33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"20" серпня 2012 р. Справа № 5019/810/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Грязнов В.В. ,
суддя Савченко Г.І.
при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.К.- Сервіс" на рішення господарського суду Рівненської області від 18.07.2012 р. у справі № 5019/810/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПН ЛТД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.К.- Сервіс"
про стягнення в сумі 81 067 грн. 34 коп.
за участю представників:
позивача - Нерубайлов В.Д.,
відповідача - не з'явився,
ТОВ "АПН ЛТД" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "В.І.К.-Сервіс" про стягнення 81067,34 грн., з яких 18424,38 грн. заборгованість за поставлений товар, 62642,96 грн. заборгованість по оплаті відсотків за користування товарним кредитом.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.07.2012 року (суддя Гудзенко Я.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "В.І.К.-Сервіс" на користь ТОВ "АПН ЛТД" 81067 грн. 34 коп., з яких 18424 грн. 38 коп. заборгованості за поставлений товар, 62642 грн. 96 коп. заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом та розподілено судові витрати.
Своє рішення суд першої інстанції нормативно обґрунтував положеннями ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, а також положеннями ч. 5 ст. 694 ЦК України щодо наданого сторонам права передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем. При цьому суд дійшов висновку про часткове порушення відповідачем зобов'язань, визначених договором поставки нафтопродуктів від 17.1.2011 року щодо оплати вартості частини поставленого товару, та на підставі п.5.2, п. 5.4 договору стягнув окрім боргу за поставлену продукцію вартість користування товарним кредитом.
Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Апеляційна скарга обґрунтована невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права. Апелянт зокрема вказує, що відповідальність покупця, передбачена п.5.2, п.5.4. договору фактично є відповідальністю у виді пені, розмір якої не може перевищувати розміру, встановленого в ст. 1, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Обґрунтовуючи порушення судом норм процесуального права, апелянт вказує на неповідомлення його про дату та час проведення судових засідань, що унеможливило явку його представника до суду та перешкодило суду встановити фактичні обставини, що мають значення для справи.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги відзиву на апеляційну скаргу, з підстав, викладених у ньому.
Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 18.07.2012 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Апеляційним судом встановлено, що 17.11.2011 року між сторонами було укладено договір поставки нафтопродуктів №50/11-11, за умовами якого позивач зобов'язався поставити та передати відповідачу у власність нафтопродукти (товар), в асортименті, кількості, якості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах договору.
При цьому, відповідно до п. 1.2. договору, позивач, як постачальник зобов'язався передати відповідачу, як покупцю накладні на відвантаження товару, які є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюються до специфікації і є невід'ємною частиною договору.
Сторонами у договорі також було узгоджено порядок розрахунків за поставлену продукцію, й згідно з п. 5.1. договору, покупець наділений правом здійснення повної або часткової оплати вартості отриманого товару на розрахунковий рахунок позивача протягом 5 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних. У випадку не оплати покупцем відвантаженої партії товару в строки вказані в п. 5.1. договору, відповідач дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном 30 календарних днів, починаючи з дня відвантаження товару з нарахуванням йому 2 % за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов'язався оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту і сплатити відсотки за його використання на 31 день від дати відвантаження, вказаної в накладній. (п. 5.3. договору).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач поставив та передав відповідачу товар на загальну суму 129424,38 грн., відповідно до накладних №0000398 від 18.11.2011 року на суму 43141,46 грн., №000406 від 24.11.2011 року на суму 43141,46 грн., №0000411 від 29.11.2011 року на суму 43141, 46 грн., а відповідач розрахувався повністю протягом 5 днів з дня відвантаження, відповідно до умов п. 5.1. договору лише за поставлений за накладними №0000398 від 18.11.2011 року та №000406 від 24.11.2011 року товар. При цьому, за накладною №0000411 від 29.11.2011 року на суму 43141,46 грн. відповідач розрахувався лише частково, внаслідок чого частина товару на суму 18434,38 грн. була передана йому відповідно до п. 5.2 договору на умовах товарного кредиту.
Проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно враховував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, у звязку з чим стягнув з відповідача суму основного боргу.
Відповідно до п. 5.4. Договору, якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом відповідач не внесе всіх передбачених договором платежів -він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості.
Таким чином, враховуючи погодження сторонами в п. 5.2. договору надання відповідачу товарного кредиту в розмірі 2% за кожен день його використання без обмеження будь-яким періодом (за умови не внесення всіх передбачених договором платежів протягом 30 днів користування товарним кредитом), що узгоджується з п. 5.4. договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заборгованість відповідача по оплаті за користування товарним кредитом в період з 29.11.2011 року по 16.05.2012 року становить 62 642, 96 грн..
Доводи апелянта про те, що п. 5.4. договору передбачені штрафні санкції, а не зобов'язання по оплаті товарного кредиту, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду не заслуговують з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.
Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Так, погодженим сторонами у п. 8.1. договору видом відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором є пеня (п.8.1 договору).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язань встановлено статтею 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України.
Право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною п'ятою ст. 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, доводи апелянта про те, що відповідальність покупця, передбачена п.5.2, п.5.4. договору фактично є відповідальністю у виді пені, розмір якої не може перевищувати розміру, встановленого в ст. 1, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»є неправильним, ґрунтується на невірному тлумаченні норм матеріального права та суперечить зробленим на підставі закону висновкам суду першої інстанції.
Доводи апелянта щодо розгляду судом справи за його відсутності не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи (а.с. 23, а.с. 30) містять належні докази вручення відповідачеві ухвали суду про призначення справи до слухання на 06.06.2012 року та ухвали про відкладення розгляду справи на 18.07.2012 року. Проте, відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судових засідань, без поважних причин, участь повноважного представника під час розгляду справи не забезпечив.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Рішення господарського суду Рівненської області від 18.07.2012 р. у справі № 5019/810/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.К.- Сервіс" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Савченко Г.І.