06 серпня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/3980/12
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Клочка К.І.,
при секретарі - Міщенко Р.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представників відповідача - Прокопчука О.О., Колотило С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
14 червня 2012 року Суб'єкт підприємницької діяльностиі-фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000092306 від 29.05.2012 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 133 766 грн.; № 0000071700 від 29.05.2012 про визначення грошового зобовґязання з податку на додану вартість в розмірі 984 грн. основного платежу та 246 грн. штрафних санкцій; № 0000081700 про визначення грошового зобовґязання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 737,62 грн. основного платежу та штрафних санкцій 61,75 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що штрафні санкції за незастосування реєстратора розрахункових операцій в розмірі 133 766 грн. застосовано до нього неправомірно, оскільки згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратор не застосовується при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності. Позивач надавав послуги з тимчасового розміщення, тому реєстратор розрахункових операцій застосовувати не повинен. Твердження податкового органу про те, що він є підприємством торгівлі вважає помилковим, оскільки торгівля не є єдиним видом його діяльності.
Штрафні санкції в розмірі 170 грн. за незабезпечення зберігання контрольної стрічки за 11.07.2011 позивачем не оскаржуються
Стосовно нарахування грошового зобовґязання з ПДВ в сумі 654 грн. та ПДФО в сумі 490,62 грн. позивач зазначає, що висновок податкового органу про невключення сум отриманих від НПП «Укргазгеоавтоматика» та Профспілкового комітету УПГК за проживання до валових доходів та податкового зобовґязання з ПДВ є помилковим, оскільки зазначені суми були проведені ним через РРО, відображені в Книзі обліку доходів і витрат та, відповідно, внесені до декларацій.
Стосовно грошового зобовґязання з ПДФО в розмірі 247 грн. та ПДВ в розмірі 330 грн., визначеного внаслідок невключення позивачем до декларації про доходи та декларації з ПДВ суми від надання місць для тимчасового проживання в розмірі 1646,67 грн. (а.с. 85) позивач ніяких пояснень та доказів не надав, на запит податкового органу надавав пояснення № 49/1 від 26.03.2012 згідно яких він помилково не включив зазначену суму до книги обліку доходів і витрат та до декларації.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представники відповідача проти позову заперечили, посилаючись на те, що штрафні санкції за незастосування реєстратора розрахункових операцій застосовано до позивача правомірно, оскільки п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій» на позивача не поширюється, так як у нього основний вид діяльності - це торгівля, а тому СПД ФО ОСОБА_1 є підприємством торгівлі.
Стосовно грошового зобовґязання з ПДВ та ПДФО представники відповідача зазначили, що сума 3270,83 грн., отримана від НПП «Укргазгеоавтоматика» та Профспілкового комітету УПГК за проживання отримана позивачем у безготівковому вигляді, а тому через РРО не повинна проводитися. Разом з тим, сума відображена позивачем у звітах про використання РРО та книзі обліку доходів і витрат співпадає із сумами зазначеними у декларації про доходи за 4 квартал 2011 року та у декларації з ПДВ за жовтень 2011. На думку перевіряючого, в разі отримання доходу в безготівковій формі, ці суми співпадати не можуть.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
В період з 05.03.2012 по 27.03.2012 Карлівською МДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ФО ОСОБА_1 за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, за наслідками якої складено акт № 14/17 -НОМЕР_4 від 03.04.2012.
Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог ст. 13 Декрету КМУ № 13-92 від 26.12.1992 «Про прибутковий податок з громадян», п. 117.2. ст. 177, п. 187.1 ст. 187 ПК України, п. 1. п. 10 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
09.04.2012 СПД ФО ОСОБА_1 подав заперечення на акт, внаслідок чого Карлівською МДПІ в період з 27.04.2012 по 07.05.2012 проведено документальну позапланову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ФО ОСОБА_1 за період з 01.10.2010 по 31.12.2011.
