27 червня 2012 р. Справа № 2а/0470/3459/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.
за участю представників сторін: від позивача від відповідача Гіневська Н.Ю., Товстий К.А. Атрошенко В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Металург-Південь»до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2011р. та від 01.12.2011р., -
13.03.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Металург-Південь» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська та просить:
- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.09.2011р. №0000792302 повністю;
- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 01.12.2011р. №0001102302 повністю.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акту перевірки від 01.08.2011р. та за результатами розгляду скарги позивача за якими визнано завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ, у зв'язку з визнанням нікчемним правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Вісан» № 14-07/01 від 14.07.2010р. Такі висновки податковим органом зроблені виходячи з актів перевірки ТОВ «Вісан» отриманого від Ленінської МДПІ у м. Луганську від 28.03.2011р. та від 20.04.2011р. Позивач із зазначеними висновками податкової інспекції, викладеними в акті перевірки від 01.08.2011р., не погоджується та зазначає про те, що вказані висновки не відповідають чинному законодавству України, є безпідставними та необґрунтованими, порушують права позивача на ведення підприємницької діяльності та відшкодування ПДВ, а припущення щодо нікчемності укладеного між сторонами договору про постачання вугілля є надуманими та незаконними, оскільки дійсність господарської операції за зазначеним договором поставки підтверджується транспортними накладними, оскільки транспортування товару здійснювалося покупцем, а продаж товару відбувався на умовах FSA - станція відправлення, а також вантажно-митними деклараціями та іншими документами бухгалтерського та податкового обліку, які свідчать про подальший продаж придбаного товару позивачем за межі України. Позивач вважає, що посилання відповідача на ч.1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України взагалі є безпідставним, оскільки податкове законодавство не надає права податковому органу визнавати дані, які відображені суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях за перевіряємий період недійсними. Також позивач зазначає у позові про те, що відповідачем безпідставно не були прийняті до уваги надані позивачем документи - акт звірки розрахунків ТОВ «ВІСАН» з бюджетом за період з 01.01.2011р. по 01.06.2011р. від 09.06.2011р. податкові декларації з ПДВ за листопад 2010 року, січень-квітень 2011 року, платіжні доручення про сплату ПДВ ТОВ «ВІСАН», що взагалі спростовує вину позивача щодо завищення відшкодування ПДВ у зв'язку з ненадходженням сум ПДВ до Державного бюджету України, так як ПДВ було сплачено контрагентом позивача в повному обсязі, при цьому, як вказує позивач, ТОВ «ВІСАН» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі як юридична особа та мало свідоцтва платника податку на додану вартість під час здійснення позивачем господарських операцій за вказаним договором поставки. Позивач вказує і на те, що юридична відповідальність відповідно до ст. 61 Конституції України носить індивідуальний характер, а за таких обставин позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків його контрагентом, з урахуванням того, що ПДВ останнім було сплачено до бюджету повністю, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, в т.ч. відсутність за місцезнаходженням. Незаконність визнання відповідачем нікчемним вказаного правочину підтверджується і тим, що позивач перевірявся відповідачем в період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р. та в зазначений період також здійснював господарську діяльність з ТОВ «ВІСАН», однак відповідачем порушень з боку позивача не було виявлено, а договори є такими, що відповідають чинному законодавству. Також, на думку позивача, ДПА незаконно тлумачать строки використання права на відшкодування ПДВ - місячний строк, всупереч п. 198.6 ст. 198 ПК України, в якому зазначено, що у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Позивачем був дотриманий порядок заповнення та подання податкової звітності з ПДВ за квітень 2011 року, заповнені рядки 19,20.1, 20.2, 21.1, 22,23, 24 декларації, подані додатки 2, 3, а отже вважає, що податкові повідомлення-рішення від 20.09.2011р. та від 01.12.2011р. прийняті з порушенням ст. 198, 200, 201 ПК України, не підтверджені документально, а тому є незаконними та підлягають скасуванню. Крім того, представники позивача в усних поясненнях послалися і на те, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04.08.2011р. за позовом ТОВ «ВІСАН» до податкової інспекції дії податкового органу з проведення позапланової невиїзної перевірки 28.03.2011р. визнані протиправними та зазначене рішення Донецьким апеляційних адміністративним судом залишено без змін, що свідчить про неправомірність висновків Ленінської МДПІ у м. Луганську, викладених в акті перевірки від 28.03.2011р.