31 липня 2012 р. Справа № 2a-1870/2999/12
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кравченка Є.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Єреп Ю.В.,
представників позивача - Кісіля А.В., Тимошенко Ю.О.,
представника відповідача - ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінопром-Україна" до Державної податкової інспекції в місті Суми, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Доар", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ньюсістемс-технолоджі", фізична особа-підприємець ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кінопром-Україна" (далі - позивач) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Суми (далі - відповідач), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Доар" (далі - третя особа 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Ньюсістемс-технолоджі" (далі - третя особа 2), фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (далі - третя особа 3) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2011 № 0000922312/0/52351.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 1 липня 2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000922312/0/52351, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі - 363 583 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 90 896 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акту про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Торговий дім «Доар» та ТОВ «Ньюсистемс-Технолоджі».
Відповідно до змісту акту, рішення про збільшення податкового зобов'язання позивача та застосування штрафних санкцій прийнято у зв'язку з твердженням відповідача про нікчемність угод купівлі-продажу, що мали місце між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Доар».
При чому, такий висновок відповідача ґрунтується на припущеннях та не підтверджується документально, і є невірним, внаслідок неправильного застосування положень законодавства України, а тому вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що грубо порушує права юридичної особи та законодавство України і підлягає скасуванню з наступних підстав.
Угоди між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Доар» та ТОВ «Ньюсистемс-Технолоджі» були укладені з метою придбання товарів. Всі операції були здійсненні фактично і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, тобто відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового кредиту. Отримання товарів та їх оплата підтверджуються документами первинного бухгалтерського обліку: товарними накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями та іншими документами, які складені з дотриманням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є в наявності у позивача. До складку вартості товарів входить і сума податку на додану вартість, яка сплачена позивачем продавцю одночасно з проведенням оплати за товар, що підтверджується документально.
При проведенні відповідачем документальної перевірки всі документи бухгалтерського обліку, які підтверджують фактичне отримання товарів та сплату сум податку на додану вартість одночасно з оплатою вартості товарів були надані особі, яка провадила перевірку. А тому, твердження відповідача про відсутність документів та не надання їх під час перевірки є безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.
З огляду на норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декілька підстав для формування податкового кредиту з ПДВ, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції за наслідками якої виникає право на податковий кредит з ПДВ та пов'язаність її з господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до вимог Податкового кодексу України для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту не передбачається, як обов'язкова умова сплата цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це не може тягнути відповідальності та негативних наслідків для іншого суб'єкта господарської діяльності - позивача. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.
Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване повідомлення-рішення ДПІ в м. Сумах не відповідає вимогам чинного законодавства щодо законності та обґрунтованості, а тому є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, вважає прийняте податкове повідомлення - рішення обґрунтованим.
Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 06.06.2011 по 07.06.2011 ДПІ у м. Сумах проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Торговий дім «Доар» та ТОВ «Ньюсистемс-Технолоджі».
10.06.2012 відповідачем за підсумками перевірки складено акт № 4121/2312/36333853/53 (далі - акт перевірки) (а.с. 15-24 т. 1).
01.08.2012 на підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ в м. Сумах прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000922312/0/52351, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 454 479,00 грн., з яких: 363 583,00 грн. - за основним платежем, 90896, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 13 т. 1).
Позивач скористався своїм правом на оскарження повідомлення-рішення в адміністративному порядку.
Проте, Державною податковою адміністрацією в Сумській області у процедурі адміністративного оскарження, рішенням про результати розгляду первинних скарг від 05.08.2011 № 12676/10/25-005-206/281 залишено скаргу позивача без задоволення, не прийнявши при цьому рішення стосовно скасування чи залишення без змін податкового повідомлення-рішення № 0000922312/0/52351, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 454 479,00 грн., з яких: 363 583,00 грн. - за основним платежем, 90896, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 134-136 т. 1).
