11 червня 2012 р. Справа № 2а/0470/3940/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом гр. ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська про визнання відмови про скасування рішень неправомірною, скасування рішень про накладення штрафу та зобов'язання вчинити певні дії, -
16.01.2012 року гр. ОСОБА_3 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська та просить:
- визнати відмову відповідача відносно скасування неправомірних вимог сплати штрафу в розмірі 1190 грн. незаконною, і такою, що порушує права позивача, бо припинення діяльності сталось ще у 2001 році;
- зобов'язати відповідача визнати фактичною дату припинення позивачем підприємницької діяльності у 2001 році і скасувати штраф, пред'явлений відповідачем за порушення строку звітності приватного підприємця на єдиному податку;
- стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду, яка виразилась у необхідності прикладання додаткових зусиль в організації свого життя на пенсію, що не забезпечує прожитковий мінімум і виконання вимог ст.ст. 48, 68 Конституції України, загальною сумою 1000 грн.
Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13.02.2012р. справа за позовом гр. ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська про визнання відмови про скасування рішень неправомірною, скасування рішень про накладення штрафу та зобов'язання вчинити певні дії - передана на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду згідно до вимог ст.ст. 18, 22, 165 Кодексу адміністративного судочинства України.
30.03.2012р. ухвалою суду зазначена справа суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвою С.О. прийнята до свого провадження та призначена до судового розгляду в судовому засіданні на 07.05.2012р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він був зареєстрований як приватний підприємець, перебував на єдиному податку до 2001 року. Позивач вказує на те, що у 2001 році він звертався до органів державної податкової служби за місцем реєстрації з питань припинення підприємницької діяльності, а тому вважає, що він припинив підприємницьку діяльність у 2001р., у зв'язку з чим відповідач неправомірно застосував до нього штраф у загальній сумі 1190 грн. відповідно до вимог ст.ст. 15, 16, 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності 01.01.2004р. 05.12.2011р. позивач звернувся до відповідача з заявою про скасування неправомірного штрафу у зв'язку з припиненням ним підприємницької діяльності ще у 2001 році, однак відповідач зазначені відомості не прийняв до уваги та вказав на те, що штраф застосований був до позивача за начебто ненадання своєчасної звітності і обґрунтовує вимоги законом, який не діяв на час припинення позивачем підприємницької діяльності. Крім того, позивач посилається і на те, що такими діями відповідача йому були завдані матеріальні і моральні збитки, що виразилися у оформленні довіреності представникові, понесеними витратами на транспорт і представництво в суді, що для позивача, як пенсіонера, є значними витратами, оскільки інших джерел для існування у нього не має та зазначає, що навіть відповідно до ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» за такою давниною ця заборгованість може бути визнана судом безнадійною, а при розгляді справи взагалі нарахованою незаконно.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні вищевказані позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих суду письмових запереченнях на позов проти позову заперечує, просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що позивач перебуває з 1998р. на обліку у відповідача як платник внесків до Пенсійного фонду, в тому числі і після 01.01.2004р. - набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-ІУ та набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010р. № 2464-УІ, тобто і після 01.01.2011р. При цьому, відповідач зазначає, що відомості від державного реєстратора про припинення позивачем підприємницької діяльності не надходили у відповідності до вимог ч. 6 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ч. 3 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а тому позивач як платник внесків зобов'язаний був у період з 01.01.2004р. по 31.12.2010р. подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у встановлені строки, чого позивачем не було зроблено, що є порушенням п.4 ч.2 ст. 17 Закону № 1058-ІУ, а тому зазначає, що відповідачем було правомірно застосовано до позивача штраф за неподання звітності до органів ПФУ у відповідності до вимог п.5 ч. 9 ст. 106 вказаного Закону. Також, відповідач зазначає, що до повноважень відповідача не входить визнання фактичної дати припинення підприємницької діяльності приватного підприємця, оскільки питання щодо скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи станом на 2001р. було віднесено до органів виконавчої влади у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. № 740 «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» за заявою суб'єкта підприємницької діяльності чи рішенням суду.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 11.06.2012р.
Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець та перебуває на обліку як платник внесків до Пенсійного фонду України в Управлінні Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з 16.03.1998р., що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ станом на 31.05.2012р.та довідкою відповідача від 08.06.2012р. № 2506/10-43 (а.с.61-63).
05.12.2011р. позивач звернувся з заявою до відповідача в якій просив видати йому довідку про відсутність заборгованості до пенсійного фонду та скасувати незаконне нарахування штрафу у розмірі 1190 грн. з посиланнями на те, що підприємницьку діяльність позивач припинив у 2001 році (а.с.5).
16.12.2011р. відповідачем було надано відповідь позивачеві за № 1996/П-8 у якій позивачеві було роз'яснено про необхідність надання звітності до територіального органу Пенсійного фонду за період з 01.01.2004р. по 31.12.2010р. після чого буде проведено перевірку платника внесків, звірення розрахунків та видано довідку про відсутність заборгованості за встановленою формою у відповідності до вимог п.5.2 Порядку взяття на облік та зняття з обліку в органах ПФУ платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 27.09.2010р. № 21-6 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.10.2010р. № 995/18290 (а.с.6-7).
20.02.2012р. відповідачем було складено акт № 48 про виявлення факту порушення законодавства з питань надання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів ПФУ про те, що 20.02.2012р. фізична особа-підприємець ОСОБА_3 надав до ПФУ звіт за 2010 рік, чим порушив пункт 4 ч.2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-УІ, оскільки зобов'язаний був надати відповідний звіт за 2010р. в термін до 01.04.2011р. включно (а.с.30).
20.02.2012р. та 22.02.2012р. відповідачем були прийняті рішення № 84, 90, 91, 92, 93, 94, 95 про застосування до позивача фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів ПФУ на підставі п.5 ч. 2 статті 106 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» по 170 грн. за кожне порушення за період з 01.01.2004р. по 31.12.2010р. на загальну суму 1190 грн. (а.с.23-29).
Позивач не погоджується з вищезазначеними прийнятими рішеннями відповідача та просить скасувати застосований до нього на підставі вказаних вище рішень штраф посилаючись на те, що підприємницьку діяльність він припинив у 2001 році, а тому застосування до нього штрафу на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2004р. є незаконним.
Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні даного позову слід відмовити, виходячи з наступного.
У відповідності до п.2, п. 33 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. № 740 (чинного до 01.07.2004р.) передбачено, що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою підприємця-громадянина.
У ході судового розгляду справи, судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 16.03.1998р. за № 2 223 017 0000 017731 виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області за адресою : АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ від 18.08.2011р. та довідкою з ЄДРПОУ станом на 31.05.2012р.При цьому, із зазначених документів видно, що фізична особа-підприємець знаходиться у стані припинення та державним реєстратором внесено запис № 3 від 18.08.2011р. про внесення рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності(а.с.42, 61-62).
Також, згідно довідки відповідача від 08.06.2012р. № 2506/10-43 видно, що позивач перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська як платник єдиного внеску (а.с.63).
Таким чином, із наданих суду документів, вбачається, що позивач станом і на 11.06.2012р. (день розгляду справи) перебуває на обліку у відповідача як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так і платником єдиного внеску відповідно до Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010р. № 2464-УІ, який набрав чинності до 01.01.2011р.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 17 до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»( в редакції, чинній з 2004р. по 2010р.) позивач, як платник внесків зобов'язаний був щорічно подавати до територіального органу ПФУ у встановлені строки, у порядку та за формою, встановленою ПФУ звітність про нарахуванню внесків до органу ПФУ.
Позивач суду не надав відповідних доказів того, що він у період з 01.01.2004р. по 31.12.2010р. подавав до Пенсійного фонду у строки, встановлені чинним законодавством звітність про нарахування внесків до пенсійного фонду.
