25 червня 2012 р. Справа № 2а/0470/5569/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняШрамко Я.В..
за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Тищенко О.О. Грищенко О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_5 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправним і скасування рішення від 23.11.2011р. та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.05.2012р. гр. ОСОБА_5 звернувся з позовом до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради та просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 23.11.2011р. про відмову у здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з лісопильного цеху літ. А-1 з прибудовою літ. А1-1, А2-1 - приміщення № 2 поз.1-1,5, загальною площею 804,0 кв.м.; напівзруйнована будівля літ. Б, вольєр літ. АЦ (тимчасовий), вбиральня літ. АШ (тимчасовий), будівля охорони літ. АЮ (тимчасовий), навіси літ. 2А, 2Б (тимчасові), будівля літ. 2В (тимчасова), огорожа, споруди № 13, 14, 17 - 21, мостіння №І-ІУ, що належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2009р.;
- зобов'язати Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з лісопильного цеху літ. А-1 з прибудовою літ. А1-1, А2-1 - приміщення № 2 поз.1-1,5, загальною площею 804,0 кв.м.; напівзруйнована будівля літ. Б, вольєр літ. АЦ (тимчасовий), вбиральня літ. АШ (тимчасовий), будівля охорони літ. АЮ (тимчасовий), навіси літ. 2А, 2Б (тимчасові), будівля літ. 2В (тимчасова), огорожа, споруди № 13, 14, 17 - 21, мостіння №І-ІУ.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.12.2009р. між ОСОБА_6 та ним було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 18.08.2011р. він звернувся з відповідною заявою до органу БТІ щодо проведення державної реєстрації прав на вищезазначене нерухоме майно. Проте, 23.11.2011р. відповідачем було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав у зв'язку з тим, що у процесі розгляду заяви було встановлено, що на адресу відповідача від Державної податкової інспекції у АНД районі м. Дніпропетровська надійшов лист від 09.09.2011р. в якому зазначено, що ОСОБА_6 має податковий борг, а тому податкова інспекція просила операції по купівлі чи продажу, інших видів відчуження здійснювати по узгодженню з ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська. В подальшому, податковим органом було заборонено вчиняти дії щодо реєстрації прав на вищевказане майно та з боку БТІ припинено вчинення необхідних дій у зв'язку з чим відмовлено в реєстрації права власності. Позивач вважає, що відмова відповідача у проведенні реєстрації права власності на нерухоме майно є неправомірною та протизаконною, порушує його права як власника нерухомого майна та підлягає скасуванню, оскільки договір купівлі-продажу від 16.12.2009р. є правовстановлювальним документом відповідно до Тимчасового положення № 7/5 від 07.02.2002р., і жодною з норм чинного законодавства не передбачена підстава відмови у проведенні державної реєстрації прав, яка полягає у проханні органів ДПС проводити операції по відчуженню майна лише із погодженням з ДПІ. При цьому, позивач зазначає, що при винесенні рішення від 23.11.2011р. БТІ повинно було усвідомлювати, що він ніяким чином не має відповідати за податковими зобов'язаннями свого контрагента, а саме: ОСОБА_6 та, відповідно, нести якогось роду збитки від його діяльності. За викладеного, позивач вважає, що відмова відповідача у проведенні реєстрації права власності за ним на нерухоме майно із підстав, наведених у оспорюваному рішенні не ґрунтується на нормах закону, а тому вважає, що оскільки договір купівлі-продажу є правовстановлюючим документом, просить зобов'язати відповідача зареєструвати право власності.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що позивач 18.08.2011р. звернувся з заявою щодо реєстрації права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 16.12.2009р. Позивачу було надано рішення реєстратора про відмову від 23.11.2011р. Відповідач звертає увагу суду на те, що оскільки в реєстраційній справі міститься лист Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська № 25828/10/17-2 від 09.09.2011р. в якому зазначено, що ОСОБА_6 має податковий борг та міститься прохання усі операції по купівлі чи продажу, інших видів відчуження об'єктів нерухомого майна здійснювати по узгодженню з держподатінспекцією, то вважає, що даний позов не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 25.06.2012р.
