79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.08.12 Справа№ 5015/2142/12
За позовом: Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Граве Україна", м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Е Ван Вайк і Моя Логістик", с.Підгайчики
про стягнення 16321грн. 50коп.
Суддя Гоменюк З.П.
Секретар судового засідання Половко М.Б.
Представники:
від позивача: Пащенко Д.О.
від відповідача: не з'явився
Представнику позивача, роз'яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме його процесуальні права та обов'язки, зокрема, права заявляти відводи. Заяв про відвід судді не поступало.
Суть спору: Позов заявлено Приватним акціонерним товариством „Страхова компанія „Граве Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Е Ван Вайк і Моя Логістик" про стягнення 16321грн. 50коп.
Ухвалою суду від 29.05.2012р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 19.06.2012р. За клопотанням відповідача, ухвалою суду від 19.06.2012р. відкладено розгляд справи на 17.07.2012р. В судовому засіданні 17.07.2012р. судом оголошено перерву до 27.07.2012р. Ухвалою суду від 27.07.2012р. за клопотанням відповідача продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 07.08.2012р.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, просить позов задоволити з підстав, викладених в позовній заяві та поясненні на відзив від 26.07.2012р. №504 (зареєстрований канцелярією суду 26.07.2012р. за № 16448/12).
Представник відповідача в судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, в попередніх судових засіданнях проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву б/н та дати (зареєстроване канцелярією суду 17.07.2012р. за № 15575/12).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
07.05.2012р. між Приватним акціонерним товариством „Страхова компанія „Граве Україна" (агент) та ТзОВ „Е Ван Вайк і Моя Логістик" (страхувальник) укладено договори про укладення договорів обов"язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на умовах міжнародної системи авто страхування „Зелена картка" № 33.034-170.494 та №34.034-170.494, 10.06.2012р. сторонами укладено договір № 35.034-170.494.
Відповідно п. 1.1 вказаних договорів їх предметом є укладення агентом договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на умовах міжнародної системи автострахування „Зелена картка" від імені та за дорученням страховика та видача страхувальнику страхових сертифікатів „Зелена картка" на забезпечені транспортні засоби.
Особи страховика в даних договорах не визначено.
Відповідно до п. 2.1. договорів, страховий платіж розраховується та зазначається у полісі „Зелена картка", який агент видає на кожний забезпечений транспортний засіб та відповідно до умов країн відвідання.
На підставі п.1.1 агентської угоди №14/П-3К від 06.01.2009р., укладеної між ВАТ „НАСК „Оранта" (страховик) та ЗАТ „Страхова компанія „Граве Україна" (агент), страховик, а агент (позивач) приймає на себе обов'язки по наданню фізичним та юридичним особам страхових послуг шляхом укладення договорів страхування (полісів) від імені страховика.
Полісів, котрі зазначені у договорах №№33.034-170.494, 34.034-170.494, 35.034-170.494 (номер поліса визначено у п. 1.2.4. кожного з договорів), а також у агентській угоді №14/П-3К, позивачем не представлено, а відповідач заперечив факт їхнього існування.
Позивач представив суду копії рахунків та банківські виписки, котрі, на його думку, підтверджують сплату відповідачем перших внесків по укладених договорах.
Дослідивши умови наданих позивачем договорів № 33.034-170.494 від 07.05.2010р., № 34.034-170.494 від 07.05.2010р., №35.034-170.494 від 10.06.2010р., суд прийшов до висновку про те, що вони не є договорами страхування, а лише регулюють спосіб сплати страхового платежу при укладенні договорів страхування.
Проаналізувавши подані докази в сукупності на предмет погодження сторонами усіх визначених ст. 982 ЦК України та ч. 4 ст. 16 Закону України „Про страхування" як істотні умов договору страхування, суд дійшов висновку, що ряд умов залишились сторонами не врегульованими, зокрема такі як розмір страхової суми за договором страхування, перелік страхових випадків, порядок зміни і припинення дії договору, умови здійснення страхової виплати, причини відмови у страховій виплаті, права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Згідно п. 2.1 кожного із зазначених вище договорів страховий платіж являє собою виключно кошти, що є зазначені у полісі „Зелена картка", виданому страховиком. Однак суду не надано доказів ні про видачу полісів „Зелена картка", ні про їх передачу відповідачу. Даний факт свідчить про те, що послуги страхування не надавались. Також суду не надано жодних інших документів, які б свідчили про погодження сторонами зазначених вище істотних умов.
