33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"15" серпня 2012 р. Справа № 5019/1271/12
За позовом: фізичної особи-підприємця Лівінюка Ярослава Миколайовича
до: фізичної особи-підприємця Залєвського Василя Петровича
про спонукання укласти основний договір на умовах попереднього договору
суддя Гудзенко Я.О .
За участю представників:
від позивача - Загребельний В.В.(договір від 14.08.12 р., свідоцтво від 12.05.2012 року № 918)
від відповідача -Залєвський В.П., Прядун О.М. (договір від 10.0.812 р., свідоцтво від 18.12.2009 року № 707)
В судовому засіданні 15.08.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У серпні 2012 року ФОП Лівінюк Я.М. звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 23.10.2006 року уклав з відповідачем попередній договір за яким відповідач зобов'язався продати йому 1/2 частину нежитлової будівлі з відповідною частиною приналежних до неї будівель і споруд, а також земельну ділянку, які знаходяться за адресою: с. Козин, вул.. Лесі Українки № 2 Радивілівського району Рівненської області, позивач зобов'язався прийняти майно.
Зазначає, що вказаний предмет договору сторони придбали для ведення підприємницької діяльності, в 2006 році отримали кредит у банку, незважаючи на те, що кредитний договір було укладено банком з відповідачем, право власності на означену будівлю було зареєстроване в КП «Радивілівське районне бюро технічної інвентаризації»30.03.2009 року за № 13415887; 18.09.2006 року позивач та відповідач прийняли в рівних частках у власність земельну ділянку; 04.12.2006 року отримали державний акт на право власності на землю, однак 28.09.2006 року вирішили вести підприємницьку діяльність окремо, крім того позивач зазначає, що виплатив за відповідача кредит у банку.
Оскільки відповідач ухиляється від укладання основного договору, позивач на підставі ст.ст. 625, 626, Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), ст.ст. 179, 187 Господарського кодексу України (далі -ГК України) звернувся до суду з даним позовом про спонукання відповідача укласти договір на умовах викладених в договорі положення якого наведені в позовній заяві.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 03.08.2012 року порушено провадження у справі № 5019/1271/12 розгляд якої призначено на 15.08.2012 року.
До початку судового засідання через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позов в якому останній з позовом не погоджується, вважає його необґрунтованим та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України просить провадження у справі припинити, до позову додано копії рішень судів у цивільних справах.
15.08.2012 року позивачем через відділ діловодства суду подано належним чином завірені додані до позовної заяви документи та на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі додаткові докази.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
До початку розгляду справи сторонами не заявлялось клопотань про здійснення технічної фіксації процесу, відводу судді, інших клопотань.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами у справі та витребуваних судом.
В процесі розгляду справи позивачем заявлене усне клопотання про витребування цивільної справи з метою заслуховування пояснень Залєвського В.П., що містяться на диску з технічної фіксації процесу у цивільній справі.
Клопотання залишене судом без задоволення, оскільки підстав для його задоволення виходячи з нижченаведеного не має, позивачу було надано можливість ознайомитись із відзивом на позов для чого в судовому засіданні оголошувалась перерва, в судовому засіданні присутній відповідач, суд враховує докази додані відповідачем до відзиву - копії судових рішень у цивільних справах Радивилівського районного суду Рівненської області №№ 1714/82/12, 2-373/2011 в яких викладені факти та обставини на їх підтвердження встановлені судом при розгляді вказаних справ і згідно приписів ст. 79 ГПК України матеріали справи є достатніми для винесення рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.02.2006 року Лівінюком Я.М. та Залєвським В.П. у фізичної особи Серединського О.В. було придбано у власність громадську будівлю-лазні, з приналежною до неї верандою, загальною площею 218, 8 кв.м. Загальна вартість предмету договору становила 20 492, 65 грн. Ціна будівлі -20 000 грн. (а.с. 11).