У ході судового розгляду справи судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 16.12.2009р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та складаються з: лісопильний цех літ.А-1 з прибудовами літ. А1-1, А2-1 - приміщення № 2 поз.1-15, загальною площею 804,0 кв.м.; напівзруйнована будівля літ. Б, вольєр літ. АЦ (тимчасовий), вбиральня літ. АТ, навіс літ. АШ (тимчасовий), будівля охорони літ. АЮ (тимчасовий), навіси літ. 2А,2Б (тимчасові), будівля літ.2В (тимчасова), огорожа, споруди № 13,14, 17-21, мостіння № І-ІУ (а.с.8).
Зазначений договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 16.12.2009р. та зареєстрований в реєстрі за № 2470.
З метою реєстрації права власності на вищезазначене нерухоме майно, позивач 18.08.2011р. звернувся до відповідача з відповідною заявою щодо реєстрації права власності на вказане вище нерухоме майно за позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2009р. При цьому, до зазначеної заяви було подано договір купівлі-продажу від 16.12.2009р., технічний паспорт та довіреність представника (а.с.10).
23.11.2011 року відповідачем було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації права власності на будівлі на споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з посиланням на п.3.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. № 157/6445 (із змінами та доповненнями станом на 28.07.2010р., що набрали чинності 01.10.2010р.), а саме: подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовим актам, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства (п.3.5.4 Положення). При цьому, зазначено, що виконати замовлення позивача неможливо у зв'язку з тим, що при ознайомленні з матеріалами реєстраційної справи було встановлено, що 12.09.2011р. на адресу КП «ДМБТІ» надійшов лист Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська від 09.09.2011р. № 25828/10/17-2, в якому зазначено, що ОСОБА_6 має податковий борг по платежах до бюджету, а також міститься прохання: «Операції по купівлі чи продажу, інших видів відчуження ОСОБА_6 здійснювати по узгодженню Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська». КП «ДБТІ було 19.09.2011р. направлено до органу податкової інспекції листа щодо письмового роз'яснення щодо можливості виконання дій стосовно замовлення позивача. 30.09.2011р. на адресу КП «ДБТІ» надійшов лист № 27652/10/17-2 від 29.09.2011р. Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська згідно якого зупинено виконання дій щодо переоформлення права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1(а.с.11-12).
Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог позивачеві слід відмовити, виходячи з наступного.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до норм Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( стаття 316 цього Кодексу) , власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 цього Кодексу), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 цього кодексу), право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні ( ч. 1 ст. 321 цього Кодексу), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 цього Кодексу).
Крім того, ст. 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Отже, з аналізу наведених норм видно, що право власності на нерухоме майно набувається лише з моменту державної реєстрації правочину згідно до вимог ст. ст. 182, 210, 331 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з наданих суду документів, які наявні в матеріалах справи, позивач станом на 18.08.2011р. не набув права власності на нерухоме майно у відповідності до вищезазначених вимог чинного законодавства України на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 16.12.2009р., а тому на момент звернення до органу БТІ позивач не був його власником, навіть за наявності договору купівлі-продажу від 16.12.2009р., оскільки не провів державну реєстрацію вказаного нерухомого майна у органах бюро технічної інвентаризації з грудня 2009р. по серпень 2011р., а тому на момент звернення позивача до БТІ власником майна у серпні 2011р. був саме гр.ОСОБА_6
Також, зазначений висновок суду підтверджується і змістом того ж договору купівлі-продажу від 16.12.2009р., у пункті 10 якого зазначено, що право власності на нежитлові будівлі у покупця, в даному випадку, у гр. ОСОБА_5 позивача у даній справі виникає з моменту державної реєстрації цього договору (а.с.8).
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виникнення здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно, до яких чинним законодавством, зокрема, віднесено право власності на об'єкти нерухомого майна, врегульовані нормами Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 18.02.2002 року №157/6465(з наступними змінами та доповненнями).