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, у письмових запереченнях на позов просить в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що у період з 20.06.2011р. по 25.07.2011р. ДПІ була проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних ( звітних) періодів за квітень 2011 року за результатами якої складено акт та прийняте податкове повідомлення-рішення від 20.09.2011р. про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 324 391,8 грн. Крім того, за результатами розгляду скарги позивача на підставі рішення ДПА у Дніпропетровській області від 01.12.2011р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 01.12.2011р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 1079210,29 грн. Як зазначає відповідач, підставою для прийняття оспорюваних рішень стало дослідження питання податковим органом фактичної сплати податку на додану вартість до бюджету постачальниками товарів. Перевіркою встановлено, що позивачем було укладено з ТОВ «ВІСАН» договір поставки від 14.07.2010р. № 14-07/01. Протягом січня-березня 2011року покупцем отримано товару на 500000.00 грн. ( в т.ч. ПДВ 83333.33 грн.), 905050.0 грн. ( в т.ч. ПДВ 150841.67 грн.) і 1998300,0 грн. ( в т.ч. ПДВ 333050,0 грн.) відповідно. Вказані суми ПДВ віднесені позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів. Однак, відповідачем було отримано від Ленінської МДПІ у м. Луганську акт від 28.03.2011р. щодо перевірки ТОВ «ВІСАН» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за 01.10.2011р. по 31.01.2011р. і акт від 20.04.2011р. з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків згідно додатку № 5 до декларації з ПДВ за лютий 2011 року. Зазначені акти містять посилання на відсутність поставок товарів у лютому 2011 року між ТОВ «ВІСАН» та його контрагентами, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. На підставі викладеного, відповідач прийшов до висновку, що позивачем сформовано ланцюги постачання товарів по підприємствах, що мають багатоступеневий ланцюг постачання, до складу якого входять постачальники, які відсутні за юридичною адресою, приховують фактичне місцезнаходження, не подають податкові декларації, не сплачують податків, є постійними в ланцюгах поставок, працюють в одному сегменті ринку, а тому з урахуванням фактів оплати товарів/послуг протягом січня-березня 2011р. позивачем завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2011 року на 324391,8 грн. Щодо податкового повідомлення-рішення від 01.12.2011р., яке прийняте відповідачем за рішенням ДПА у Дніпропетровській області від 01.12.2011р., то відповідач зазначає, що позивачем було порушено порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, а тому по податковій декларації з ПДВ за квітень 2011 року підлягає зменшенню заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування з ПДВ на 1403602,09 грн. При цьому, представник відповідача вважає посилання позивача на рішення Луганського окружного адміністративного суду безпідставним, оскільки ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду щодо оскарження ТОВ «ВІСАН» дій з проведення перевірки 20.04.2011р. та провадження в адміністративній справі закрито. Зазначена ухвала апеляційної інстанції ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 24.04.2012р. залишена без змін.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 27.06.2012р.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Металург-Південь» зареєстроване 29.01.2003р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 07.10.2008р., копією довідки з ЄДРПОУ від 09.10.2008р., копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 27.02.2003р. (а.с.17-19 том 1).
У відповідності до поданої позивачем податкової декларації з ПДВ за квітень 2011р. (від 20.05.2011р. № 9003591966) та розрахунку суми бюджетного відшкодування ПДВ сума, що підлягає бюджетному відшкодування (рядок 3 Д3) (рядок 23.1 + рядок 23.2) у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних (звітних) періодів складає 1 443 622 грн. (а.с.147-148 том 2).
З 20.06.2011р. по 25.07.2011р. згідно до вимог ст. 78 Податкового кодексу України на підставі направлення та відповідно до наказу, які були вручені позивачеві, податковою інспекцією була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ « Промислова компанія «Металург-Південь» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних (звітних) періодів за квітень 2011 року.
За результатами перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська було складено акт від 01.08.2011р. № 1765/235/323380660, за висновками якого встановлено:
- 200.1, п.200.3, п.200.4, п.200.7, п.200.8, п.200.9, п.200.14 ст. 200 Податкового кодексу України ТОВ «Промислова компанія «Металург-Південь» недостовірно визначено суму бюджетного відшкодування за квітень 2011 року, а саме: завищено бюджетне відшкодування на суму 324 391,8 грн.; перевіркою документально підтверджено суму бюджетного відшкодування за квітень 2011 року у розмірі 1 119 230,2 грн. (а.с.20-37 том 1).
Позивач не погодився з висновками, викладеними в акті перевірки та подав заперечення на вказаний акт перевірки в(а.с.38-42 том 1).
В подальшому, 20.09.2011р. ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на підставі вищевказаного акту перевірки від 01.08.2011р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» №0000792302, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 324391,8 грн. по декларації № 9003591966 від 20.05.2011р. за квітень 2011р. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. за порушення п.200.1, п.200.3, п. 200.4, п.200.7, п.200.8, п.200.9, п.200.14 ст. 200 Податкового кодексу України (а.с.43 том 1).
Позивач не погодився з вказаним вище податковим повідомленням-рішенням від 20.09.2011р. та подав скаргу до ДПА у Дніпропетровській області за результатами розгляду якої було прийнято рішення від 01.12.2011р. за яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 20.09.2011р. №0000792302 та збільшено суму зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ по декларації за квітень 2011р. на 1079210,29 грн.(а.с.45-50 том 1).
На підставі рішення ДПА у Дніпропетровській області від 01.12.2011р., Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська було прийнято 01.12.2011р. податкове повідомлення-рішення форми «В1» № 0001102302 яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1079210,29 грн. по декларації № 9003591966 від 20.05.2011р. за квітень 2011р. за порушення п.200.1, п.200.3, п. 200.4, п.200.7, п.200.8, п.200.9, п.200.14 ст. 200 Податкового кодексу України (а.с.44 том 1).
Позивач 14.12.2011р. направив скаргу на вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 20.09.2011р. та від 01.12.2011р. до ДПА України за результатами розгляду якої податкові повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська були залишені без змін, а скарга позивача без задоволення (а.с.51-55 том 1).
Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01.01.2011р.) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного станом на 2010 рік), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.
З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Відповідно до п.14.1.179 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу У Податкового кодексу України - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України.
У відповідності до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу - п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.
Також, за п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Як вбачається із наданих суду документів, сума податкового кредиту з ПДВ за квітень 2011р. була сформована позивачем в результаті здійснення господарських операцій з ТОВ «ВІСАН» та іншими постачальниками про що свідчать дані податкової декларації з ПДВ за квітень 2011р.(а.с147-148, 160 том 2).
Відповідно до довідки щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишаються непогашеними після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (додаток 2 до податкової декларації), залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду (рядок 22 податкової декларації звітного (податкового періоду) складається із сум ПДВ, які виникли в таких звітних періодах: листопад 2010 року в сумі 45553,0 гр. і січень-березень 2011року в сумах 1088148,0 грн., 234541,0 грн. і 119666,0 грн. відповідно (а.с.152 том 2)
Так, між ТОВ «ВІСАН» (Продавець) та ТОВ «Промислова компанія «Металург-Південь» (Покупець) було укладено договір № 14-07/01 від 14.07.2010р. за умовами якого ТОВ «ВІСАН» брав на себе зобов'язання поставити ТОВ «ПК «Металург-Південь», а останній зобов'язувався прийняти і оплатити антрацит (сорт АО) фракції 25-50мм, вказаний товар повинен був бути відправлений залізничним транспортом на умовах FCA - станція відправлення - (а.с.56-60 том 1).
Позивач, в свою чергу, як продавець, уклав договір № 201/10 від 15.04.2010р. з ВАТ «Косогірський металургійний завод» (Росія) (покупець) за умовами якого зобов'язувався поставити покупцю - ВАТ «Косогірський металургійний завод» (Росія) атрацит (сорт АО) фракція 25-50мм.(а.с.61-67 том 1).
Також, між позивачем та ПП «Лекс Транс» був укладений договір № 04/ТЕ-10 транспортного експедирування, пов'язаних з перевезенням вантажів (а.с.68-69 том 1).
Факт виконання умов зазначених договорів між сторонами підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями вищевказаних зазначених договорів, копіями залізничних накладних, видатковими накладними, податковими накладними, виписками з банківського рахунку позивача про оплату за придбаний товар, копіями рахунків-фактури, копією акту приймання-передачі продукції від 31.03.2011р. позивачем від ТОВ «ВІСАН», копіями актів виконаних робіт від 30.11.2010р., від 28.02.2011р., від 31.03.2011р., від 30.04.2011р., копіями журналів-ордерів, вантажно-митними деклараціями (а.с.56-251 том 1, а.с.1-103, 195-198, 202-208, 210-212, 215-218, 221-223 том 2).
