01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"10" серпня 2012 р. Справа № 24/048-12
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 12 140, 38 грн.
за участю представників:
позивача:ОСОБА_3
відповідача:не з'явились
суть спору:
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 12 140, 38 грн. за договором № 15 від 22.07.2011 р., з яких: 6 224, 00 грн. -сума основного боргу, 5 726, 08 грн. -пеня, 37, 34 грн. -інфляційні витрати, 152, 96 грн. -3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.06.2012 р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 05.07.2012 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.07.2012 р. розгляд справи відкладено на 19.07.2012 р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду.
Представник відповідача у судове засідання 19.07.2012 р. не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимог суду не виконав, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 10.08.2012 р.
Присутній у судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду від 14.06.2012 р., від 05.07.2012 р. та від 19.07.2012 р. у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом було зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що станом на 14.06.2012 р. місце проживання відповідача: АДРЕСА_1, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).
Згідно з ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 10.08.2012 р., відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
22.07.2011 р. між сторонами було укладено договір № 15, за умовами якого позивач зобов'язався передати в узгоджений строк, а відповідач -прийняти одяг ТМ «CLIFF»(надалі - товар) на реалізацію згідно із заявками останнього.
Відповідно до п. 1.2 договору умови даного договору, кількість, ціна, номенклатура, інші характеристики товару визначаються в обов'язкових додатках до даного договору (накладних), що являються накопичувальним елементом та його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 3.1 договору відповідач зобов'язався приймати товар по якості і кількості згідно накладних.
Пунктом 3.3 договору передбачено, що при наявності у позивача та відповідача печатки, вона обов'язково повинна ставитися на договір та документи, що є невід'ємною частиною договору, в тому числі накладні. Якщо позивач або відповідач працює без печатки, то на всіх вищезазначених документах має ставитися про це відмітка («б/п»).
Відповідно до п. 3.4 договору підписувати документи, що стосуються цього договору, має право особа, на чиє ім'я укладено договір, або її представник, при наявності у другої сторони довіреності на право підпису зі зразками підписів.
Згідно з п. 4.2 договору розрахунки між позивачем та відповідачем за товар здійснюються залежно від його реалізації та умов акційних пропозицій (на умовах предоплати), але не рідше кожних 14 днів, починаючи відрахунок з дати постачання товару.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що сума договору формується на підставі всієї вартості товару, переданого на реалізацію згідно накладних.
Відповідно до п. 4.4 договору у випадку несвоєчасної оплати за товар, відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Згідно з п. 7.3 договору дія договору не припиняється до повного виконання зобов'язань по ньому та підписання двома сторонами акта звірки з попереднім погашенням відповідачем заборгованості, якщо така існує.
Пунктом 7.4 договору передбачено, що договір укладений в двох примірниках, кожен з яких має однакову чинність з 22.07.2011 р. до 31.12.2011 р.
Відповідно до п. 7.5 договору термін дії цього договору автоматично продовжується ще на один рік у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договорі, але не менше ніж як за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії.
На виконання умов договору, позивач по видатковій накладній № 2-00001141 від 22.07.2011 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 6 224, 00 грн., а відповідач вказаний товар отримав. Копія зазначених документів залучені до матеріалів справи, оригінали оглянуті в судовому засіданні.
Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар не розрахувався, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками, укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 224, 00 грн. основного боргу за договором № 15 від 22.07.2011 р. є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.
Крім того, позивач на підставі п. 4.4 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, яка за розрахунком позивача складає -5 726, 08 грн. за період з 06.08.2011 р. по 05.02.2012 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає до стягнення, зокрема, у судовому порядку.
З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), судом було здійснено власний розрахунок пені від суми простроченого платежу за заявлений позивачем період, відповідно до якого стягненню підлягає 486, 32 грн. пені.
Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3 % річних з простроченої суми грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача інфляційні витрати за період з серпня 2011 року по квітень 2012 року складають 37, 34 грн., 3 % річних з простроченої суми за період з 06.08.2011 р. по 30.05.2012 р. складають 152, 96 грн.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем та встановлено, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Щодо інфляційних витрат, то за розрахунком суду сума інфляційних витрат є більшою, ніж та, що заявлена позивачем.
Оскільки, в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, з відповідача на користь позивача стягненню підлягають інфляційні витрати у розмірі 37, 34 грн.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 15 від 22.07.2011 р. підлягають частковому задоволенню у розмірі 6 900, 62 грн., з яких: 6 224, 00 грн. - основного боргу, 486, 32 грн. -пеня, 37, 34 грн. -інфляційні витрати, 152, 96 грн. -3 % річних.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) 6 224 (шість тисяч двісті двадцять чотири) грн. 00 коп. - основного боргу, 486 (чотириста вісімдесят шість) грн. 32 коп. -пені, 37 (тридцять сім) грн. 34 коп. -інфляційних витрат, 152 (сто п'ятдесят дві) грн. 96 коп. - 3 % річних, 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено: 13.08.2012 р.
Суддя Т.В. Лутак