Позивачем також у ході судового засідання не було надано суду і доказів на підтвердження того, що він припинив підприємницьку діяльність у 2001 році шляхом звернення до органів, що здійснювали державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності з відповідною заявою у відповідності до п.33 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. № 740 (чинного до 01.07.2004р.).
Твердження позивача про те, що з відповідною заявою про припинення підприємницької діяльності як платник податку, що перебував на спрощеній системі оподаткування він звертався у 2001 році до державної податкової інспекції не підтверджені жодними доказами, оскільки із наявних в матеріалах справи відповідей податкової інспекції на звернення позивача видно, що заява позивачем про припинення підприємницької діяльності не подавалась, а 02.08.2002р. була надана заява позивачем до ДПІ відносно переходу зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування з четвертого кварталу 2002р.
При цьому, слід зазначити, що посилання позивача на звернення з такою заявою до органів ДПІ є безпідставним, оскільки станом на 2001р. до повноважень ДПІ не було віднесено питання, пов'язані з припиненням підприємницької діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки як встановлено судом відповідними повноваженнями щодо скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи були наділені органи державної реєстрації, а саме: виконавчі комітети міських, районних у місті ради або районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта згідно п.33 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. № 740 (чинного до 01.07.2004р.).
Також, позивачем не було надано і доказів звернення з заявою про припинення підприємницької діяльності у 2001р. до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська та доказів того, що відповідачем така заява позивача розглядалася.
В той же час, слід зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства до повноважень Пенсійного фонду не віднесені питання щодо припинення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців, а Пенсійний фонд та його територіальні органи лише наділені повноваженнями щодо взяття на облік страхувальників та зняття їх з обліку.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зняття з обліку страхувальника здійснюється територіальними органами ПФУ на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Отже, до моменту внесення відомостей до ЄДР фізична особа-підприємець є платником внесків і повинна дотримуватися вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Порядок зняття з обліку в органах ПФУ фізичних осіб-підприємців регулюється Порядком взяття на облік та зняття з обліку в органах ПФУ платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 27.09.2010р. № 21-6, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.10.2010р. № 995/18290.
Відповідно до пункту 5.2 вказаного Порядку на підставі повідомлення про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи-підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності орган ПФУ проводить документальну перевірку платника, що має найманих працівників, щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. На основі акта перевірки платник єдиного внеску здійснює остаточні розрахунки. Фізичні особи-підприємці, які не мають найманих працівників, подають до органу ПФУ звіт про нараховані суми єдиного внеску за період роботи у звітному році та копію акта перевірки органу державної податкової служби і здійснюють остаточні розрахунки. Після проведення перевірки платника єдиного внеску, звірення розрахунків з платником єдиного внеску і проведення остаточного розрахунку орган ПФУ надає фізичній особі-підприємцю довідку про відсутність заборгованості за встановленою формою.
Матеріалами справи підтверджується факт звернення позивача до відповідача з заявою про видачу позивачеві довідки про відсутність заборгованості в пенсійний фонд лише 05.12.2011р., доказів звернення з відповідною заявою у 2001 році позивачем суду не надано.
З огляду на викладене, є безпідставними позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача визнати фактичною дату припинення позивачем підприємницької діяльності у 2001 році, оскільки обраний спосіб захисту не призводить до захисту прав позивача та суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства, які передують порядку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Щодо позовних вимог позивача про визнання відмови відповідача відносно скасування неправомірних вимог сплати штрафу у розмірі 1190 грн. незаконною, то слід також у задоволенні цих вимог відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до п.5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(чинній, в редакції до 01.01.2011р.), за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як встановлено судом, за рішеннями позивача від 20.02.2012р., від 22.02.2012р. №84, 90-95 до позивача були застосовані фінансові санкції за несвоєчасне подання до пенсійного фонду звітності за період з 01.01.2004р. по 31.12.2010р. за кожне порушення по 170 грн. на загальну суму 1190 грн. на підставі п.5 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»( в редакції, чинній до 01.01.2011р.)
З 01.01.2011р. набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-УІ.
Частиною 1 ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1-рп щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений в частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Так, у відповідності до частини 7 розділу УШ Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» № 2464-УІ передбачено, що стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011р., в тому числі страхових внесків, строк сплати, яких на січень 2011р. не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011р., в тому числі нарахованих внесків, строк сплати, яких не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасної сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Тобто, зазначеною нормою надано зворотну дії в часі п.4 ч.2 пп.17, п.5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», шляхом прямої вказівки про це в частині 7 розділу УШ Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-УІ.
Таким чином, застосування відповідачем фінансової санкції до позивача за несвоєчасне подання звітності до органу пенсійного фонду у період з 01.01.2004р. по 31.12.2010р. на підставі п.5 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рішеннями, прийнятими ПФУ 20.02.2012р. та 22.02.2012р. № 84, 90-95 є правомірним та таким, що прийняті у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративним справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ст. 86 вищевказаного Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про доведеність відповідачем правомірності та законності прийнятих ним рішень.
В той же час, у ході судового розгляду справи та наданими документами, позивачем не доведено правомірність своїх вимог та не надано жодних доказів на підтвердження викладеної у позові правової позиції. Навпаки, позивач зазначив, що дійсно не подавав звітності до органів ПФУ з 2004р. по 2010р., оскільки вважає, що припинив підприємницьку діяльність ще у 2001 році на підтвердження чого жодних належних та допустимих доказів суду не надав, а посилання позивача на велику кількість законів та на те, що він не був обізнаний із законом № 1058 не приймається судом до уваги та не може бути покладено в основу цього рішення, оскільки відповідно до норм ст. 68 Конституції України не знання законів не звільняє від юридичної відповідальності та всі закони, прийняті у державі оприлюднюються у засобах масової інформації. Також не можуть бути прийняті судом до уваги і твердження позивача про те, що відповідно до ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181 ця заборгованість може бути визнана судом безнадійною за давниною та нарахованою незаконно, оскільки Закон України № 2181 втратив чинність та вказаний закон стосується погашення податкової заборгованості платників податків і не регулює правовідносини щодо сплати внесків до Пенсійного фонду України. Крім цього, відповідно до п.15 ст. 109 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
Згідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.
Аналізуючи правомірність прийняття оспорюваних рішень відповідача щодо застосування до позивача фінансових санкцій, суд приходить до висновку про те, що оспорювані рішення є законними, обґрунтованими та правомірними, а тому підстави для скасування рішень суб'єкта владних повноважень, прийнятих 20.02.2012р., 22.02.2012р. №84, 90-95 про застосування до позивача фінансових санкцій за несвоєчасне подання звітності до органів ПФУ за період з 2004р. по 2010 рік у строки, визначені законодавством у розмірі 170 грн. за кожне таке порушення в загальній сумі 1190 грн. у адміністративного суду відсутні.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, яка виразилася у необхідності прикладання додаткових зусиль в організації свого життя на пенсію, що не забезпечує прожитковий мінімум і виконання вимог ст.ст. 48,68 Конституції України загальною сумою 1000 грн., слід також відмовити в позові з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірним рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача, вина. Пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року за № 4 зазначає, що моральна шкода - втрата немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконним дійми або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних хвилюваннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушеннях права власності, інтелектуальної власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством та судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушені стосунки з оточуючими людьми та інше.
Пунктом 5 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, під час вирішення питання про відшкодування моральної шкоди в судовому порядку, обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої підстави, як протиправність діяння її заподіювача та вини остатнього в її заподіянні, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також офіційне підтвердження своїх вимог, та інші обставини, що мають вагоме значення для вирішення питання по суті.
Виходячи з того, що позивачем у ході судового розгляду справи не доведено незаконність та неправомірність оспорюваних рішень, прийнятих відповідачем, не доведено протиправність діяння та вина відповідача в заподіянні моральної шкоди, а тому відсутні і підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1000 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати, понесені позивачем, не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову гр. ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Дніпродзержинська про визнання відмови про скасування рішень неправомірною, скасування рішень про накладення штрафу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений - 18.06.2012р.
Суддя С.О. Конєва