За наслідками позапланової перевірки складено акт № 43/17-НОМЕР_4 від 15.05.2012, яким зафіксовано порушення позивачем:
- ст. 13 Декрету КМУ № 13-92 від 26.12.1992 «Про прибутковий податок з громадян», п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме: занижено суму ПДФО на 737,62 грн.;
- п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, а саме: занижено суму ПДВ на 984 грн.;
- п.1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: непроведення через РРО суми 33 924,79 грн.;
- п. 10 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: не забезпечено зберігання контрольної стрічки за 11.07.2011 протягом трьох років.
На підставі акту перевірки Карлівською МДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення:
- № 0000092306 від 29.05.2012 про застосування штрафних санкцій в сумі 133 936 грн.;
- № 0000071700 від 29.05.2012 про визначення грошового зобовґязання з податку на додану вартість в розмірі 984 грн. основного платежу та 246 грн. штрафних санкцій;
- № 0000081700 про визначення грошового зобовґязання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 737,62 грн. основного платежу та штрафних санкцій 61,75 грн.
Позивач не погодився із зазначеними повідомленнями - рішеннями, крім повідомлення - рішення № 0000092306 від 29.05.2012 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 170 грн. та оскаржив їх до суду.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та висновків, викладених в актах перевірки суд виходить з наступного.
Відповідно до Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування , посадових і службових осіб.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стосовно податкового повідомлення - рішення № 0000092306 від 29.05.2012 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 133 766 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з акту перевірки № 43/17-НОМЕР_4 від 15.05.2012 (стор. 36 акту), податковим органом встановлено, що СПД ФО ОСОБА_1 з 2 по 4 квартал 2011 отримано доходи в сумі 25 601 грн. від надання місць для тимчасового проживання, які було оприбутковано прибутковими касовими ордерами без застосування РРО, на підставі чого податковий орган дійшов висновку, що позивачем порушено вимоги п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
При цьому відповідачем взято до уваги, що згідно Державного класифікатора продукції та послуг (ДК - 016 -97), затвердженого наказом Держстандарту від 30.12.1997 № 822 здавання під найм (в оренду) приміщень відноситься до сфери послуг. Таким чином, на думку відповідача, на СПФ ФО ОСОБА_1 поширюються вимоги Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зокрема п. 3 ст. 1, і не поширюється п. 1 ст. 9 цього Закону, який звільняє від застосування реєстраторів розрахункових операцій, оскільки основним видом діяльності СПД ФО ОСОБА_1 є торгівля, а тому він є підприємством торгівлі в розумінні цього закону.
Суд не погоджується з такими висновками податкового органу враховуючи наступне.
Надання позивачем місць для тимчасового проживання фактично є передачею в найм (оренду) житла.
Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовґязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу вищезазначених договорів вбачається, що предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об'єкти цивільних прав, оскільки предметом договору найму є неспоживна річ, а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, у зв'яку з чим договор найму (оренди) не може бути віднесений до договору про надання послуг.
Зазначений висновок підтверджується і самим Державним класифікатором продукції та послуг (ДК - 016 - 97), затвердженим наказом Держстандарту від 30.12.1997 № 822, яким визначено, що послуга - це наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником та споживачем і внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача.
Аналогічний висновок викладений в листі Міністерства юстиції України N 8-11-19 від 23.02.2004 р.
За викладених обставин суд приходить до висновку, що Карлівською МДПІ неправомірно застосовано вимоги Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до діяльності СПД ФО щодо надання місць для тимчасового проживання, тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0000092306 від 29.05.2012 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 133 766 грн. є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо податкових повідомлень - рішень № 0000071700 від 29.05.2012 про визначення грошового зобовґязання з податку на додану вартість в розмірі 984 грн. основного платежу та 246 грн. штрафних санкцій та № 0000081700 про визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 737,62 грн. основного платежу та штрафних санкцій 61,75 грн. суд зазначає наступне.
