Справа № 22ц/0591/577/2012 Головуючий у 1-ій інстанції Богуславська І.А.
Категорія 27 Суддя - доповідач Ткаченко Т.Б.
Іменем України
4 квітня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
Головуючого - Песоцької Л.І.,
Суддів - Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,
При секретарі - Кузнецові А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитного договору та договору іпотеки, розстрочення виплати кредиту, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2012 року,
В серпні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», в новій редакції публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» ( далі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» або Банк), просила розірвати кредитний договір № 014/11ТР155/071 та договір іпотеки № 014/11ТР155/071/1 укладені 15.05.2007 року між нею та Банком, та у разі розірвання кредитного договору розстрочити виплату тіла кредиту щомісячно рівними частинами на 2 роки.
Посилалась на те, що відповідно до укладеного договору, Банк зобов'язався надати наймодавцю кредит в сумі 160000 доларів США строком повернення до 10 травня 2017 року, зі сплатою 12% річних за користування кредитом. На час отримання кредиту сукупний дохід її сім'ї складав 7247 доларів США, а в 2010 році - 2953 доларів в місяць. Оскільки виникли зазначені непередбачені обставини, світова фінансова криза, при якій зріс курс долара по відношенню до гривні України, а відповідач не виявив бажання за її пропозицією урегулювати договірні відносини в нових економічних умовах, а крім того вона не спроможна за новим курсом своєчасно погашати кредит, вважає, що укладений кредитний договір порушує її права як споживача, умови договору є несправедливими. Дії банку при його укладенні вона розцінює як недобросовісні, оскільки кредит в порушення ст.524 ЦК України виданий в іноземній валюті, а не в національній валюті - гривні, весь тягар наслідків від економічної кризи несе позичальник, і всі ризики за договором покладені на нього. Тому відповідач, при укладенні кредитного договору порушив ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того Банк не мав права укладати такого виду договори, оскільки він не мав відповідної ліцензії на здійснення валютних операцій. Розірвання кредитного договору тягне за собою і розірвання договору іпотеки, яким було забезпечено виконання кредитного договору.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитного договору та договору іпотеки і розстрочення виплати кредиту відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивачка, посилаючись в апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким розірвати кредитний і іпотечний договори.
Зокрема зазначає, що при укладенні кредитного договору Банк відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не повідомив її про умови надання кредиту та не надав в повному обсязі інформацію щодо кредитування, а також про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США по відношенню до гривні України, запевнив її про вигідність укладання договорів в іноземній валюті, а тому він укладений у порушення положень ч.1,2 ст.524, ч.2 ст.533 ЦК України, оскільки зобов'язання має бути визначено в грошовій одиниці України - в гривні, і іноземна валюта не може бути предметом договору споживчого кредиту, чим порушені істотні умови договору що стосуються його предмету.
Всі валютні операції повинні здійснюватись на підставі ліцензії: генеральної та індивідуальної, а висновок суду щодо правової підстави для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, якою є генеральна ліцензія, не відповідає ч.4 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».Позивач не мав права видавати кредити в іноземній валюті фізичним або юридичним особі, які не мають ліцензії НБУ на отримання кредиту в іноземній валюті.
Укладений між нею та позивачем кредитний договір за своїми умовами є несправедливим, оскільки взагалі не містить умови про порядок припинення договору, умови або правила, які регулюють відповідальність Банку, а також право Банку в односторонньому порядку змінювати процентну ставку та право вимоги дострокового повернення кредиту в повному обсязі.
Вважає, що є всі підстави для визнання укладеного кредитного договору недійсним. А оскільки недійсним є основний кредитний договір, втрачають і дію правочини, укладені на його виконання.
Крім того, вона отримала кредит на розвиток бізнесу, тому кредит не є споживчим, є таким, що виданий їй як суб'єкту підприємницької діяльності, а тому всі спори повинні розглядатися Господарським судом Донецької області.
Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, і від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки та її представника ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без зміни з таких підстав.
Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» 11 травня 2007 року був укладений кредитний договір на 160000 доларів США за умови уплати 12% річних для розвитку бізнесу строком до 10 травня 2017 року, при укладанні якого банк надав узгоджений сторонами графік погашення кредиту та процентів за користування ним. На надання кредиту в іноземній валюті ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» має ліцензію № 10 та дозвіл № 10 від 27.03.1992 року, виданих НБУ.
Одночасно в забезпечення кредитного договору між сторонами був укладений договір іпотеки, предметом якого стали нежитлові приміщення по АДРЕСА_1.
Судом також було встановлено, що банк двічі 30.01.2009 року та 26.10.2009 року надав позивачці канікули по погашенню заборгованості та звертався до неї щодо рефінансування кредиту, від якої вона відмовилася.
Відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_2, суд виходив з їх безпідставності.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки він відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального права.
Зі справи вбачається, що 16 квітня 2007 року ОСОБА_2 заповнила анкету - заяву щодо надання їй кредиту у сумі 160000 доларів США зі строком на 120 місяців на споживчі цілі, у тому числі повернення приватного боргу та ремонт нерухомості, яка надійшла до Маріупольського відділення № 1 Донецької обласної дирекції АППБ «Аваль» 25 квітня 2007 року ( а.с.88-89).
11 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/11-155/070 ( далі Кредитний договір) з якого вбачається, що сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договору: мета, сума, строк кредиту, умови і порядок його видачі та порядок погашення, спосіб забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит (а.с.16 - 28).
В забезпечення кредитного договору 11 травня 2007 року Банк і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № 014/11-155/070/1, за яким остання надала в іпотеку з нежитлової будівлі літ.11- 3 приміщення № 47, ? прим.44, ? прим. 49 загальною площею 194,70 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 29 - 31).
З Кредитного договору вбачається, що кредит надався в сумі 160000 доларів США фізичній особі ОСОБА_2, на споживчі цілі - розвиток бізнесу, строком повернення до 10 травня 2017 року, зі сплатою 12 процентів річних. Додатком №1 до нього є графік повернення кредиту, який також підписано сторонами (а.с.28).
Отже, доводи ОСОБА_2, що кредит виданий їй як суб'єкту підприємницької діяльності, а тому всі спори повинні вирішуватися господарським судом Донецької області, спростовуються матеріалами справи.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій Україні, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, позивачка, отримавши кредит в доларах США повинна їх повернути в тій самій валюті - доларах США.
Згідно зі ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Частиною 1 статті 227 ЦК України визначені правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти, а саме вчинення правочину без відповідного дозволу ( ліцензії).
Відповідно до ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: - неторговельні операції з валютними цінностями; - операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; - ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними коштами мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на час укладання оспорюваного договору законодавцем не були визначенні межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, що має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.
З огляду на наведене, виходячи з того, що відповідачу була видана банківська ліцензія та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про необґрунтованість вимог позивачки щодо недійсності кредитного, іпотечного договорів у зв'язку з укладенням кредитного договору в іноземній валюті(а.с.120-121).
Згідно зі ст.627, ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15 і 23 цього Закону.
Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.
Отже, не можна погодитись і з посиланнями на невідповідність умов спірного договору загальним засадам цивільного судочинства, положенням Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості його умов через застосування для визначення боргу, відсотків за користування кредитом грошового еквівалента гривні до долара США та покладання ризику знецінення національної валюти на нього, як позичальника.
Укладаючи договори позивачка з'ясувала, на яких умовах він укладається, тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначила для себе правила їх отримання та повернення, які в подальшому не можуть безпідставно змінюватись на вимогу однієї зі сторін. Підстави вважати незаконними умови кредитного договору, на які посилається боржник, відсутні.
Зростання курсу долара США - валюти кредитів не є підставою для визнання договорів недійсними. У позичальника існувала можливість, маючи намір укласти договори на тривалий час, передбачити в момент їх укладання зміни курсу гривні по відношенню до долару США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту у національній валюті. При цьому позивачка ОСОБА_2 сама визначила валюту кредиту, що підтверджується наданою до матеріалів справи копією її анкети - заяви на отримання кредиту.
Як вбачається зі змісту оспорюваного кредитного договору, сторони передбачали всі істотні умови договору відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів, у тому числі і про погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитом у валюті кредиту.
Таким чином, укладаючи кредитний договір, сторони дійшли згоди з усіх істотних умов, на яких вони укладалися, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів позивачка визначила для себе правила подальшої поведінки, в тому числі і щодо зміни курсу долара США.
Отже, перед укладанням кредитного договору ОСОБА_2 отримала всю необхідну інформацію. Доводи апеляційної скарги про ненадання всій інформації щодо умов договору є безпідставними, оскільки вона погодилась з визначеними умовами та виразила свою волю, підписавши зазначені договори.
Вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту та вартість послуги з оформлення договору, строк на який кредит може бути виданий, тип відсоткової ставки, процедура виконання договору, можливість дострокового повернення та його умови тощо, які передують укладенню договору була надана позичальнику, що вбачається з умов кредитного договору та не спростовується позивачкою та її представником. Тому посилання в апеляційній скарзі на порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" при укладанні кредитного договору, несправедливість умов договору, у тому числі і на можливість зміни в односторонньому порядку відсоткової ставки кредиту, є безпідставними. На час укладання договору діючим законодавством не було заборонено зміну в сторону збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки, за умови, якщо сторони про це домовились при укладанні договору.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів залишає без уваги, оскільки вони не випливають з матеріалів справи, ніякими належними та допустимими доказами не підтверджені, не ґрунтуються на законі і не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 лютого 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції.
Головуючий Л.І.Песоцька
Судді Т.Б.Ткаченко
С.А.Попова