимоги про визнання укладеного договору недійсними до суду не заявляла.
Відтак, про умови договору, які позивач зазначає як підстави для визнання укладеного нею із АКБ СР «Укрсоцбанк»договору відновлювальної кредитної лінії довідалася при його підписанні, а саме 05.07.2007 року.
За правилами ст.ст. 253-255 ЦК України, строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, за заявленими позовними вимогами, відраховується з 28.12.2007 року та закінчується 28.12.2010 року.
Відтак, при звернені 26.08.2011 року в суд з позовом до відповідача ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання недійсним кредитного договору позивач порушила строки звернення з позовом до суду, встановлені ст. 257 ЦК України.
Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк»у своїх запереченнях заявила клопотання про застосування строків позовної даності при вирішенні заявленого позову в інтересах ОСОБА_2, що за правилами ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання недійсним кредитного договору підлягають залишенню без задоволення, як з підстав відсутності законних підстав для їх задоволення, так само і з причин пропуску строків позовної давності позивачем при зверненні з позовом до суду.
За наведених обставин, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню також не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 253-257,267,264 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,88,208,213,218 ЦПК України, суд,
вирішив:
позов ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання договору про надання відновлювальної кредитної лінії недійсним, залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м.Києва через Голосіївський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: