Справа № 7637/09/1570
06 серпня 2012 року
м.Одеса
12год.06хв.
Зала судових засідань №19
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді Аракелян М.М.
судді - Марина П.П.
судді - Бутенка А.В.
При секретарі - Музиці А.О.
За участю сторін:
Від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_3 -за договором від 03.04.2009р.
Від відповідачів:
Від ГУ МВС України в Одеській області: Фомічова О.Г. -за довіреністю від 19.01.2012р. №40/67
Від ГУ ДКС України в Одеській області: не з'явився.
Від Іванівського РВ ГУ МВС України в Одеській області: не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Іванівського РВ ГУ МВС України в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, компенсації моральної шкоди та судових витрат та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та уточненнями до нього до Головного управління МВС України в Одеській області, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Іванівського РВ ГУ МВС України в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 03.03.2009р. року №79 о/с, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 12825грн., компенсацію моральної шкоди в розмірі 20000грн. та понесених судових витрат в сумі 2600грн. та зобов'язання Головного управління Державного казначейства України в Одеській області перерахувати вказані виплати на користь позивача.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2009р. по справі №2-а-7637/09/1570 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010р. залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2009р.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.06.2011р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2009р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2010р. скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
22.08.2011р. справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та згідно автоматичного розподілу справ передана в провадження судді Аракелян М.М.
Згідно з остаточною редакцією уточнених позовних вимог позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області №79 від 03.03.2009р., яким його звільнено; поновити його на роботі на посаді оперуповноваженого відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Іванівського РВ ГУМВС України в Одеській області в званні молодшого лейтенанта на період з 05.03.2009р. по 31.05.2010р. та зобов'язати Головне управління МВС України в Одеській області внести відповідні зміни до трудової книжки; стягнути з ГУ МВС України в Одеській області заробітну плату за час вимушеного прогулу (з 05.03.2009р. по 05.03.2010р.) в розмірі 17107грн., компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 20000грн., а також понесені судові витрати в розмірі 6520грн.; зобов'язати Головне управління Державного казначейства в Одеській області перерахувати на його користь вказані вище виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність оскаржуваного наказу про його звільнення. Позивач вказує на подання ним 24.02.2009р. рапорту про звільнення під психологічним тиском; на відкликання через 3 дні раніше поданого рапорту про звільнення за власним бажання та порушення відповідачем ст.38 КЗпПУ, шляхом видання наказу про звільнення після його відкликання. Незаконним звільненням завдані моральні страждання позивачу та спричинено йому моральну шкоду.
Відповідач - ГУ МВС України в Одеській області, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву, посилаючись на те, що оскаржений наказ відповідає приписам чинного законодавства та прийнятий на підставі рапорту про звільнення за власним бажанням. Посилання позивача на норми КЗпП України є помилковим, оскільки звільнено зі служби в органах внутрішніх справ регламентується спеціальними нормативними актами.
Представники ГУ ДКС України в Одеській області та Іванівського РВ ГУ МВС України в Одеській області в судові засідання не з'явились, заперечення на позов не надали.
В судовому засіданні позивач підтримав викладені уточнені позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача (ГУ МВС України в Одеській області) проти задоволення позовних вимог заперечував.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, лейтенант міліції, на службі в органах внутрішніх справ перебуває з 14.12.2007р., з 31.01.2008р. був призначений на посаду оперуповноваженого ОБНОН Іванівського PB ГУ МВС України в Одеській області.
24.02.2009р. позивач подав на ім'я начальника ГУМВС України в Одеській області рапорт про звільнення за власним бажанням, пославшись при цьому на незадовільну заробітну плату.
У зв'язку з поданим рапортом про звільнення на позивача складено атестаційний лист від 24.02.2009р. та подання до звільнення від 24.02.2009р.
27.02.2009р. ОСОБА_1 подав на ім'я начальника ГУМВС України в Одеській області рапорт про відкликання попереднього рапорту про звільнення з роботи за власним бажанням у зв'язку із написанням його під тиском, який зареєстровано 27.02.2009 року, що підтверджується відповідною відміткою про реєстрацію на штампі УДЗРГУМВС України в Одеській області. Факт отримання відповідачем вказаного рапорту також підтверджується наявною у матеріалах справи копією сторінок з Журналу обліку вхідних документів ГУМВС України в Одеській області.
03.03.2009р. позивачем була подано до начальника ГУМВС України в Одеській області повторно рапорт про відкликання поданого 24.02.2009р. рапорту про звільнення, в якому також зазначено, що ОСОБА_1 не припиняв роботу в ОВС та бажає працювати в ОВС в подальшому.
Відповідачем не спростовано та не заперечувалось в ході судового розгляду та обставина, що ОСОБА_1 після подання рапорту від 24.02.2009р. не припиняв виконання службових обов'язків до моменту звільнення.
Наказом ГУМВС України в Одеській області від 03.03.2009р. №79 о/с за п. 64 «ж»(за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено у запас Збройних Сил лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Іванівського РВ ГУМВС України в області 05 березня 2009 року.
Не погоджуючись із звільненням позивач звернувся до суду з позовом.
Суд частково погоджується з правовою позицією позивача та приходить до висновку, що ГУМВС України в Одеській області прийняло оскаржуваний наказ необґрунтовано, не у відповідності з законодавством, що випливає з наступного.
Згідно з ч.2 ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991р. №114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 64 (пп. «ж») Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до пункту 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Позивач є особою середнього начальницького складу згідно з п.2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (лейтенант міліції), отже за наслідками подання рапорту про звільнення за власним бажанням 24.02.2009р. він міг бути звільнений не раніше спливу 3-х місяців з дати рапорту, якщо інша дата звільнення не була вказана в його рапорті.
Звільнення за підпунктом «ж»пункту 64 Положення може мати місце лише тоді, коли подача заяви про звільнення є добровільним волевиявленням службовця.
Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ не унормовано наслідки відкликання рапорту про звільнення, тому в частині, не врегульованій спеціальним нормативним актом, суд застосовує Кодекс законів про працю України, керуючись принципом законності (ч.1 ст.9 КАС України).
Відповідно до ч.2 ст.38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_1 не залишав роботу і не вимагав звільнення, натомість 27.02.2009р. відкликав свій рапорт про звільнення. Вказане є підтвердженням того, що ОСОБА_1 не мав бажання звільнятися зі служби.
Направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21.06.2011р. відповідно до ч.3 ст.231 КАС України вказав на помилковість правової позиції суддів стосовно того, що обставина подання позивачем рапорту від 27.02.2009р. та від 03.03.2009р. не впливає на оцінку законності наказу про звільнення за п.п. «ж»п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Суд вважає, що встановлені вище фактичні обставини унеможливлюють виконання оскарженого наказу про звільнення позивача законним, оскільки на час звільнення ОСОБА_1 не мав бажання припиняти службу в органах внутрішніх справ, про що вчасно та у належний спосіб сповістив відповідача.
Суд не надає в аспекті спірних правовідносин оцінки доказам, наданим відповідачем на підтвердження наявності дискредитуючи позивача обставин, які передували звільненню (висновок службового розслідування від 27.02.2009р., наказ 220 від 27.02.2009р.), оскільки це виходить за межі предмету спору -перевірки законності звільнення ОСОБА_1 03.03.3009р. наказом №79 о/с за п.64 п.п. «ж»Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням) та ці докази не відповідають вимогам належності доказів, встановленим ч.1 ст.70 КАС України.
Крім того, суд наголошує на наступному.
Як вбачається з рапорту від 03.03.2009р. начальника ВЮЗ ГУМВС України в Одеській області, рапорт ОСОБА_1 від 27.02.2009р. 02.03.2009р. для дачі правової оцінки було надано до відділу юридичного забезпечення ГУМВС України в Одеській області
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вказаного вище рапорту начальника ВЮЗ ГУМВС України в Одеській області відповідачем було проведено службове розслідування за результатами перевірки викладених в рапорті позивача від 27.02.2009р. обставин.
За результатами службової перевірки відомостей про примушування співробітника Іванівського РВ ГУМВС ОСОБА_1 до звільнення з органів внутрішніх справ складено висновок, затверджений начальником ГУМВС України в Одеській області 27.03.2009р. Згідно вказаного висновку службову перевірку відомостей, викладених у рапорті ОСОБА_1 закінчено за невстановленням неправомірних дій відносно останнього з боку начальника Іванівського РВ ГУМВС підполковника міліції Петришина І.Є.; рапорт ОСОБА_1 (вх.№1002 від 27.02.2009р.) залишено без задоволення, а поновлення останнього на службі в органах внутрішніх справ, з урахуванням його негативної службової характеристики, визнано недоцільним.
