Справа № 22ц/0591/1065/2012 Головуючий у 1 інстанції Помогайбо В.О.
Категорія 52 Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.
3липня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Кочегарової Л.М.
суддів Сорока Г.П. Ткаченко Т.Б.
при секретарі Шапар О.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Пасажирського вагонного депо Маріуполь Державного підприємства "Донецька залізниця" (далі ДП "Донецька залізниця") про визнання контрактів недійсними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою представника ДП "Донецька залізниця" Ушкалова Ігоря Євгеновича на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2012 року,
У грудні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом. Просила поновити строки звернення до суду та визнати недійсними трудові контракти, укладені між нею та ДП "Донецька залізниця" в 2000, 2005, 2010 та 2011 роках, визнати незаконним наказ про її звільнення з роботи від 30 листопада 2011 року, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 27 квітня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Поновлено строк для звернення до суду. Визнано недійсними трудові контракти № 86 від 24 травня 2000 року, № 50 від 19 травня 2005 року, № 170 від 7 травня 2010 року, № 607 від 8 вересня 2011 року, укладені між ОСОБА_2 та ДП «Донецька залізниця». Визнано незаконним і скасовано наказ № 1825/ОС від 30 листопада 2011 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи та поновлено її на посаді провідника пасажирського поїзду у пасажирському Вагонному депо Маріуполь ДП «Донецька залізниця». Стягнуто з ДП «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14 687 грн.80 коп. та у відшкодування моральної шкоди - 1 000 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача Ушкалов І.Є. просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне їх з'ясування, порушення судом процесуального закону та неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ДП «Донецька залізниця» Ушкалова І.Є., який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти скарги позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд виходив з того, що контракти, укладені між позивачкою та відповідачем, не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки позивачка з 1986 року працювала за безстроковим трудовим договором і підстав для переукладення з нею трудового договору та укладення контракту не було, контракти не відповідають вимогам закону та погіршують положення працівника, оскільки передбачають додаткові підстави для звільнення, які не відповідають діючим нормам трудового законодавства, а строк для звернення до суду з позовом щодо визнання недійсними трудових контрактів пропущено позивачкою з поважних причин.
Проте, з такими висновками погодитися не можна.
Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Частиною 3 ст.15 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року №764. До числа таких осіб відносяться провідники пасажирських вагонів.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» з наступними змінами, встановлені статтями 228.233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Якщо тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 21 травня 1986 року ОСОБА_2 була прийнята на роботу по безстроковому трудовому договору провідником пасажирських вагонів у вагонне депо ст. Маріуполь ДП «Донецька залізниця».
24 травня 2000 року з нею було укладено трудовий контракт - до 24 травня 2005 року (а.с.58-60).
В наступному, з нею трудові контракти переукладалися 19 травня 2005 року, 7 травня 2010 року та 8 вересня 2011 року (а.с.37-41,49-53,55-60).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання трудових контрактів недійсними з пропущенням встановленого законом тримісячного строку, а саме, 14 грудня 2011 року (а.с.2).
Поважність причин пропуску строку звернення до суду позивачка обґрунтовувала правовою необізнаністю та тим, що вона дізналася про незаконність контрактів після звільнення та консультації у юриста.
Однак, колегія суддів вважає, що правова необізнаність не може бути визнана поважною причиною пропуску встановленого законом строку для звернення до суду за захистом порушеного права, а свідчить про недбальство позивачки до своїх прав, оскільки ніяких перешкод у неї не було для отримання відповідної консультації спеціаліста з права при укладенні оспорюваних контрактів.
Оскільки доказів про поважність причин, які б свідчили про наявність об'єктивних, непереборних перешкод для звернення до суду із заявою про визнання контрактів недійсними та їх скасування позивачкою не надано, рішення суду в частині поновлення строку для звернення до суду та визнання недійсними трудових контрактів, укладених між ОСОБА_2 та ДП «Донецька залізниця» № 86 від 24 травня 2000 року, № 50 від 19 травня 2005 року, № 170 від 7 травня 2010 року, № 607 від 8 вересня 2011 року є необґрунтованим.
