Справа № 2601/15647/12
Провадження № 2/2601/4387/12
22 серпня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Новака А.В. при секретарі Герасимчук А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»про визнання додаткової угоди недійсною,-
встановив:
позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»про визнання додаткової угоди недійсною.
Мотивував свої вимоги тим, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 березня 2011 року у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»до ОСОБА_1, треті особи -КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради про розірвання інвестиційного договору, визнання недійсним акту прийому передачі та довідки про 100% фінансування, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про права власності, визнання недійсним реєстрацію прав власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»про визнання недійсною додаткової угоди та відшкодування моральної шкоди було задоволено позов ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс», а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс»в частині розірвання інвестиційного договору, суд виходив з того, що ОСОБА_1, не було виконано п. 2 Додаткової угоди від 05 липня 2010 року до інвестиційного договору № Т-43 від 31 липня 2003 року укладеної між ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс»та ОСОБА_1, оскільки останнім не було перераховано на розрахунковий рахунок ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс» кошти у розмірі 150000 гривень у строк до 05 липня 2010 року, що є істотним порушенням умов договору.
Позивач зазначає, що ним не підписувалося вказаної додаткової угоди від 05 липня 2010 року.
Як вказує позивач 05 липня 2010 року йому було запропоновано підписати додаткову угоду до інвестиційного договору № Т-43 від 31 липня 2003 року укладеного між ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс»та ним, але у іншій редакції ніж тій, що оспорюється.
Позивач вказує, що він підписав таку угоду у іншій редакції, де було зазначено інші умови і передав такі два примірники на підпис представникам ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс», а сам у свою чергу здійснив перерахунок грошових коштів у розмірі 149999 гривень на рахунок сторони додаткової угоди.
Після підписання додаткової угоди від 05 липня 2010 року представниками ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс»та відповідно сплати за цією угодою коштів, йому було повернуто примірним додаткової угоди у тій редакції, яка зараз оспорюється. Оскільки ним не надавалося згоди на підписання такої угоди на вказаних у ній умовах, він у той же день відкликав платіж та не поставив підпис на примірнику угоди.
Натомість примірник Додаткової угоди від 05 липня 2010 року, на який посилається представник ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс», що пред'являвся суду при розгляді справи за позовом ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс»до ОСОБА_1, треті особи -КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради про розірвання інвестиційного договору, визнання недійсним акту прийому передачі та довідки про 100% фінансування, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про права власності, визнання недійсним реєстрацію прав власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс»про визнання недійсною додаткової угоди та відшкодування моральної шкоди - містить його підроблений підпис, а тому позивач з посиланням на ч. 3 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦПК України, вважає, що оспорювана додаткова угода підлягає визнанню недійсною.
В судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали вимоги позовної заяви та просили суд ухвалити рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог наполягаючи на необхідності закриття провадження в справі. Зокрема вважав, що докази на які посилається представник позивача є неналежними та недопустимими а також зазначив, що оскільки інвестиційний договір № Т-43 від 31 липня 2003 року є розірваним, то оспорювана додаткова угода укладена між ПАТ «Торговий дім «Інтерсервіс»та ОСОБА_1, що є невід'ємною частиною інвестиційного договору не підлягає визнанню недійсною.
Заслухавши представника позивача та його довірителя, представника відповідача, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що представником позивача в обґрунтування своїх вимог було надано до суду висновок № 3687/11-11 експертного дослідження за заявою гр. ОСОБА_1 від 20 квітня 2011 року складеного 22 квітня 2011 року, за висновками якого підпис від імені ОСОБА_1 зображення якого розміщено в графі «/ ОСОБА_1»в розділі «Інвестор»на зворотній стороні електрофотокопії Додаткової угоди від 05.07.2010 року до Інвестиційного договору Т-43 від 31.07.2003 року -виконано не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його підпису.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на недопустимість та неналежність такого доказу, оскільки ним не надавалося до суду будь-яких доказів на спростування висновків такого експертного дослідження.
Не приймаючи дане твердження до уваги, суд вважає, що представником відповідача не надано буд-яких фактичних даних, на підставі яких суд міг би дійти висновків про неналежність та недопустимість такого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Жодного документального підтвердження на обґрунтування своїх заперечень з приводу належності та допустимості такого доказу, представником відповідача, суду надано не було і в ході розгляду справи заяв про призначення експертизи, виклик експерта для допиту в судове засідання, тощо, останнім не здійснювалося, а тому суд вважає, що такі заперечення не знайшли свого відображення у доказах, досліджених судом і суд покладаючи в основу мотивування рішення наданий представником позивача висновок № 3687/11-11 експертного дослідження за заявою гр. ОСОБА_1 від 20 квітня 2011 року складеного 22 квітня 2011 року бере такий до уваги, визнаючи останній належним та допустимим доказом по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 Цивільного-процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами(стороною).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Суд, оцінюючи надані та досліджені в судовому засіданні докази дійшов категоричного висновку про відсутність у ОСОБА_1 вільного волевиявлення на підписання Додаткової угоди на визначених відповідачем умовах і з врахуванням встановленого факту не підписання позивачем Додаткової угоди від 05 липня 2010 року до інвестиційного договору № Т-43 від 31 липня 2003 року вважає, що така підлягає визнанню недійсною.
В той же час, суд не бере до уваги твердження представника відповідача з приводу того, що оспорювана додаткова угода від 05 липня 2010 року не підлягає визнанню недійсною, оскільки є невід'ємною частиною Інвестиційного договору № Т-43 від 31 липня 2003 року, який в судовому порядку розірвано.
Не беручи до уваги таке твердження та враховуючи наявність факту розірвання Інвестиційного договору № Т-43 від 31 липня 2003 року, суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В конкретному випадку, на погляд суду позивач використав своє право на звернення до суду у спосіб передбачений п. 2 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, а підстав для відмови у захисті цивільного права та інтересу ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням ним положень частин другої-п'ятої статті 13 Цивільного кодексу України, судом не встановлено за відсутності обставин, що свідчили б про наявність таких порушень.
Задовольняючи позовні вимоги і беручи до уваги докази у їх сукупності, суд проаналізувавши такі, враховує наявність постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 28 травня 2011 року, згідно матеріалів якої дізнавачем ВД Шевченківського РУ ГУМВС України в місті Києві ст. лейтенантом міліції Клименко Г.В. було порушено кримінальну справу за фактом вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України і встановлено, що невстановлена особа, в невстановлений час по пр. Перемоги, 90/1 в місті Києві підробила додаткову угоду від 05 липня 2010 року до Інвестиційного договору № Т-43 від 31 липня 2003 року, яку в подальшому використала, шляхом надання її до Голосіївського районного суду міста Києва.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову повністю.
Керуючись ст.ст. 212-215, 223, 294-296 ЦПК України,суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»про визнання додаткової угоди недійсною -задовольнити повністю.
Додаткову угоду від 05 липня 2010 року до інвестиційного договору № Т-43 від 31 липня 2003 року укладену між Приватним акціонерним товариством «Торговий дім «Інтерсервіс»в особі Генерального директора Криворота Сергія Володимировича та ОСОБА_1 -визнати недійсним.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»на користь ОСОБА_1 107(сто сім) гривень 30 копійок.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.
Суддя А.Новак