Згідно договору від 18.09.2006 року Козинська сільська Рада Рівненської області передала, а Залєвський В.П. та Лівінюк Я.М. прийняли у власність земельну ділянку на якій розташовано об'єкт (а.с. 13).
З державного акту на право власності на земельну ділянку № 010659400042 від 04.12.2006 року, на якій розташований магазин, вбачається, що земельна ділянка належить фізичній особі Залєвському В.П. на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2006 року № 2873 (а.с. 14).
Вказані договори не містять вказівки про їх укладання з метою здійснення підприємницької діяльності.
23.10.2006 року між Лівінюком Я.М. та Залєвським В.П. укладено попередній договір (далі -попередній договір) за яким відповідач зобов'язався продати позивачу 1/2 частину нежитлової будівлі з відповідною частиною приналежних до неї будівель і споруд, а також земельну ділянку, які знаходяться за адресою: с. Козин, вул. Лесі Українки № 2 Радивілівського району Рівненської області (далі -предмет договору), позивач зобов'язався прийняти будівлю.
З договорів вбачається, що вони укладені між Лівінюком Я.М. та Залєвським В.П. як фізичними особами (а.с. 16).
В обґрунтування позову позивач зазначає, що прийняв на себе зобов'язання сплатити за відповідача кредит у банку «Форум», а відповідач зобов'язався продати позивачу за 1 грн. 1/2 частину магазину та земельну ділянку. З розписки вбачається, що після підписання розписки приміщення (магазин), земельна ділянка і товар, який знаходиться в магазині, належатиме Лівінюку Я.М. Позивачем не надано суду доказів оформлення відповідачем кредиту як підприємцем.
Відповідно до умов попереднього договору основний договір повинен був бути укладений між сторонами до 01.05.2011 року. Позивач зазначає, що виконав свої зобов'язання згідно розписки і умов попереднього договору - сплатив кредит відповідача, зібрав необхідні документи для укладення договору і представив їх нотаріусу Гордійчуку В.І. та звернувся до Залєвського В.П. з пропозицією оформити основний договір про передачу власності. Пропозиція зі сторони позивача була спочатку в усній формі, а потім 14.04.2011 року і 05.05.2011 року - в письмовій формі. В обґрунтування позову зазначає, що відповідач ухилився від виконання зобов'язання і відмовився укласти договір відчуження та запропонував позивачу викупити в нього його частку.
До матеріалів справи позивачем додано докази на підтвердження надіслання відповідачу пропозиції про укладання основного договору від 14.04.2011 року та листа-повторного звернення від 05.05.2011 року, однак до копій повідомлень про вручення поштового відправлення органу зв'язку позивачем не надано суду опис вкладення, тому суд не може дійти однозначного висновку про виконання позивачем вимог п. 4 попереднього договору, згідно якого зобов'язання про укладення основного договору припиняється, якщо жодна з сторін не звернеться до другої сторони із пропозицією про підписання договору купівлі-продажу протягом трьох днів від дати визначеної в п. 2 цього договору -тобто до 3 травня 2011 року включно.
Предметом розгляду справи є немайновий спір і дані обставини були предметом дослідження Радивилівського районного суду Рівненської області при розгляді цивільної справи № 1714/82/12 за позовом фізичної особи Лівінюка Я.М до фізичної особи Залєвського В.П. про зобов'язання укласти основний договір. Копія рішення міститься в матеріалах даної справи.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів, які в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 182 ГК України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Частиною 1 ст. 635 ЦК України визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до ст. 635 ЦК України порушення сторонами своїх зобов'язань, що ґрунтуються на попередньому договорі, може тягти наслідки, передбачені законом або договором. Зокрема, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору на підставі попереднього договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням укладення основного договору, а не до спонукання укладення договору. Отже примушення до виконання зобов'язання, що ґрунтується на попередньому договорі (укласти договір) цивільним законодавством не передбачено.
Відповідно до частини 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позивачем та відповідачем у даній справі є суб'єкти підприємницької діяльності.