Задовольняючи позовні вимоги суд виходить з неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2011 позивачем із ТОВ "Ньюсістемс-технолоджі" укладено договір постачання № 12-11 (а.с. 163 т. 1).
На підтвердження реальності зазначеної операції позивачем надано до суду:
- видаткові накладні від 30 березня 2011 року № 00470, від 1 квітня 2011 року № 00485, від 22.04.2011 № 00510, від 8 липня 2011 року № 00515;
- податкові накладні від 29.03.2011 № 2906, від 31.03.2011 № 3410, від 30.06.2011 № 3149.
Оплата товару здійснювалася у безготівковому розрахунку, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 169, 171, 175, 177 т. 1).
Перевезення здійснювалося ФОП ОСОБА_6 відповідно до договору перевезення вантажа від 01.04.2010, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_6 (а.с. 25-27 т. 1), що підтверджується наданими до суду копіями товарно - транспортних накладних (а.с. 168, 174, 176, 180 т. 1).
Судом встановлено, що позивач використовував придбані товари у власній господарській діяльності та реалізовував товари іншим суб'єктам господарювання: ТОВ «3Д-Сінема», Профспілці робітників Митних органів України, ТОВ «Мультіплекс-Холдинг», ПП «Волвест-М», ТОВ «Сумибудкомплект», ТОВ «ТРК Портал», ТОВ «Міськсвітло», ТОВ «Дрім Волд». Копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних наявні у матеріалах справи (а.с. 72-93 т. 2).
27 січня 2011 року між позивачем та ТОВ "Торговий дім «ДОАР" укладено договір постачання № 27/01 (а.с. 209 т.1).
Також, 8 лютого 2011 року між позивачем та ТОВ "Торговий дім «ДОАР" укладено договір постачання № 08/02 (а.с. 191 т. 1).
На підтвердження реальності зазначених операцій позивачем надано до суду:
- видаткові накладні від 27.01.2011 № 12, від 8 березня 2011 року № 51, від 11 березня 2011 року № 54;
- податкові накладні від 27.01.2011 №4, 10.02.2011 № 1112, від 28.02.2011 № 3154, від 11.03.2011 № 753, від 16.03.2011 № 1353.
Оплата товару здійснювалася у безготівковому розрахунку, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.194, 196, 198, 203, 207 т. 1).
Перевезення здійснювалося ФОП ОСОБА_6 відповідно до договору перевезення вантажа від 01.04.2010, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_6 (а.с. 25-27 т.1), що підтверджується наданими до суду копіями товарно - транспортних накладних (а.с. 201, 206, 212, 215 т. 2).
Судом встановлено, що позивач використовував придбані товари у власній господарській діяльності та реалізовував товари іншим суб'єктам господарювання: ТОВ «Конкорд кино», ВАТ «Муссон», ТОВ «ДНК», ТОВ «Кіно Палац», ОСОБА_5 Копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, довіреностей наявні у матеріалах справи (а.с. 94-118 т. 2).
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. ст. 632, 669, 671, 673 Цивільного кодексу України обов'язковими умовами договору купівлі-продажу товару є його найменування, ціна, кількість, якість та асортимент.
Суд зазначає, що укладені між позивачем та його контрагентами договори містять положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.
Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.
Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано суду доказів відсутності у позивача первинних документів.
При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про відсутність реальності здійснення господарської операції, є виключно висновки щодо ТОВ «Торговий дім ДОАР», а саме: відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність за юридичною адресою, не виконання обов'язку зі сплати податкових зобов'язань. Крім того, податковий орган, у акті перевірки робить висновок щодо недекларування податкових зобов'язань з боку контрагента позивача - ТОВ «Ньюсистемз Технолоджі».
Проте, оцінивши первинні документи за правилами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
Таким чином, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.
Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на висновках щодо проведених перевірок контрагентів позивача, а саме: відсутність за місцем знаходження, відсутність декларування зобов'язань, відсутність основних фондів для здійснення господарських операцій.