Таким чином, оскаржуваний наказ про звільнення позивача був виданий 03.03.2009р. в умовах проведення службового розслідування по викладеним в рапорті позивача від 27.02.2009р. фактам, що додаткового свідчить про його необґрунтованість та прийняття без урахування усіх обставин, які мали значення при вирішенні питання звільнення ОСОБА_1 зі служби за власним бажанням.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ГУМВС України в Одеській області без законних підстав звільнило позивача за власним бажанням наказом від 03.03.2009р. за його рапортом від 24.02.2009р., який був відкликаний позивачем до прийняття наказу про звільнення 27.02.3009р..
Відповідно до п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
З наявної у матеріалах справи довідки про заробітну плату та інші доходи ОСОБА_1 за шість місяців (вересень 2008р.-лютий 2009р.) вбачається, що вони складають 8553,86грн. Отже розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за рік з 05.03.2009р. по 05.03.2010р. складає 17107грн. та ці грошові кошти підлягають стягненню з ГУ МВС України в Одеській області.
Посилання позивача на порушення порядку оформлення відповідачем трудової книжки позивача не перевіряються судом під час розгляду даної справи з огляду на те, що вказане не входить до предмету доказування та не впливає на перевірку законності оскаржуваного наказу.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування заподіяної йому моральної шкоди у зв'язку з прийняттям оскарженого наказу, то вони не підлягають задоволенню, оскільки позивач не обґрунтував, в чому саме полягає ця шкода, не зазначено з яких саме міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. ОСОБА_1 не наводить доказів наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних йому незаконним рішенням відповідача; також не обґрунтована наявність причинно-наслідкового зв'язку такої шкоди з неправомірним наказом.
Також не підлягає задоволенню вимога позивача в частині стягнення судових витрат в розмірі 6520грн., з огляду на відсутність належного підтвердження фактичного понесення позивачем таких витрат на час ухвалення судом постанови.
Наданий позивачем розрахунок розміру витрат на правову допомогу та додаткова угода від 24.11.2011р. до угоди про надання правової допомоги від 03.04.2009р. не підтверджують, що адвокат ОСОБА_3 одержав свій гонорар у сумі 6520грн. від позивача у встановленому законом порядку.
Суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог про зобов'язання ГУМВС України в Одеській області внести зміни до трудової книжки, пов'язані із скасуванням наказу про звільнення, оскільки при поновленні особи на роботі суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно з встановленим законодавством порядком та на час прийняття судового рішення права позивача в цих правовідносинах не порушені.
Аналогічно, відсутні правові підстави для зобов'язання ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області перерахувати спірні виплати позивачу, адже цей відповідач наразі не утримує належні позивачу грошові кошти у вигляді присудженого до стягнення середнього заробітку та умовою проведення цих виплат ГУМВС України в Одеській області є набрання законної сили постановою суду.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, як суб'єкти владних повноважень, не довів правомірності оскаржуваного наказу, що з врахуванням встановленого судом є підставою для його скасування.
Відповідно до п.п.2,3 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби, на підставі чого постанова суду в відповідній частині допускається до негайного виконання.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Для розподілу судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу відповідно до ч.1 ст.94 КАС України відсутні підстави, оскільки немає документального підтвердження здійснення ОСОБА_1 цих витрат.
Керуючись ст.ст.158-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Іванівського РВ ГУ МВС України в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, компенсації моральної шкоди та судових витрат та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №79 о/с від 03 березня 2009р.
Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Іванівського РВ ГУ МВС України в Одеській області.
Стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 березня 2009р. по 05 березня 2010р. у сумі 17107(сімнадцять тисяч сто сім)грн.
Допустити постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 1425грн. до негайного виконання.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено та підписано 13.08.2012р.
Головуючий суддя /підпис/ М.М. Аракелян
Суддя /підпис/ П.П. Марин
Судді /підпис/ А.В.Бутенка
13 серпня 2012 року
.