Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 0612/458/2012
Стаття 185 ч.1 КК України
28 серпня 2012 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Романова О.В.
суддів: Гузовського О.Г., Ляшука В.В.
з участю прокурора: Селюченко І.І.
засудженого ОСОБА_1
та його законних представників: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляцяєю адвоката ОСОБА_4 на вирок Лугинського районого суду Житомирської області від 21 червня 2012 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, освіта неповна середня, студента ВПУ ЖДТУ м. Житомир, не одруженого, не військовозобов'язаного, не інваліда, не депутата, не судимого, -
засуджено за ст.185 ч.1 КК України на 1 (один) рік позбавлення волі.
На підставі ст.ст.76, 104 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік із покладенням обов'язків не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтись у зазначену інспекцію для реєстрації.
Запобіжний захід засудженому до набрання вироком законної сили залишено попередній - підписку про невиїзд.
Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 367 грн. 80 коп. за проведення судово-трасологічної експертизи, та 367 грн. 80 коп. за проведення судово-дактилоскопічної експертизи.
Речові докази по справі: грошові кошти в сумі 724 грн. та авто магнітолу марки «Canon E 0833», які передані на зберігання потерпілому ОСОБА_5 вирішено залишити останньому, а туфлі, які належать ОСОБА_1 - повернути засудженому.
Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за вчиненні крадіжки чужого майна за наступних обставин.
Так, в ніч з 16.04.2012 року на 17.04.2012 року ОСОБА_1, перебуваючи біля гаража, який належить його батькам, підійшов до гаража свого сусіда ОСОБА_5, який розташований поряд в АДРЕСА_2 і, так як той був не закритий, зайшов в середину. Знаходячись в середині гаража, побачив автомобіль марки «Ford Моndeo», державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5 та вирішив посидіти в ньому на місці водія. Знаходячись в салоні автомобіля, ОСОБА_1 таємно, умисно, з корисливих мотивів, викрав із шкіряної сумочки, яка лежала між передніми сидіннями, грошові кошти в сумі 724 грн., поклавши їх до кишені своєї курточки, а також автомобільну магнітолу марки «Canon E 0833» вартістю 667 грн. 20 коп., чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1391 грн. 20 коп.
В апеляції захисник засудженого - адвокат ОСОБА_4, не оспорюючи висновків суду щодо фактичних обставин справи та правильність кваліфікації дій підзахисного, вважає, що зазначене покарання, на його думку, є несправедливим та занадто суворим, оскільки суд, хоча й послався у вироку на те, що ОСОБА_1 скоїв злочин середньої тяжкості, характеризується позитивно, є потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС, а також обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, зокрема те, що той з'явився із зізнанням, в скоєному щиро кається, злочин скоїв у неповнолітньому віці, до кримінальної відповідальності притягується вперше, враховуючи думку потерпілого, який просив не карати підсудного, фактично не врахував цих обставин, оскільки призначив ОСОБА_1 найтяжчий вид покарання - позбавлення волі, належним чином не умотивувавши своє рішення, а також безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про закриття справи та застосуванні до неповнолітнього ОСОБА_1 одного із примусових заходів виховного характеру, передбачених ч.2 ст.105 КК України, а саме передачу неповнолітнього під нагляд батькам. З урахуванням наведеного, просить скасувати вирок суду щодо ОСОБА_1 та вирішити питання про застосування зазначеного примусового заходу до підзахисного в апеляційній інстанції.
Заслухавши засудженого ОСОБА_1, його законних представників ОСОБА_2 та ОСОБА_3М, які в судових дебатах, а засуджений й в останньому слові, підтримали апеляцію захисника з вищевказаних підстав, прокурора, який заперечував проти скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вважаючи його законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним крадіжки майна потерпілого ОСОБА_5 за обставин, зазначених у вироку, ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку й досліджених у судовому засіданні доказах.
В цій частині вирок суду першої інстанції ніким з можливих апелянтів не оспорюється.
Що ж стосується доводів апеляції захисника про те, що суд при призначенні покарання не дотримався вимог закону та без достатніх підстав та мотивів, обрав засудженому ОСОБА_1 найтяжчий вид покарання - позбавлення волі, то вони, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
За змістом ч.1 ст.185 КК України таємне викрадення чужого майна (крадіжка) - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від
вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на
строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або
позбавленням волі на строк до трьох років.
Як вбачається із змісту вироку, суд, як обґрунтовано зазначено в апеляції захисника, всупереч вимог ч.2 ст.65 КК України, обравши ОСОБА_1 найбільш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин, будь-яких мотивів такого рішення не навів.
З урахуванням наведеного вирок суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
З огляду на те, що ОСОБА_1 скоїв злочин середньої тяжкості, характеризується позитивно, є потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС, а також на обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, зокрема на те, що засуджений з'явився із зізнанням, в скоєному щиро кається, злочин скоїв у неповнолітньому віці, до кримінальної відповідальності притягується вперше, що потерпілий просив не карати підсудного, колегія суддів вважає за можливе обрати ОСОБА_1 покарання у вигляді громадських робіт в межах, передбачених ч.1 ст.185 КК України, та з врахуванням положень ч.1 ст.100 КК України щодо призначення цього виду покарання неповнолітнім.
При цьому, призначення найбільш м'якого виду покарання, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, у вигляді штрафу, враховуючи, що ОСОБА_1 є неповнолітнім, на даний час навчається у Вищому професійному училищі ЖДТУ, самостійного заробітку не має, колегія суддів вважає недоцільним.
Що ж стосується доводів апеляції про необхідність звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та застосування до нього примусових заходів виховного характеру у вигляді передачи неповнолітнього під нагляд батькам, то вони, на думку колегії суддів задоволені бути не можуть, з огляду на обставини вчинення злочину, розмір заподіяної шкоди, а також з врахуванням того, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зазначений злочин вчинив у нічний час, що свідчить про неспроможність батьків забезпечити належний нагляд за неповнолітнім та його поведінкою.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів
апеляцію адвоката ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вирок Лугинського районого суду Житомирської області від 21 червня 2012 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання змінити.
Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.1 ст.185 КК України до покарання у вигляді громадських робіт на 80 (вісімдесят) годин.
В решті цей вирок залишити без зміни.
Судді