Проте, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Натомість, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб товариства позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Відповідно до вимог п. 198.2. ст. 198 Податкового Кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів / послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, діюче податкове законодавство пов'язує виникнення права платника податків на податковий кредит з наявністю податкової накладної, що оформлена у відповідності до приписів ст. 201 Податкового кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, позивачем отримано від контрагентів податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.
Крім того, чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.
Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.
Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.
Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, податковий орган у акті перевірки робить висновок щодо нікчемності правочинів укладених позивачем з ТОВ «Торговий дім «ДОАР».
Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.
Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто вони мають протиправний характер та суперечать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок.
Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ТОВ «Торговий дім «ДОАР», безпідставними з огляду на таке.
Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.
З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Договори між позивачем та ТОВ «Торговий дім «ДОАР» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.
Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання.
В даному випадку, податковий орган на підставі зазначених в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентами, тобто, має місце оспорюванність самого договору. Податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.
Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган, через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.
Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів.
Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.
Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість), податковий орган доводить свою позицію, з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.
За змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.
Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.
В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.
Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.
Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.
Отже, висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.
Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.
Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими.
Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентами або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.
Щодо визначення податковим повідомленням-рішенням від 1 липня 2012 року №0000922312/0/52351 штрафних санкцій у розмірі 90 896 грн. суд зазначає наступне.
Підпунктом 123.1 Податкового кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Однак, відповідно до п. 7 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.
Відповідно до акту перевірки, документальна позапланова виїзна перевірка позивача проведена за період з 01.03.2011 по 31.03.2011.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що підстав для застосування штрафних санкцій у податкового органу не було.
Твердження відповідача про те, що податкове повідомлення - рішення в редакції від 1 липня 2011 року №0000922312/0/52351, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі - 363 583 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 90 896 грн. вважається відкликаним у зв'язку із допущенням технічної помилки та направленням позивачу рекомендованим листом від 12 липня 2011 року нової редакції податкового повідомлення-рішення від 1 липня 2011 року №0000922312/0/52351 не приймається судом з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 56 п.п. 56.1-56.3 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
ДПА у Сумській області рішенням про результати розгляду первинної скарги залишила її без задоволення, при цьому не вирішивши питання щодо залишення без змін або скасування податкового повідомлення-рішення № 0000922312/0/52351 в редакції від 1 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі - 363 583 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 90 896 грн.
Отже, після моменту отримання ДПА у Сумській області скарги на податкове повідомлення - рішення (8 липня 2011 року), тобто з моменту початку процедури адміністративного оскарження, жодного рішення щодо зміни або скасування податкового повідомлення-рішення не приймалось.
У податкового органу відсутні повноваження щодо відкликання податкового повідомлення-рішення після початку процедури його адміністративного оскарження, окрім, прийняття повноважним органом, у даному випаду - Державною податковою адміністрацією в Сумській області рішення щодо його скасування або зміни.
Таким чином, суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що податкове повідомлення-рішення, що оскаржується є відкликаним через технічну помилку. Відсутність у базі даних ДПА України відомостей про податкове повідомлення-рішення видане ДПІ в м. Суми в редакції від 01.07.2011 не свідчить про його скасування чи відкликання, оскільки повноважним органом такого рішення прийнято не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 01.07.2011 р. № 0000922312/0/52351 прийняте з порушенням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, а тому зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінопром-Україна" до Державної податкової інспекції в місті Суми, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Доар", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ньюсістемс-технолоджі", фізична особа-підприємець ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 01.07.2011 № 0000922312/0/52351, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Кінопром-Україна" збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 454 479, 00 грн., в т.ч. 363 583, 00 грн. за основним платежем та 90 896, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) Є.Д. Кравченко
З оригіналом згідно
Суддя Є.Д. Кравченко
Постанову складено у повному обсязі та підписано 6 серпня 2012 року.