Згідно підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходяться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень зазначеного вище Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, договори, укладені у порядку, встановленому законом.
Відповідно до п.1 Додатку 2 Тимчасового положення №7/5 договір купівлі-продажу віднесено до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.
Відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень передбачена у ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 6) заявлене право вже зареєстровано.
Аналогічні за змістом норми містяться і в п.3.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту № 7/5 від 07.02.2002р.
Відповідно до п.2.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке затверджено наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р. (далі Тимчасове положення) для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1, а пунктом 2.2. цього ж Тимчасового положення передбачено, що до заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням. Відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію прав та доданих документах несе(уть) заявник (заявники).
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується наявними у справі документами і не спростовано позивачем у ході судового розгляду справи, на момент звернення позивача з заявою до органу БТІ з питань проведення державної реєстрації на нерухоме майно, що розташоване у АДРЕСА_1, яке станом на 18.08.2011р. було зареєстровано за гр. ОСОБА_6, у реєстраційній справі містився лист Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 09.09.2011р. за змістом якого податкова інспекція повідомляла орган реєстрації про наявність у власника нерухомого майна - ОСОБА_6 податкового боргу та необхідність при цьому узгоджувати дії щодо операцій по купівлі чи продажу цього майна з податковим органом. На запит органу БТІ, який був направлений до податкової інспекції у зв'язку з надходженням заяви позивача щодо можливості переоформлення права власності на зазначене нерухоме майно, податкова інспекція направила на адресу органу БТІ лист від 29.09.2011р. згідно якого було зупинено виконання дій щодо переоформлення права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2, що унеможливило оформлення за позивачем права власності на вказане нерухоме майно органом БТІ (а.с.11-12).
У відповідності до п. 88.1, п. 88.2 ст. 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому - ст. 89 Податкового кодексу України.
Також, у відповідності до п.92.1 ст. 92 Податкового кодексу України платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом. Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.
Як встановлено судом відповідної згоди на переоформлення вказаного вище майна за позивачем податковою інспекцією у відповідності до вимог ст. 92 Податкового кодексу не було надано про що свідчить лист податкової інспекції від 29.09.2011р. про який ідеться мова у рішенні відповідача від 23.11.2011р. (а.с.11-12).
Позивач ні у ході вчинення державним реєстратором дій щодо проведення реєстрації за ним права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2009р. придбаного у гр. ОСОБА_6, ні у ході судового розгляду справи не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність перешкод для вчинення органом державної реєстрації дій щодо проведення реєстрації нерухомого майна за позивачем з урахуванням вищенаведених положень Податкового кодексу України та інших доказів, які б свідчили про неправомірність дій податкової інспекції чи давали органу БТІ повноваження за наявності звернення податкового органу щодо зупинення операцій з відчуження майна, що належить гр. ОСОБА_6 здійснити реєстрацію права власності за позивачем з урахуванням наявних відомостей, які надійшли від податкового органу 09.09.2011р. та 29.09.2011р. про зупинення дій щодо переоформлення права власності на нерухоме майно, розташованого по АДРЕСА_1, яке належить гр. ОСОБА_6
Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає можливість зробити висновок про те, що право власності на спірне нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації, орган, який компетентний здійснювати державну реєстрацію права власності у даному випадку (на спірне нерухоме майно) є відповідач у справі, договір купівлі-продажу від 16.12.2009р. є правовстановлюючим документом, але наявність суперечностей між поданим договором купівлі-продажу нерухомого майна укладеного 16.12.2009р. та відомостями податкового органу від 09.09.2011р. та 29.09.2011р., які наявні у реєстраційній справі, щодо зупинення операцій по переоформленню права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, яке належить на праві власності гр. ОСОБА_6, зробили неможливим здійснення державної реєстрації права власності за позивачем на спірні об'єкти нерухомості на підставі цих правовстановлюючих документів, оскільки ці правовстановлюючі документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав і поданих документів.
Отже, вищенаведені обставини дають можливість зробити висновок про те, що відповідач у справі, який у спірних правовідносинах є реєструючим органом і виступає у якості суб'єкта владних повноважень, під час розгляду замовлення позивача щодо реєстрації права власності на нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: лісопильний цех літ.А-1 з прибудовами літ. А1-1, А2-1 - приміщення № 2 поз.1-15, загальною площею 804,0 кв.м.; напівзруйнована будівля літ. Б, вольєр літ. АЦ (тимчасовий), вбиральня літ. АТ, навіс літ. АШ (тимчасовий), будівля охорони літ. АЮ (тимчасовий), навіси літ. 2А,2Б (тимчасові), будівля літ.2В (тимчасова), огорожа, споруди № 13,14, 17-21, мостіння № І-ІУ та під час прийняття 23.11.2011р. рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації права власності позивача на цей об'єкт нерухомості діяв в межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством.
Вирішуючи по суті заявлені позивачем у даній справі позовні вимоги, враховуючи що під час розгляду даної справи було встановлено, що відповідач у справі під час розгляду замовлення позивача щодо реєстрації за ним права власності на нерухоме майно, що розташоване по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2009р. та під час прийняття 23.11.2011р. рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації права власності позивача на цей об'єкт нерухомості діяв в межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством, відсутні будь-які підстави для зобов'язання позивача зареєструвати за позивачем право власності на спірні об'єкти нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2009р., що свідчить про те, що заявлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тому є безпідставними та не ґрунтуються на законі і позивачу у задоволенні таких позовних вимог необхідно відмовити.
При цьому, слід зазначити, що сам факт укладення договору купівлі-продажу 16.12.2009р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не свідчить про набуття позивачем права власності на вказане у ньому нерухоме майно, оскільки відповідно до п.10 вказаного договору, ст.ст. 182,210,331 ЦК України право власності набувається з моменту державної реєстрації вказаного договору. А виходячи з того, що державну реєстрацію позивачем договору купівлі-продажу від 16.12.2009р. не було проведено у строк до 18.08.2011р., останній не набув права власності на вказане нерухоме майно за вказаним договором купівлі-продажу.
Таким чином, на момент розгляду даної справи станом на 25.06.2012р. між сторонами договору купівлі-продажу, укладеного 16.12.2009р. існує спір про право власності на вказане в ньому нерухоме майно.
Також, щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію права власності за гр. ОСОБА_5 слід зазначити наступне.
Така реєстрація, в силі приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Тимчасового положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, належить до виключної компетенції бюро технічної інвентаризації.
Отже, суд не може перебирати на себе повноваження, які належать Комунальному підприємству «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризація», право бюро технічної інвентаризації самостійно визначати висновки по розгляду питання щодо реєстрації прав на нерухоме майно, а до компетенції суду відповідно до чинного законодавства віднесено лише питання щодо дотримання зазначеним органом норм законодавства, без визначення судом певного його змісту.
Відповідної правової позиції дотримується Вищий адміністративний Суд України у своїй постанові від 28.02.2012р. № К-39220/10.
Крім цього, судом при вирішенні даного спору була врахована і правова позиція Вищого адміністративного Суду України, яка викладена у постановах від 24.01.2011р. № 2а-1492/09, від 07.02.2012р. № К-37108/10.
Частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 цього Кодексу визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Позивачем у ході судового засідання не було надано достатніх доказів протиправності прийнятого відповідачем рішення, доказів, які б свідчити про набуття ним права власності та наявність достатніх документів для реєстрації за ним права власності на спірне майно з урахуванням обставин, встановлених судом та не спростованих позивачем у судовому засіданні належними та допустимими доказами.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про те, що у ході прийняття рішення про відмову у державній реєстрації 23.11.2011р. відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що рішення прийнято на користь суб'єкта владних повноважень у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем не підлягають стягненню з державного бюджету відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви гр. ОСОБА_5 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправним і скасування рішення від 23.11.2011р. та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимогу ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 02.07.2012р.
Суддя С.О. Конєва