На підтвердження своїх доводів про те, що контракт був укладений під примусом адміністрації підприємства, позивачка та її представник ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду ніяких конкретних обставин не навели та доказів не надали.
Крім того, з заяви ОСОБА_2 від 8 вересня 2011 року вбачається, що вона зверталася до начальника вагонного депо із заявою про переведення її провідником пасажирського вагону за контрактом строком на 5 років з 8 вересня 2011 року. Аналогічні заяви ОСОБА_2 надавала адміністрації 22 травня 2000 року, 19 травня 2005 року, 7 травня 2010 року та підписувала умови контракту без застережень (а.с.42,48,54,57).
Отже, контракти між ОСОБА_2 та вагонним депо Маріуполь ДП «Донецька залізниця» були укладені на виконання вимог ст. 1 КЗпП України з метою підвищення ефективності виробництва та зміцнення трудової дисципліни, а також на виконання вимог Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті на роботу працівників від 19 березня 1994 року № 170 та згідно з Переліком категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.
За таких обставин, колегія дійшла висновку, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи в частині поновлення строку для звернення до суду та визнання контрактів недійсними. В цій частині судове рішення підлягає скасуванню з відмовою ОСОБА_2 у позові.
Перевіряючи рішення суду в частині визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення позивачки на роботі та відшкодування моральної шкоди, колегія суддів, з урахуванням доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для скасування рішення та відмови ОСОБА_2 у позові, оскільки рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Так, зі справи вбачається, що наказом № 1825/ОС від 30 листопада 2011 року ОСОБА_2 звільнена з посади провідника пасажирського вагону на підставі п.8 ст.36 КЗпП України та п.п. «а» п.18 контракту № 607 від 8 вересня 2011 року. Підставою звільнення в наказі зазначено виявлення 21 жовтня 2011 року у вагоні № 16\11631 поїзду № 84 сполученням «Київ-Маріуполь» негабаритної ручної поклажі у службовому купе провідника без відповідного оформлення.
Згідно з п.п. «а» п.18 контракту № 607, укладеного між ОСОБА_2 і ДП «Донецька залізниця» 8 вересня 2011 року, додатковими підставами для припинення та розірвання контракту є встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі (а.с.37-41).
Проте, як вбачається з наказу про звільнення, винні дії ОСОБА_2 виразилися в тому, що вона допустила перевезення негабаритної ручної поклажі у службовому купе провідника без відповідного оформлення.
Ці ж обставини відображені в доповідній начальника поїзду Жикол О.М.(а.с.32) і на них послався представник відповідача заперечуючи проти рішення суду.
З урахуванням обставин справи та положень закону, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про недоведеність факту порушення позивачкою посадової інструкції.
Застосування відповідачем дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 у вигляді звільнення з роботи з підстав, не передбачених контрактом, не можна визнати законним, а тому, суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність звільнення позивачки з роботи за п.8 статті 36 КЗпП України та задовольнив її вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення, його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом невірно вирішено питання про відшкодування позивачці моральної шкоди, колегія вважає непереконливим, оскільки при виявленні порушень прав працівника, що встановлено під час розгляду справи, суд, у відповідності з положеннями ст.237-1 КЗпП України, постановив рішення про відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, визначивши його розмір розумно та справедливо.
Інші доводи представника ДП «Донецька залізниця» Ушкалова І.Є., викладені в скарзі, не спростовують правильності висновків, зроблених судом першої інстанції, не містять правових підстав для скасування судового рішення, оскільки воно ухвалене з дотримання вимог матеріального і процесуального права.
Ніяких нових доказів чи обставин, які б вплинули на правильність висновків суду чи належали б до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення в частині визнання незаконним звільнення позивачки та поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди не наведено.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, ст.309 ЦПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Донецька залізниця» Ушкалова Ігоря Євгеновича задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2012 року в частині поновлення строку для звернення до суду та визнання недійсними трудових контрактів № 86 від 24 травня 2000 року, № 50 від 19 травня 2005 року, № 170 від 7 травня 2010 року та № 607 від 8 вересня 2011 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Пасажирського вагонного депо Маріуполь Державного підприємства "Донецька залізниця" про поновлення строку для звернення до суду та визнання недійсними трудових контрактів відмовити.
В решті частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Судді