Фізична особа-підприємець Лівінюк Я.М. обґрунтовує позовні вимоги, зокрема, порушенням його прав як суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання, зокрема, є громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 58 цього Кодексу суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Як вбачається з довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які містять матеріали справи, позивач зареєстрований у вказаному реєстрі як суб'єкт підприємницької діяльності з 16.03.1994 року, відповідач -з 01.03.2000 року.
У відповідності до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), якщо при розгляді справи буде встановлено, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (ст. 12 ГПК).
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 ГПК України).
З огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та зважаючи на приписи статей 1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГК України.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З тексту вказаних вище договорів від 16.02.2006 року, від 18.09.2006 року та попереднього договору вбачається, що сторонами договорів є фізичні особи, які під час підписання даних правочинів діяли на підставі паспорту громадянина України. Вказані угоди підписані фізичними особами власноручно, при цьому, договір не скріплений печатками фізичних осіб-підприємців. Вказані угоди не містять ознак господарського договору, тому суд дійшов висновку про те, що попередній договір є цивільно-правовим.
Згідно ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
За приписами ст. 182 вказаного Кодексу за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
З розписок сторін, що містяться в матеріалах справи вбачається, що вони також оформлені фізичними особами, тоді як скріплені печатками підприємців (а.с. 15, 17). Однак, вказане не дає суду підстав вважати укладеним попередній договір як фізичними особами-підприємцями на підставі норм господарського права.
Крім того, суд вважає за необхідне вказати про те, що цивільно-правовий спір про зобов'язання укласти основний договір було розглянуто місцевим судом по суті у зв'язку з чим було винесено відповідне рішення, що також є підставою для висновку про те, що спірний договір є цивільно-правовим.
Внаслідок реєстрації фізичної особи підприємцем така особа має два окремих правових статуси як фізична особа (громадянин України, іноземний громадянин, тощо), так і фізична особа-підприємець (суб'єкт підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання).
Відтак, має місце збіг двох суб'єктів в одній особі.
Відповідно до п. 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою.
Оскільки під час підписання попереднього договору, Лівінюк Я.М. та Залєвський В.П. діяли лише на підставі свого паспорту громадянина України без посилання на наявний у них статус суб'єкта господарювання, суд дійшов висновку про те, що вказана угода за своїм суб'єктним складом є цивільно-правовою і не носить господарського характеру.
Відносно самого предмету попереднього договору слід зазначити, що ЦК України в статті 3 прямо проголошує свободу договору однією з головних засад цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статі 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, вказані вище фізичні особи не позбавлені права на укладення від власного імені попереднього договору. З копії попереднього договору доданого до позовної заяви вбачається роз'яснення сторонам договору змісту ст.ст. 215-236, 319, 334, 623-624, 635 ЦК України та ст.ст. 57-74 Сімейного кодексу України. Вказане свідчить про те, що сторони уклали цивільно-правовий договір і керувались при цьому актами цивільного та сімейного законодавства. Текст самого договору не спростовує того, що його сторонами не є суб'єкти господарювання.
Крім того, в матеріалах справи наявна копія рішення з цивільної справи № 1714/82/12 від 17.05.2012 року за позовом Лівінюка Я.М. до Залєвського В.С. про зобов'язання укласти основний договір, з якого вбачається, що позивачу у позові відмовлено. Рішення залишене без змін апеляційним судом Рівненської області від 27.06.2012 року (а.с. 21-25). Таким чином, вказаний договір був предметом розгляду цивільної справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Як вбачається з умов попереднього договору основний договір повинен був бути укладений між сторонами до 01.05.2011 року (а.с. 16).
За приписами ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 187 ГК України інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Згідно зі ст. 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Враховуючи те, що попередній договір укладено сторонами як фізичними особами, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Оскільки у позові відмовлено, понесені у справі судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 17.08.2012 року.
Суддя Гудзенко Я.О.