Також, позивачем на підтвердження виконання ТОВ «ВІСАН» своїх договірних зобов'язань надані і копії податкових декларацій з ПДВ, в яких відображені правовідносини ТОВ «ВІСАН» з позивачем по грошових зобов'язаннях за вказаним вище договором поставки, а також докази сплати ТОВ «ВІСАН» до Державного бюджету України сум ПДВ у вказаному податковим органом періоді та копією акту звірки ТОВ «ВІСАН» по розрахунках з бюджетом з ПДВ за період з 01.01.2011р. по 01.06.2011р. (а.с.138, 144-149, 189, 192-197том 1, а.с.10-15, 87-93, 199-200,209,213, 219, 224 том 2).
На підтвердження отримання прибутку позивачем у вказаному періоді надані копії відповідних податкових декларацій (а.с.228-234 том 2).
Копія свідоцтва № 17316643 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.12.2003р., видана ТОВ «ВІСАН» свідчить про те, що контрагент позивача - ТОВ «ВІСАН» мав право на складання податкових накладних у вказаному періоді, оскільки згідно бази даних ДПА зазначене свідоцтво було анульовано лише 08.06.2011р. (а.с.226 том 2, а.с.41 том 3).
Також, факт реальності здійснення позивачем вказаних господарських операцій за вказаними вище договорами підтверджено і податковою інспекцією в акті перевірки від 01.08.2011р., а окрім того, факт сплати позивачем сум податку на додану вартість у складі придбаного товару відображений податковим інспектором в акті перевірки та був досліджений у ході перевірки (а.с.20-37 том 1).
При цьому, зі змісту вказаного акту перевірки вбачається, що висновки податкового органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за квітень 2011р. ґрунтуються на актах перевірки Ленінської МДПІ у м. Луганську від 28.03.2011р. та від 20.04.2011р. за результатами господарської діяльності ТОВ «ВІСАН» за висновками яких договори, укладені з ТОВ «ВІСАН» мають ознаки нікчемності.
Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 01.08.2011р. зроблено висновок про те, що укладений між позивачем та ТОВ «ВІСАН» договір № 14-07/01 від 14.07.2010р. згідно до ч.1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України має ознаки нікчемності.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Отже, договори поставки не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Акт перевірки від 01.08.2011р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Промислова компанія «Металург-Південь» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 01.08.2011р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаного договору поставки до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочину недійсним (нікчемним), який укладено між позивачем та ТОВ «ВІСАН», відсутнє. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як ТОВ «ВІСАН», так і посадових осіб позивача.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності ТОВ «ВІСАН».
При цьому, на вимогу суду, податковим органом не надано доказів порушення саме позивачем норм податкового законодавства України та неправомірності формування суми відшкодування ПДВ у декларації за квітень 2011р.
Що стосується договірних відносин позивача з ТОВ «ВІСАН», то зазначені взаємовідносини підтверджуються первинними вищезазначеними бухгалтерськими документами щодо фактичного виконання умов договору поставки, оплатою проведеною позивачем за придбаний товар на користь ТОВ «ВІСАН» у складі якої позивачем було сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%, окрім того, і доказами сплати саме ТОВ «ВІСАН» податку на додану вартість до Державного бюджету України про що надані відповідні копії платіжних доручень та акт звірки по розрахунках з бюджетом за період з 01.01.2011р. по 01.06.2011р., які наявні в матеріалах справи.
Посилання відповідача на порушення позивачем п. 200.1, п. 200.3, п.200.4, п. 200.7, п.200.8, п.200.9, п.200.14 ст. 200 Податкового кодексу України є безпідставними та протиправними, оскільки зазначені норми не містять заборони щодо формування сум бюджетного відшкодування ПДВ за умови не підтвердження факту надмірної сплати ПДВ до Державного бюджету по всьому ланцюгу придбання товару та з урахуванням того, що як у ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи позивачем надані докази щодо сплати ПДВ у складі придбаного товару та сплати ПДВ до бюджету його контрагентом - ТОВ «ВІСАН» (а.с.118-119, 126-130, 136,138,189, 200-203 том 1, а.с.18-22,87, 97-103, 199-200, 209, 213, 219,224, том 2, а.с. 53, 58, 63, 67 том 3).