Стосовно грошового зобовґязання з ПДФО в розмірі 247 грн. та ПДВ в розмірі 330 грн., визначеного внаслідок невключення позивачем до декларації про доходи та декларації з ПДВ суми від надання місць для тимчасового проживання в розмірі 1646,67 грн. (а.с. 85) позивач ніяких пояснень та доказів не надав, на запит податкового органу надавав пояснення № 49/1 від 26.03.2012, згідно яких він помилково не включив зазначену суму до книги обліку доходів і витрат та до декларації.
Зазначені порушення п. 187.1. ст. 187 та п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України підтверджено матеріалами справи та не спростовано позивачем, тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення в цій частині є правомірними.
Збільшення грошового зобовґязання позивача з ПДВ в сумі 654 грн. та ПДФО в сумі 490,62 грн. здійснено внаслідок отримання позивачем від НПП «Укргазгеоавтоматика» та Профспілкового комітету УПГК за проживання 3270,83 грн. При цьому податковий орган взяв до уваги, що зазначена сума отримана позивачем у безготівковому вигляді, а тому через РРО не повинна проводитися. Разом з тим, сума відображена позивачем у звітах про використання РРО та книгах обліку доходів і витрат співпадає із сумами зазначеними у декларації про доходи за 4 квартал 2011 року та у декларації з ПДВ за жовтень 2011. На думку перевіряючого, в разі отримання вищезазначеного доходу в безготівковій формі, ці суми співпадати не можуть.
Суд не погоджується з таким висновком податкового органу враховуючи наступне.
12.10.2010 СПД ФО ОСОБА_1 видано податкову накладну № 284 від 12.10.2010 неплатнику ПДВ, згідно якої позивачем було продано лікерогорілчані, тютюнові вироби та пиво на суму 3 449,49 грн. та надано інші місця для тимчасового проживання на суму 1 437, 50 грн.
08.10.2010 СПД ФО ОСОБА_1 продано неплатнику ПДВ лікерогорілчані, тютюнові вироби та пиво на суму 4 459,33 грн та надано інші місця для тимчасового проживання на суму 1833,33 грн.
Зазначені податкові накладні включені в реєстр виданих податкових накладних за жовтень 2010 року під № 12 та 8 відповідно (а.с. 220, 221).
Загальна сума податкового зобов'язання з ПДВ за жовтень 2010 - 117 530,87 грн., яка включає суми отримані від НПП «Укргазгеоавтоматика» та Профспілкового комітету УПГК за проживання, включено до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2010 року (а.с. 209 - 210).
Зазначені суми були помилково проведені позивачем через реєстратор розрахункових операцій (фіскальний чек № 4594 від 08.10.2010, а. с. 234 та № 4935 від 12.10.2010, а.с. 235).
Крім того, позивач відобразив ці суми у Книзі обліку доходів і витрат (а.с. 229 та 229 Б). Сума доходу позивача, отриманого за надання місць для тимчасового проживання (всього 6 187, 50 грн.) включено позивачем до декларації про доходи, одержані з 01 січня по 31.12.2010.
Достовірності даних відображених позивачем у Книзі обліку доходів і витрат у 2010 році, декларації про доходи за 2010 рік, декларації з ПДВ за 2010 рік та Реєстру виданих податкових накладних представниками відповідача не спростовано та під сумнів не поставлено.
За викладених обставин висновок Карлівської МДПІ про заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 654 грн. та ПДФО в сумі 490,62 грн. спростовується матеріалами справи, тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення № 0000071700 від 29.05.2012 в частині визначення грошового зобовґязання з податку на додану вартість в розмірі 654 грн. основного платежу та 163,5 грн штрафних (фінансових) санкцій, а також № 0000081700 в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі розмірі 490,62 основного платежу є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За викладених обставин позовні вимоги є частково правомірними і підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 94, 158, 160 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000092306 від 29.05.2012 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 133 766 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції № 000008170 від 29.05.2012 в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 490,62 основного платежу.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000071700 від 29.05.2012 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 817,5 грн., в тому числі основний платіж - 654 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 163,5 грн
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1353,37 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 13.08.2012.
Суддя К.І. Клочко