Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" серпня 2012 р.Справа № 5023/3386/12 вх. № 3386/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Яризька В.О.
при секретарі судового засідання Рудяк Т.О.
за участю представників :
позивача - Шитель С.О. (дов.)
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Багатопрофільної приватної фірми "Астра", м. Харків
до приватного підприємства "ІН-ТРЕЙД", м. Харків
про визнання недійсним договору
Позивач, Багатопрофільна приватна фірма "Астра", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ПП "ІН-ТРЕЙД", в якій просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу № 0409-1п від 09.04.2010р. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно п.1.1 договору продавець на свій розсуд самостійно формує торгівельну націнку та встановлює ціну на товар, що постачається згідно вказаного договору, що суперечить вимогам чинного законодавства.
У судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, за відповідною заявою 06.08.2012р. представник відповідача був ознайомлений з матеріалами справи. Відповідач про причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.
Враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак своїми процесуальними правами щодо участі в судовому засіданні та надання своїх заперечень не скористався, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.
Вислухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
09 квітня 2010 року між Багатопрофільною приватною фірмою "Астра" (позивач, покупець) та ПП "ІН-ТРЕЙД" (відповідач, продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 0409-1п, згідно п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар, найменування, кількість та ціна якого вказується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.
Обґрунтовуючи вимогу про визнання договору недійсним позивач посилається на те, що договір укладено з порушенням законодавства, а згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, зокрема частиню 1 передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони досягли згоди з істотних умов щодо передачі, прийняття та оплати за товар.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При дослідженні тексту договору та доповнень до нього судом встановлено, що укладення договору відбулося з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством України, зокрема - ст. 638 ЦК України та ст. 181 ГК України. Цей договір викладено у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір укладено та підписано уповноваженими представниками відповідача (продавця) та позивача (покупця) з необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним, а сам правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Доказів на підтвердження того, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором, позивачем до суду не подано.
У відповідності до п. 3 ст. 180 та п. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. В спірному договорі ця умова дотримана та викладена в п. 1.1.
На виконання укладеного сторонами договору відповідач поставляв товар, а позивач сплачував вартість отриманого товару, що підтверджується специфікаціями, видатковими накладними та виписками про оплату.
Згідно ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. У відповідності із ст. 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін та тарифів.
Спірний договір регулює купівлю-продаж хімічної продукції. Згідно діючого законодавства України, зокрема Закону України "Про ціни та ціноутворення", Постанови КМУ № 1548 від 25.12.1996 року "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", ціна на хімічну продукцію не підлягає державному регулюванню. Отже, продавець має право встановлювати вільну ціну (націнку) на такі товари, а покупець після укладення договору зобов'язаний сплатити визначену ціну.
Щодо посилання позивача на визначення ціни згідно податкового законодавства, зокрема, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суд вважає, що сторонами при укладенні договору не порушено вимоги діючого податкового законодавства, оскільки згідно п. 1.20.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( чинного на підставі п.п. 2 п. 2 розділу ХІХ Податкового кодексу України) звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.
Позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що ціна (націнка) продажу товару за спірним договором не є звичайною ціною. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що сторонами дотримано загальні вимоги, додержання яких згідно ст. 203 Цивільного кодексу України є необхідним для чинності правочину і умови спірного договору не суперечать чинному законодавству України.
Позивачем не доведено належними доказами, що договір купівлі-продажу № 0409-1п від 09.04.2010 року укладений з порушенням вимог діючого законодавства і є правові підстави для визнання договору недійсним.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем не доведено при укладенні договору порушення будь-яких вимог вищевказаних статей Цивільного кодексу України, зміст договору не суперечить вимогам Цивільного Кодексу, Господарського кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до п.4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України на стороні, що подала позов лежить зобов'язання доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а позивачем не подано доказів на підтвердження своїх вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 1, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 10.08.2012 р.
Суддя Яризько В.О.