Відповідно до ст. 16 Закону України „Про страхування", форма договору страхування повинна бути письмовою, при цьому щодо такої особливої форми страхування, як договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника (користувача) транспортного засобу „Зелена картка" -видається страховий сертифікат „Зелена картка" єдиного зразка, який прийнятий в усіх країнах - членах цієї міжнародної системи страхування.
Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України „Про страхування" договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Позивач не надав суду ні затверджених належним чином правил страхування, ні доказів того, що з цими правилами був ознайомлений відповідач.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, враховуючи не погодження сторонами усіх умов, які визначені законодавством як істотні, відсутність доказів видачі страхового сертифіката „Зелена картка" та передачі його відповідачу, відсутність доказів формування правил страхування, на підставі котрих повинен укладатись договір страхування, та докази надання їх примірника відповідачу, суд дійшов висновку про те, що на підставі договорів № № 33.034-170.494 від 07.05.2010р., 34.034-170.494 від 07.05.2010р., 35.034-170.494 від 10.06.2010р. між позивачем та відповідачем правовідносини страхування не виникли, договорів страхування не укладено, а іншим чином факт надання позивачем послуг страхування не доведений.
Оскільки укладені договори № 33.034-170.494 від 07.05.2010 р., № 34.034-170.494 від 07.05.2010р., № 35.034-170.494 від 10.06.2010р. не створили між позивачем та відповідачем правовідносин страхування, послуг страхування не надано, то і підстав сплати страхових платежів у відповідача також немає.
З пояснень позивача вбачається, що вказані договори були укладені ним на виконання умов агентської угоди №14/П-3К від 06.01.2009р., за якою страховик -ВАТ „НАСК „Оранта" доручає, а позивач приймає на себе обов'язки по наданню фізичним та юридичним особам страхових послуг шляхом укладення договорів страхування (полісів) від імені страховика.
Предметом агентської угоди № №14/П-3К від 06.01.2009р. є укладення позивачем (агентом) договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності шляхом укладення договорів страхування (полісів) від імені страховика.
Відповідно до ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Тобто, агентська угода №14/П-3К від 06.01.2009р. є договором представництва, а позивач у даній справі є представником.
Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що договори № 33.034-170.494 від 07.05.2010р., № 34.034-170.494 від 07.05.2010р., № 35.034-170.494 від 10.06.2010р., є правочинами, що вчинені представником в інтересах свого довірителя, відповідно, умовами зазначених договорів цивільні права та обов'язки створюються, змінюються чи припиняються саме довірителя: ВАТ „НАСК „Оранта".
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, яка встановлює право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Оскільки, послуги страхування мав би надавати не позивач, а третя особа - страховик, то і суми страхових платежів повинні належати останній, які хоча й, враховуючи п.2.3.1 агентської угоди №14/П-3К від 06.01.2009р., будучи представником, має право одержувати позивач. Проте право на отримання коштів не означає, що вони стають власністю позивача.
Вказане відповідає положенням п.2.1, п.2.2.7 договору № 33.034-170.494 від 07.05.2010р., договір № 34.034-170.494 від 07.05.2010р., договір № 35.034-170.494 від 10.06.2010р., а також п.9.1. агентської угоди № 14/П-3К, за яким позивач не отримує жодної винагороди за представництво, а страхові платежі відповідно до договорів є виключно коштами, що зазначені у полісі „Зелена картка", виданому страховиком і потрапляючи на рахунок позивача підлягають сплаті у повній мірі на рахунок страховика.
Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність порушеного у позивача права, а також про неправомірність вимог стягнення чужих коштів на користь позивача.
З іншого боку, агентська угода № 14/П-3К не містить положень, які б надавали повноважень позивачу вживати заходів щодо стягнення із страхувальників сум страхових платежів.
Позивач звернувся до суду від власного імені та просить захистити порушене власне майнове право на одержання сум страхових платежів.
Оскільки, позивач не є страховиком, а лише представником і має право та повноваження бути лише посередником, представником страховика у реалізації тих правовідносин страховика та страхувальника, що стосується порядку розрахунків за надані послуги страхування, то відповідно вказане не породжує для нього права на стягнення страхових платежів на свою користь.
Дослідивши надані суду позивачем рахунки та банківські виписки, суд не бере їх до уваги як належні докази сплати відповідачем першого внеску по страхових платежах відповідно до укладених договорів страхування, оскільки позивачем не надано суду договорів та полісів, які зазначені у рахунках, а тому неможливо встановити зв"язок між проведеними оплатами та послугами наданими позивачем.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про те, що позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.
Керуючись ст. 16 Закону України „Про страхування", ст.ст. 16, 237, 239, 638, 982 ЦК України та ст.ст. 4, 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суддя Гоменюк З.П.