Не можуть бути покладені в основу даного рішення і посилання відповідача на те, що позивачем було порушено порядок заповнення податкової декларації з ПДВ за квітень 2011р., виходячи з наступного.
У відповідності до п.14.1.18 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, зазначена норма містить визначення поняття щодо бюджетного відшкодування, а саме: бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі У цього Кодексу.
Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодування, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 Податкового кодексу України така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, якщо в наступному податковому періоді сума має від'ємне значення.
Так, позивачем заявлено суму бюджетного відшкодування за квітень 2011 року відповідно до розміру сплаченої ним суми ПДВ у складі вартості товару/отримання послуг, що підтверджується вищенаведеними дослідженими судом первинними бухгалтерськими документами, а також і даними, які містить акт перевірки від 01.08.2011р., яким також підтверджено факт сплати позивачем ПДВ у складі придбаного товару, а тому позивачем правомірно відображено у податковій декларації за квітень 2011р. сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів становить 1443 622 грн. (а.с.147-148 том 2).
Є безпідставним та таким, що суперечить чинному податковому законодавству і твердження відповідача про те, що позивач не мав права включати податкові накладні за листопад 2010р. до податкових зобов'язань за квітень 2011р., оскільки відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів.
Податковий кодекс України не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.
З наведеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у акті перевірки на відсутність права у позивача формувати податковий кредит по правовідносинах з ТОВ «ВІСАН» у зв'язку з несплатою ПДВ контрагентом позивача - ТОВ «ВІСАН» є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України та норм Податкового кодексу України, є такими, що спростовуються вищенаведеними дослідженими судом первинними документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій за вищевказаним договором та з контрагентом позивача - ТОВ «ВІСАН».
Не можуть бути покладені в основу цієї постанови і посилання відповідача на те, що право на відшкодування виникає лише при наявності фактичної сплати податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті такого податку згідно з положеннями Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України, оскільки відповідачем не підтверджені у ході судового розгляду справи факти несплати позивачем суми ПДВ у складі придбаного товару, навпаки, дослідженими у ході перевірки первинними бухгалтерськими документами та платіжними документами встановлено факти, які свідчать про сплату позивачем податку на додану вартість у складі вартості товару, а також підтверджується і доказами про сплату ПДВ до бюджету ТОВ «ВІСАН», що виключає факт порушення вимог податкового законодавства як позивачем, так і контрагентом позивача.
При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.
Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.
Отже, якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для них та така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09(а.с.131-133 том 3).
Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Представник відповідача в ході судового розгляду справи не надав жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 20.09.2011р. за №0000792302 та від 01.12.2011р. № 0001102302 або спростовували надані докази та твердження позивача.
Не можуть бути судом покладені в основу даного рішення і ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.09.2011р. у справі № 2а-6152/11/1270 якою ні би то визнано правомірність дій податкової інспекції щодо проведення перевірки ТОВ «ВІСАН» та ухвала Вищого адміністративного Суду України від 24.04.2012р. у вказаній справі, оскільки як вбачається зі змісту цих рішень ці судові рішення не стосуються прав та інтересів позивача, а прийняті відносно ТОВ «ВІСАН» (а.с.158-162 том 3).
В той же час, судом приймається до уваги рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.08.2011р. у справі № 2а-4973/11/1270 та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.09.2011р. у цій же справі за якими визнано протиправними дії Ленінської МДПІ у м. Луганську з проведення позапланової перевірки ТОВ «ВІСАН» 28.03.2011р., оскільки саме зазначений акт був покладений в основу перевірки позивача та складання акту перевірки позивача від 01.08.2011р., виходячи з вимог ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 20.09.2011р. та від 01.12.2011р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних документів, позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн., які сплачені позивачем за квитанцією № 121223.211.1 від 12.03.2012р. на суму 32 грн. 19 коп. (а.с.3 том 1) та за квитанцією №121223.630.1 від 23.03.2012р. на суму 2113 грн. 81 коп.(а.с.177а), а тому зазначені судові витрати підлягають відшкодуванню позивачу із Державного бюджету України з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Металург-Південь» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2011р. та від 01.12.2011р.- задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Держаної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 20.09.2011р. №0000792302 та від 01.12.2011р. №0001102302 повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Металург-Південь» (49000, м. Дніпропетровськ, площа Леніна,1, ЄДРПОУ 32350660)- судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн. 00 коп.( дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 02.07.2012р.
Суддя С.О. Конєва