01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"10" серпня 2012 р. Справа № 24/042-12
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кедр»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1) Білоцерківська міська рада
2) Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради
про визнання недійсним договору
за участю представників:
від позивача:ОСОБА_3
від відповідача:Гаркавенко Т.М., Гержан Н.В.
від третьої особи 1:не з'явились
від третьої особи 2:не з'явились
суть спору:
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з вимогами про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кедр»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що, в порушення вимог ст.ст. 203, 209, 210, 793 - 795 Цивільного кодексу України, договір оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р. нотаріально не посвідчений, не має державної реєстрації, між сторонами не було підписано акта приймання-передачі майна, а також те, що вказаний в оспорюваному договорі ганок лівого крила приміщення ніколи не належав відповідачу.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.05.2012 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Білоцерківську міську раду і Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради та призначено розгляд справи на 14.06.2012 р.
08.06.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення на позовну заяву № 12-1938 від 06.06.2012 р. (вх. № 9213 від 08.06.2012 р.).
До господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив б/н б/д (вх. № 9524 від 14.06.2012 р.), у якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві.
14.06.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н б/д (вх. № 9525 від 14.06.2012 р.) про застосування строку позовної давності.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.06.2012 р. розгляд справи відкладено на 05.07.2012 р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представників третіх осіб та невиконанням ними вимог суду.
До господарського суду Київської області від позивача надійшли пояснення по справі № б/н від 29.06.2012 р. (вх. № 10400 від 02.07.2012 р.) з приводу строку позовної давності.
05.07.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від третьої особи 2 надійшов лист № 12-1-14/705 від 04.07.2012 р. (вх. № 10665 від 05.07.2012 р.), у якому Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради повідомляє, що ганок за адресою: АДРЕСА_1 як вихід із магазину «Кедр»на підставі договорів купівлі-продажу від 08.06.1994 р. та 27.11.1996 р. не приватизовувався та у власність ТОВ «Кедр»не передавався.
У судовому засіданні 05.07.2012 р. у суду виникла необхідність витребування додаткових доказів, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 19.07.2012 р. та зобов'язано сторін надати певні документи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.07.2012 р. за клопотання представника позивача продовжено строк вирішення спору у справі № 24/042-12 на п'ятнадцять днів.
17.07.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кедр»звернулося до господарського суду Київської області із зустрічною позовною заявою № 12-1938 від 05.07.2012 р. (вх. № 11304 від 17.07.2012 р.) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою господарського суду Київської області від 19.07.2012 р. відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Кедр»у прийнятті зустрічної позовної заяви № 12-1938 від 05.07.2012 р. (вх. № 11304 від 17.07.2012 р.) на підставі ст. 60, ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 19.07.2012 р. розгляд справи відкладено на 10.08.2012 р. у зв'язку з неналежним виконанням сторонами вимог суду та нез'явленням у судове засідання представників третіх осіб.
Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечили з підстав викладених у запереченнях та відзиві на позовну заяву.
Представники третіх осіб у судове засідання 10.08.2012 р. не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Враховуючи, що неявка третіх осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників третіх осіб за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 10.08.2012 р., відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
19.04.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кедр»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди нерухомого майна № 8, за умовами якого відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування торгову площу розміром 15 кв.м, а саме: частину ганку лівого крила приміщення (надалі - майно), яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1, згідно плану (додаток).
Відповідно до п. 2.1 договору позивач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Згідно з п. 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в позивача права власності на це майно. Власником майна залишається відповідач, а позивач користується ним протягом строку оренди.
Пунктом 2.5 договору передбачено, що обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні по договору.
Відповідно до п. 9.1 договору цей договір укладено строком на 5 років і діє з 19.04.2006 р. до 19.04.2011 р.
Позивач, посилаючись на те, що оспорюваний договір нотаріально не посвідчений, не має державної реєстрації, сторонами не було підписано акта приймання-передачі орендованого майна, а також те, що вказаний в договорі ганок лівого крила приміщення ніколи не належав відповідачу, вважає, що договір оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р. не відповідає вимогам законодавства (ст.ст. 203, 209, 210, 317, 793-795 Цивільного кодексу України), тому просить суд визнати його недійсним.
Відповідач заперечує проти позовних вимог, стверджуючи, що ганок (об'єкт оренди) належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Кедр», оскільки воно викупило приміщення магазину як цілісний майновий комплекс, що підтверджується договором купівлі-продажу № 45 від 08.06.1994 р. Крім того, відповідача вважає, що не підписання акту приймання-передачі не може бути підставою для задоволення позову, оскільки акт приймання-передачі не є формою угоди і сам по собі не порушує права, а є лише доказом виконання договору та формою первинного бухгалтерського обліку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).
Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 793 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору) передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст.794 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.
Згідно з ст. 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Статтею 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Частиною 3 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Таким чином, договір оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р., строк дії якого визначався 5 років, підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до п. 5, 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 671.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Судом встановлено, що договір оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р. укладений на строк більше одного року, в порушення вимог ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України, нотаріально не посвідчений та не проведена його державна реєстрація, а оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому він є неукладеним і таким, що не породжує для сторін права та обов'язки.
Крім того, необхідно зазначити, що договір оренди, відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, - це договір, за яким наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Тобто у зазначеній статті визначено, що для укладення реального договору сторонами, окрім узгодження усіх істотних умов договору, необхідне передання майна, яке є предметом договору або вчинення певної дії.
Згідно з ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 2.1 оспорюваного договору оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р. позивач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Пунктом 2.5 договору передбачено, що обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні по договору.
Згідно з п. 6.1 договору відповідач зобов'язався передати позивачу в оренду майно відповідно до цього договору за актом прийому-передачі майна.
Таким чином, договір оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р. - це договір для укладення якого необхідно вчинення такої дії, як передача майна, оскільки саме передача однією особою (орендодавцем) іншій особі (орендарю) майна у тимчасове володіння і користування за плату є основною ознакою договорів оренди (найму).
З матеріалів справи вбачається та сторонами не спростовується, що акт приймання-передачі майна за договором оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р. сторонами не підписувався, доказів здійснення інших дій, що підтверджують реальне виконання оспорюваного договору сторонами не надано.
Щодо посилання відповідача на те, що саме на підставі договору оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р. позивач оформив право власності на ганок, суд зазначає, що з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснювала дії щодо оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна (ганок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1) не на підставі договору оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р.
Щодо твердження позивача, що вказаний в оспорюваному договорі ганок лівого крила приміщення ніколи не належав відповідачу, суд зазначає наступне.
На момент винесення рішення, з матеріалів справи вбачається, зокрема, з договору купівлі-продажу № 45 від 08.06.1994 р., договору купівлі-продажу № 31 від 27.11.1996 р., акту прийому-передачі нежитлового приміщення, складеного 21.01.1997 р., технічного паспорту та плану (справа на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1; оціночний акт), що нерухоме майно, яке передавалося в оренду за договором оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р. належало відповідачу на праві власності. Даний факт також встановлено Київським апеляційним адміністративним судом у постанові від 03.04.2012 р. справа № 2а-7658/10/1070.
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 8 від 19.04.2006 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кедр»та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, оскільки даний договір є неукладеним.
Щодо клопотання б/н б/д (вх. № 9525 від 14.06.2012 р.) відповідача про застосування строку позовної давності, суд відзначає наступне.
Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного Кодексу.
Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України).
Наслідки спливу позовної давності, відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Оскільки судом встановлено, що договір є неукладеним, сторони не набули цивільних прав та обов'язків, тому суд не застосовує строк позовної давності до даних правовідносин.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено: 15.08.2012 р.
Суддя Т.В. Лутак