Справа № 22ц/0591/1071/2012 Головуючий 1 інстанції Соловйов О.Л.
Категорія 67 Доповідач Кочегарова Л.М.
12 липня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Песоцької Л.І.
суддів Ткаченко Т.Б. Кочегарової Л.М.
при секретарі Велигоненко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, третя особа - Житлово-комунальне підприємство «Житло-Центр», за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 9 квітня 2012 року та ухвалу суду від 6 квітня 2012 року,
У липні 2011 року позивачка звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_2 Вказувала, що разом з ОСОБА_5 (батько відповідачки) вони проживали з 1997 року до 2011 року в квартирі АДРЕСА_1, як чоловік та жінка. За час сумісного проживання придбали побутову техніку, проводили ремонт квартири та сплачували комунальні послуги. Після смерті чоловіка вона продовжувала мешкати в квартирі за згодою відповідачки. У травні 2011 року ОСОБА_2 приватизувала квартиру, самовільно вивезли її речі до гуртожитку, змінила замки на дверях і не дає користуватися спірною квартирою. Просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 з вересня 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнати недійсними наказ №47023/н від 25 травня 2011 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на вказану квартиру та зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні квартирою.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 6 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1, в частині визнання недійсним наказу №47023/н від 25.05.2011 року виданого начальником управління міського майна про приватизацію квартири АДРЕСА_1; визнання недійсним свідоцтва №435198/н від 25.05.2011 року про право власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, виданого управлінням міського майна Маріупольської міської ради; про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні квартирою залишені без розгляду.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 9 квітня 2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю задоволений. Встановлено факт сумісного проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з вересня 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року без реєстрації шлюбу. Вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без розгляду, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на недоведених обставинах, що мають значення для справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 6 квітня 2012 року ОСОБА_2 просить ухвалу суду скасувати та направити справу в суд першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6, які просили апеляційні скарги задовольнити, заперечення позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 з серпня 1974 року проживав у АДРЕСА_1 (а.с.9).
З 25 лютого 1977 року ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_8 Шлюб розірвано 22 серпня 1996 року.
В 1986 році позивачці ОСОБА_1 було надано ліжко-місце в гуртожитку АДРЕСА_2.
З вересня 1997 року ОСОБА_1 стала проживати без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер (а.с.11).
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав, оскільки дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_2, стала перешкоджати їй проживати у АДРЕСА_1, користуватися спільним з ОСОБА_5 майном.
Відповідно до ч.1,2 ст.118 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (ст.256 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту сумісного проживання позивачки з ОСОБА_5 з вересня 1997 року до травня 2011 року, суд першої інстанції виходив з того, що цей факт підтверджується як письмовими доказами, наданими позивачкою, так і поясненнями свідків, допитаних у судовому засіданні.
Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності зі ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, на обґрунтування своїх вимог, позивачка надала суду довідку ЖКП «Житло «Центр», в якій зазначено, що позивачка проживала з ОСОБА_5 більше 14 років та акт від 1 червня 2011 року, який складений на підтвердження цих обставин з урахуванням пояснень сусідів, дані про розірвання шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1, квитанції про оплату комунальних послуг (а.с.10,12,14).
З пояснень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, наведених у рішенні суду, вбачається, що позивачка з 1997 року до смерті ОСОБА_5 проживала разом з ним, відносини у них були як чоловіка та дружини, незважаючи на те, що у шлюбі між собою вони не перебували.
Таким чином, з урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін, наданим доказам дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку, що обставини сумісного проживання ОСОБА_5 і ОСОБА_1 з вересня 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року без шлюбу знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.
Поясненням свідків, яких запросила до суду ОСОБА_2, на спростування доказів ОСОБА_1, судом дана відповідна оцінка і вони не прийняті до уваги.
Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на те, що суд невірно постановив рішення про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в порядку позовного провадження, оскільки ці факти можуть встановлюватися тільки в порядку окремого провадження на підставі ст.256 ЦПК України, а тому, позовну заяву ОСОБА_1 необхідно залишити без розгляду.
Колегія суддів не погоджується з цими доводами.
Зі справи вбачається, що звернення позивачки 19 липня 2011 року до суду відбулося в порядку позовного провадження, оскільки заявлялися вимоги про встановлення факту та відшукувалося матеріальне право на житло. Під час розгляду справи позивачка надавала докази, які досліджувалися судом, відповідачка повідомляла суду свої заперечення.
У квітні 2012 року позивачка просила залишити без розгляду частину своїх вимог і суд, ухвалою від 6 квітня 2012 року, вирішив це питання в порядку ст.207 ЦПК України.
Звертаючись до апеляційного суду з проханням скасувати судове рішення та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, відповідачка, передбачених ст. 207 ЦПК України підстав для прийняття такого рішення не навела і апеляційним судом таких обставин не встановлено. Тому, колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано вирішив даний спір між сторонами та постановив рішення з дотримання норм процесуального права.
Інші доводи ОСОБА_2, викладені в скарзі, не спростовують правильності висновків, зроблених судом першої інстанції, не містять правових підстав для скасування судового рішення і зводяться до оцінки доказів, їх належності та допустимості.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення суду від 9 квітня 2012 року задоволенню не підлягає.
Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 6 квітня 2012 року, колегія суддів вважає скаргу безпідставною.
Відповідно до п.1 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що права сторін в даному випадку не порушуються.
З цим висновком не можна не погодитися.
Зі справи вбачається, що 19 липня 2011 року ОСОБА_1 подала до суду позов про визнання правочинів недійсними та покладення на відповідачку зобов'язань не чинити перешкод у користуванні квартирою.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У відповідності з вимогами ч.2 ст.31 ЦПК України, крім прав та обов*язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.
Згідно ст.207 ЦПК України, суд залишає заяву без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду (п.5 ч.1).
Зі справи вбачається, що 30 березня 2012 року ОСОБА_1 подала до суду заяву і просила залишити без розгляду її позовні вимоги в частині визнання недійсним наказу №47023/н від 25.05.2011 року, виданого начальником управління міського майна про приватизацію квартири АДРЕСА_1; визнання недійсним свідоцтва №435198/н від 25.05.2011 року про право власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, виданого управлінням міського майна Маріупольської міської ради; про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні квартирою (а.с.193).
Отже, позивачка відмовилася підтримувати в даному судовому засіданні свій позов у зазначеній частині і тому, суд першої інстанції обгрунтовано постановив рішення про залишенні позовних вимог без розгляду.
Передбачених законом підстав для скасування цієї ухвали колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують правильність постановленої ухвали від 6 квітня 2012 року.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 312 ЦПК України, колегія суддів,
апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 9 квітня 2012 року та ухвалу суду від 6 квітня 2012 року відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 9 квітня 2012 року та ухвалу суду від 6 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді