ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м.Львів, вул.Чоловського,2
10 серпня 2012 р. р. № 2а-2306/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд, в складі колегії суддів:
головуючого -судді: Костецького Н.В.
суддів: Хоми О.П., Кухар Н.А.,
за участю секретаря судового засідання: Чернявської О.Д.
представника позивача Критовича І.М.
представника відповідача Кучабського М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Спільного українсько-канадського підприємства «Студія Лева»до Державної податкової служби України про визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинити дії, -
14.09.2011 року Спільне українсько-канадське підприємство «Студія Лева»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової адміністрації України, в якому просить:
- визнати рішення Державної податкової адміністрації України №15669/6/25-0215 від 29.08.2011 року про результати розгляду повторної скарги, таким, що не відповідає вимогам Податкового Кодексу України;
- визнати нечинним рішення Державної податкової адміністрації України №15669/6/25-0215 від 29.08.2011 року про результати розгляду повторної скарги;
- зобов'язати відповідача надати згідно ст.40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян»та Податкового кодексу України повну, достовірну та обґрунтовану відповідь на всі запитання і аргументи, які містить звернення позивача №100 від 29.06.2011 року з врахуванням в т.ч. ст.83.1 Податкового кодексу України та всіх додатків;
- згідно п.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі кожної із позовних вимог;
- згідно ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення та встановити відповідача строк на таке подання.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2011 року відмовлено у відкритті провадження в справі у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства оскільки в розумінні ст.. 17 КАС України рішення податкових органів за наслідками розгляду скарг платника податків на податкове повідомлення-рішення не є такими актами індивідуальної дії, що можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, оскільки самі по собі не спричиняють правових наслідків для суб'єкта щодо якого воно прийнято.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 року апеляційну скаргу Спільного українсько-канадського підприємства «Студія Лева»задоволено, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2011 року про відмову у відкритті провадження у справі скасовано, а матеріали справи направлено для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 16.03.2012 адміністративну справу за позовом Спільного українсько-канадського підприємства «Студія Лева»до Державної податкової служби України про визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинити дії прийнято до провадження Львівського окружного адміністративного суду.
У зв'язку із проведенням реорганізації Державної податкової адміністрації України, відповідача протокольною ухвалою суду було замінено його правонаступником Державною податковою службою України.
На адресу суду 10.08.2012 року за вх.№33271 представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що рішення Державної податкової служби України від 29.08.2011 року № 15669/6/25-0215 про результати розгляду повторної скарги, що оскаржується позивачем до адміністративного суду, не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав платника податків, а тому не є актом індивідуальної дії у розумінні статті 17 КАС України.
Оскільки діяльність податкової служби в процедурі адміністративного оскарження рішень є дискреційним повноваженням відповідача. При цьому дискреційність повноважень - це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень.
Отже, мотивація, спосіб її викладення, прийняття рішення в процесі адміністративного оскарження, визначеного нормами Податкового кодексу України, мають дискреційний характер, і є досудовим порядком вирішення спору, а тому не підлягає оцінці судом.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав подане клопотання з викладених у ньому підстав, просив суд провадження у справі закрити.
Представник позивача у судовому засіданні проти закриття провадження у справі заперечував, оскільки згідно норми ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, що виникають у державі. Крім цього, відповідно до п.2 ст.4 та п.4 ст.8 КАС України, на думку позивача, суду заборонено відмовляти у вирішенні адміністративної справи, якщо публічно-правовий спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Відтак, просив суд відмовити у задоволенні поданого представником відповідача клопотання.
Вирішуючи подане клопотання, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного суду України від 25.12.1997 р. зазначено, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Оскільки юридична особа є організаційно-правовою формою реалізації прав та інтересів людей, ст. 55 Конституції України поширюється і на юридичних осіб.
У ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Конституційний Суд України розтлумачив, що цю частину необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідач зазначав, що рішення про результати розгляду скарги не спричиняє виникнення, зміну чи припинення будь-яких прав платника податків, а отже й не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору. Відсутність правовідносин, на його думку, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Отже, для вирішення питання про належність спору до юрисдикції суду необхідно встановити наявність між учасниками спору правовідносин, тобто відносин, які врегульовані правом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки, порядок розгляду скарг платників податків на податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платника податків врегульований Податковим кодексом України та Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби від 23.12.2010 року №1001, затвердженого наказом ДПА України від та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06.01.2011 року за №10/18748 (далі -Положення № 1001), недотримання цих нормативних актів органом державної податкової служби може спричинити спір.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Публічно правовим спором є спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оскільки Державна податкова служба України є суб'єктом владних повноважень, які реалізуються у правовідносинах з платниками податків, то спір щодо правомірності його рішень, дій чи бездіяльності є публічно-правовим.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
У ч. 2 цієї статті передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Вживання в цій нормі слова «будь-які»дає підстави тлумачити її як таку, що виключає обмежене тлумачення. Тобто об'єктом оскарження можуть бути будь-які рішення чи дії суб'єктів владних повноважень. Таке тлумачення відповідає принципу верховенства права, як він розуміється у практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини процесуальні гарантії, визначені в статті 6 стосовно справедливості, публічності та негайності, втрачають сенс за відсутності захисту передумов для дотримання цих гарантій, а саме доступу до суду. Суд встановив це як невід'ємний аспект гарантій, визначених у статті 6, посилаючись на принцип верховенства права та уникнення свавільної влади, які є основою більшої частини Конвенції. Отже, частина 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному права на подання до суду будь-яких позовів стосовно їхніх цивільних прав та обов'язків (рішення у справі Голдер проти Великобританії (Golder v. The United Kingdom) (1975), параграф 28-36). Обмеження доступу до суду не може бути сумісним із ч. 1 ст. 6, якщо воно не ставить правомірної мети і якщо немає обгрунтованого пропорційного співвідношення між вжитими заходами і поставленою метою (рішення у справі Вайт і Кенеді проти Німеччини (Waite and Kennedy v. Germany) (1999), параграф 59).
Окрім того, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ефективність юридичного захисту полягає в його спроможності відновити (поновити) порушене право чи інтерес, усунути спірність чи невизначеність у правовідносинах. З цієї норми, слідує, що звернення до суду, як найбільш ефективний засіб юридичного захисту, не може бути обмежене і відмова у правосудді не відповідає цьому принципу.
В п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Таким чином, підставою для звернення до суду є лише суб'єктивне припущення позивача про порушення його прав чи інтересів.
Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Відтак, законом прямо передбачено право звертатися до суду із вимогами про визнання нечинним рішення Державної податкової служби України прийнятого за розглядом скарги платника податків.
Крім того, Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 року матеріали даної справи направлено для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.
Оцінюючи наведені вище обставини, суд вважає, що клопотання відповідача про закриття провадження у справі є безпідставним, а тому в задоволенні такого слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд. -
У задоволенні клопотання відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст.254 КАС України.
Головуючий суддя Костецький Н.В.
Суддя Хома О.П.
Суддя Кухар Н.А.