ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
02 серпня 2012 р. № 2а-6509/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Брильовського Р.М.,
судді Дем'яновського Г.С.
судді Сасевича О.М.
при секретарі Процько Ю.В.
за участю:
представника позивача -ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України, відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, третя особа на стороні відповідача -головний державний виконавець Роєнко Роман Володимирович про визнання протиправними дій і скасування постанови, -
Встановив:
До Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України, відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, третя особа на стороні відповідача -головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Роєнко Роман Володимирович про визнання протиправними дій і скасування постанови.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча повідомлявся належним чином про дату і час розгляду справи судом, подав письмове заперечення проти позову.
Від третьої особи без права самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -- головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Роєнка Р. В. письмових пояснень не надходило, представник у судове засідання не прибув.
Суд дослідив подані документи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив наступне.
18.05.2012р. Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №2а-12379/2011 у справі № 2а-12379/11/1370 за позовом ОСОБА_2 до Цабака В.Я. начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Роєнка Р. В. від 25.06.2012р. ВП №33151474 відмовлено у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) про примусове виконання виконавчого листа від 18.05.2012р. №2а-12379/2011 по справі № 2а-12379/11/1370.
10.07.2012р. позивач отримав рекомендований лист з вищевказаною постановою.
Як вбачається з постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Роєнка Р. В. від 25.06.2012р. ВП №33151474 підставою для відмови у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження є та обставина, що відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області не є юридичною або фізичною особою, що виключає здійснення виконавчого провадження.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до ч.1 ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, являється ознакою складу злочину передбаченого ст.382 Кримінального кодексу України як невиконання судового рішення.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, відповідно до ч.2 ст.257 КАС України є підставою для його виконання.
За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, відповідно до ч.1 ст. 258 КАС України видається один виконавчий лист.
Згідно з ч.4 ст. 257 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Судом встановлено видання 18.05.2012 р виконавчого листа та, що судове рішення у справі № 2а-12379/11/1370 за позовом ОСОБА_2 до Цабака В.Я. начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області набрало законної сили 12.04.2012р.
Відповідно до ч.1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі-Закон N 606-XIV), державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно з ст. 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа у т.ч. за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення суду буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягнення з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим законом (ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV).
Статею 26 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:
1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;
2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;
3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;
4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;
5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;
6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;
7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;
8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Статею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а згідно з ч.2 цієї ж статті державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа «Жовнер проти України») Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.
Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду доказів невідповідності виконавчого документа вимогам ст. 18 Закону № 606-XIV та не доведено наявності передбачених ст. 26 Закону № 606-XIV підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, зокрема наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Суд розглядає адміністративні справи згідно з ч.2 ст. 11 КАС України не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріплений у ст. 11 КАС України зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що для захисту порушених прав позивача належним способом захисту є визнання протиправною та скасування постанови відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) від 25.06.2012 року ВП №33151474 по виконавчому листу №2а-12379/2011 від 18.05.2012 року, виданого Львівським окружним адмінінстративним судом.
Вимога позивача щодо постановлення окремої ухвали про встановлення причин та умов невиконання постанови суду задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Статтею 162 КАС України визначено повноваження суду при вирішенні справи.
Постановлення ж окремої ухвали -це один із видів судового рішення, яке опосередковує виявлені судом під час розгляду справи порушення закону, а, отже, це є право суду на здійснення функції загального нагляду за дотриманням законності суб»єктами владних повноважень.
Що стосується позовної вимоги визначити матеріальну та моральну шкоду, завдану ОСОБА_2 відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України то вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування моральної шкоди та в чому вона полягає.
Главою 32 Стаття 23 Цивільного кодексу України врегульовано підстави та порядок відшкодування моральної шкоди.
В ході розгляду справи представником позивача не було надано суду будь-яких доказів в підтвердження факту завдання та існування матеріальної та моральної шкоди.
Виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо визначення матеріальної та моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки ухвалою суду позивачу відстрочено сплату судових витрат до ухвалення судового рішення у справі, а спір вирішено на користь позивача, судові витрати з сторін не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 24, 69, 70, 71, 86, 94, 160-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Постановив:
Адмінінстартивний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) від 25.06.2012 року ВП №33151474 по виконавчому листу №2а-12379/2011 від 18.05.2012 року, виданого Львівським окружним адмінінстративним судом.
Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрити виконавче провадження по виконаню виконавчого листа №2а-12379/2011 від 18.05.2012 року, виданого Львівським окружним адмінінстративним судом.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судови витрати із сторін не стягувати.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Головуючий суддя Р. М. Брильовський
Суддя Г.С. Дем'яновський
Суддя О.М. Сасевич
Повний текст постанови виготовлений 07.08.2012 року