Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002
19.06.2012 р. Справа № 2а-3196/12/1470
м. Миколаїв
15:10
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовомПублічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», пр. Гагаріна, 12-А, м. Одеса, 65039
адреса для листування: (вул. Нікольська, 15, м.Миколаїв, 54030)
доЗаводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54010
треті особиОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54000
проскасування постанови від 11.05.2012; скасування арешту,
Публічне акціонерне товариство «ІМЕКСБАНК» (надалі -позивач) звернулось з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнень (вих. № 1575 від 15.06.2012, ар. с. 30-32), просило суд:
скасувати постанову державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (надалі -відповідач) від 11.05.2012 про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, а саме: нежитлові приміщення грального залу та буфету, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, на яке 12.08.2008 згідно з іпотечним договором за реєстровим № 2987, що був укладений 12.08.2008 позивачем і ОСОБА_1, було накладено заборону відчуження за реєстровим № 2988/110;
скасувати арешт, накладений постановою відповідача від 11.05.2012, та іншими постановами, в разі їх наявності, на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, а саме: нежитлові приміщення грального залу та буфету, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, на яке 12.08.2008 згідно з іпотечним договором за реєстровим № 2987, що був укладений 12.08.2008 позивачем і ОСОБА_1, було накладено заборону відчуження за реєстровим № 2988/110.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача позивач визначив ОСОБА_1
В обґрунтування вимог позивач вказав, що зазначене майно є предметом іпотеки за договором від 12.08.2008 (ар. с. 16-18). 19.05.2010 Заводський районний суд м. Миколаєва прийняв рішення у справі № 2-1028 2010р. (ар. с. 19-20), яким достроково розірвав кредитний договір, що був укладений позивачем і ОСОБА_1 (ар. с. 8-15); звернув стягнення на суму кредитної заборгованості в розмірі 3408564,78 грн. на майно згідно з іпотечним договором від 12.08.2008 № 2987 (ар. с. 16-18), надавши при цьому позивачу право здійснення продажу вказаного майна відповідно до статті 38 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку»(надалі -Закон про іпотеку). 08.06.2012 з листа відповідача № 15364/7 (ар. с. 24) позивач дізнався, що відповідач 11.05.2012 при примусовому виконанні виконавчого листа по справі № 12-6598/09р., виданого 17.04.2012 Центральним районним судом м. Миколаєва (ар. с. 60), прийняв постанову ВП № 32510087 про арешт всього майна, що належить ОСОБА_1, та оголошення заборони на його відчуження (ар. с. 55). На думку позивача, накладення арешту на майно ОСОБА_1 порушує інтереси позивача як іпотекодержателя, оскільки між позивачем і ОСОБА_1 досягнута домовленість щодо добровільної реалізації предмету іпотеки; постанова відповідача перешкоджає виконанню рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, що було прийнято на користь позивача; накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1, обмежує позивача у правах іпотекодержателя (статті 1, 33, 38 Закону про іпотеку).
В судовому засіданні 18.06.2012 представник позивача позовні вимоги підтримала, представник відповідача пояснила, що на момент прийняття постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження їй не було відомо про наявність іпотечного договору. Проти позовних вимог представник відповідача не заперечувала. Третя особа (ОСОБА_1.) заявив про розгляд справи за його відсутності В зв'язку з необхідністю одержання нових доказів суд 18.06.2012 оголосив перерву у розгляді справи до 19.06.2012.
19.06.2012 представники сторін заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Враховуючи це, суд, на підставі частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 52 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження»(надалі -Закон про виконавче провадження) встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина 5 статті 52 Закону про виконавче провадження).
Державна реєстрація іпотеки, згідно з Витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (ар. с. 46), була вчинена 13.08.2008. Заборона на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (предмет іпотеки), була зареєстрована 12.08.2008, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (ар. с. 47). Відповідно до частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотека є видом застави. Особливості звернення стягнення на заставлено майно передбачені у статті 54 Закону про виконавче провадження. Так, звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто за наявності таких умов: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір стягнення з боржника коштів. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 коштів було винесено 18.12.2009, тобто після виникнення у позивача права застави.
У частині 8 статті 54 Закону про виконавче провадження вказано, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону про іпотеку. Згідно з частиною 1 статті 6 Закону про виконавче провадження державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Враховуючи це, на думку суду, державний виконавець, застосовуючи для забезпечення реального виконання рішень арешт майна, був зобов'язаний пересвідчитись в тому, що відповідне майно не є предметом забезпечувального обтяження. Про можливість отримання державним виконавцем відповідної інформації вказано в пункті 5.3.9 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5.
Іпотекою, згідно із статтею 1 Закону про іпотеку, є вид забезпечення зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. У частинах 6, 7 статті 3 Закону про іпотеку вказано, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом -у черговості їх державної реєстрації.
Частиною 1 статті 33 Закону про іпотеку встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно зі статтею 39 Закону про іпотеку у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Як вказано вище, рішенням від 19.05.2010 Заводський районний суд м. Миколаєва звернув стягнення на предмет іпотеки, і визначив спосіб реалізації предмета іпотеки - процедура продажу, встановлена статтею 38 цього Закону. Стаття 38 Закону про іпотеку надає іпотекодержателю право від свого імені вчиняти дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що постанова відповідача про арешт всього майна, що належить ОСОБА_1, та оголошення заборони на відчуження не відповідає вимогам Закону про іпотеку, Закону про виконавче провадження і перешкоджає позивачу реалізувати свої права відносно майна, яке є предметом іпотеки, тому вимога позивача про скасування у відповідній частині постанови підлягає задоволенню. Пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення. Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. На думку суду, в даному випадку, для повного захисту прав та інтересів позивача, а також з метою дотримання статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, доцільним є вихід за межі позовних вимог.
Позивач заявив вимогу про скасування арешту, накладеного постановою відповідача від 11.05.2012, та іншими постановами, в разі їх наявності, на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 і є предметом іпотеки. Частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, які постанови може прийняти суд у разі задоволення адміністративного позову, а також передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень Стаття 60 Закону про виконавче провадження визначає порядок зняття арешту з майна і передбачає, що арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5). Враховуючи викладене, суд вважає, що вимога про зняття арешту підлягає частковому задоволенню, оскільки доказів порушення прав (інтересів) іншими постановами відповідача позивач не надав.
Фактично судове рішення повністю задовольняє вимоги позивача. Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 - 163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправною і скасувати постанову старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Чупкіної М.С. від 11.05.2012 ВП № 32510087 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині нерухомого майна - нежитлових приміщень грального залу та буфету, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
3. Зняти арешт з нерухомого майна - нежитлових приміщень грального залу та буфету, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, який був накладений постановою старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Чупкіної М.С. від 11.05.2012 ВП № 32510087 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Відшкодувати позивачу понесені ним судові витрати у сумі 32,19 грн. з Державного бюджету України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.В. Птичкіна