Справа № 22ц/0591/889/12 Головуючий у І-ій інстанції Мохов Є.І.
Категорія 27 Суддя-доповідач Сорока Г.П.
22 травня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого - Ігнатоля Т.Г.
суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,
при секретарі - Шапар О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 жовтня 2011 року
В січні 2011 року позивач Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 83028,32 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що свої зобов'язання за кредитним договором від 26.05.2008 року, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 60000 грн. за умови повернення кредиту у строк до 26.05.2013 року та сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 25.00% річних, позичальник та поручитель ОСОБА_4 згідно договору поруки від 26.05.2008 року належним чином не виконують, внаслідок чого утворилась заборгованість у вказаному розмірі, яка складається із заборгованості по кредиту в розмірі 55438,46грн., заборгованості по відсотках в розмірі 23644,63грн., пені в розмірі 3945,23грн.
21.01.2011року року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» та просив визнати недійсним кредитний договір, застосувати наслідки недійсної угоди - односторонню реституцію та зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути йому сплачені за договором відсотки, пеню, штрафні санкції, комісії тощо.
На мотивування вимог зазначив, що договір укладено в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки перед укладанням договору і в процесі його дії банк не повідомив у письмовій формі про умови надання кредиту, не надав повну інформацію про умови кредитування, про форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, тип процентної ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуг за надання та обслуговування кредиту, адміністративних витрат. Волевиявлення не було вільним, порушено принцип рівності сторін договору. Договір також суперечить вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», бо в ньому наявні умови, які регулюють внесення змін (доповнень) банком в односторонньому порядку та лише в інтересах банку. Не містить положень, які б регулювали відповідальність банку за невиконання чи неналежне виконання умов договору, а містить лише пункти з відповідальністю позичальника. Він поставлений у невигідне положення порівняно з банком. Тому, вважає, що договір на підставі ст.ст.203,215 ЦК України підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків в порядку ст.216 ЦК України - односторонньої реституції.
Ухвалою Волноваського районного суду від 21 січня 2011 року справа за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору об'єднані в одне провадження.
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 04 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково, з ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитом у розмірі 55438,32грн, судовий збір у розмірі 554,39грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 83грн., а всього 56075.71грн. У задоволенні інших вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір № ЕВ 11-08/Р від 26.05.2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк». Застосовано наслідки недійсності недійсного правочину та односторонню реституцію, а саме: зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_3 сплачені ним по кредитному договору відсотки, пеню, штрафні санкції, комісії тощо.
Додатковим рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19 квітня 2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 107,30грн.
Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю його позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання кредитної угоди недійсною в повному обсязі. При цьому посилається на неправильне застосування і порушення норм матеріального та процесуального права.
Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений телефонограмою, зареєстрованою в журналі телефонограм за №444. Подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, просив апеляційну скаргу задовольнити. Тому, відповідно до вимог ст.305 ЦПК України, колегія суддів розглянула справу у відсутності представника ПАТ КБ «ПриватБанк».
Заслухавши суддю - доповідача, заперечення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України при ухваленні рішення суд повиннен вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як вбачається зі справи, рішення суду даним вимогам закону не відповідає.
Частково задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 26.05.2008 року укладений кредитним договір № ЕВ 11-08/Р, згідно якого ОСОБА_3 був наданий кредит у сумі 60000 грн. шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок № 22035051809519, відкритий банком відповідно до умов цього договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.05.2013 року.
Визнаючи кредитний договір недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладено в порушення вимог ч.2 ст.11, ч.12 ст.10, ч.6 ст.19, ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», п.п.8,9 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», посилаючись на те, що ні перед укладенням договору, ні протягом його дії позичальник не був повідомлений в письмовій формі про умови надання кредиту, йому не була надана повна інформація про умови кредитування, про наявні форми кредитування, тип відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, інформація про можливість різкого і значного подорожчання кредиту, про вірогідність і наслідки такого подорожчання. В кредитному договорі містяться умови, що регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання договору лише в односторонньому порядку і лише в інтересах та з боку банку. Договір не містить положень щодо порядку зміни договору, який би враховував інтереси споживача (позичальника), не містить умов про припинення договору, що є суттєвими умовами. В момент підписання договору позичальника поставлено в невигідне та таке, що порушує його права, становище. Банк передбачив своє право в разі незгоди позичальника чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми кредиту, що свідчитиь про те, що взявши кредит, позичальник опинився в умовах, які неможливо виконувати. Договір не містить умов, які б регулювали відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, а містить тільки ряд пунктів відповідальності позичальника. Тому, дійшов до висновку, що кредитний договір є недійсним, як такий, що суперечить вимогам цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та відповідно до ч.1 ст.215, ст.203 ЦК України.
Вважаючи, що невідповідності договору вимогам законодавства допущені банком свідомо і націлені проти прав та інтересів позичальника, суд першої інстанції дійшов також до висновку про необхідність на підставі ст.216 ЦК України, як наслідок недійсної угоди, застосувати односторонню реституцію та стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 сплачені ним за кредитним договором відсотки, пеню, штрафні санкції, комісії тощо, а з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнути заборгованість за кредитом в розмірі 55438,32грн.
При цьому підстав для солідарного стягнення заборгованості за кредитом з обох відповідачів суд першої інстанції не встановив, посилаючись на вимоги ч.2 ст.548 ЦК України про те, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов'язання породжує недійсність правочину щодо його забезпечення, а також на те, що за договором поруки, укладеним 26.05.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4, є надання поруки поручителем за виконання зобов'язань, які взяв на себе ОСОБА_3 за кредитним договором, але при його укладені суттєво порушені права поручителя, оскільки згідно договору поруки з умовами кредитного договору поручитель ознайомлений, але на кредитному договорі відсутній його підпис про ознайомлення з цим договором, в п.3 договору поруки не має прямої вказівки, з яким кредитним договором ознайомлений поручитель. Тому, дійшов до висновку, що позивачем суттєво порушені права поручителя, як споживача послуг банку, що позбавляє його вимагати від поручителя виконання обов'язків у солідарному порядку, а договір поруки підлягає розірванню, оскільки згідно ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. В ст.1046 вказаного параграфу 1 встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст.610,611,625 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання грошового зобов'язання. у разі неналежного виконання зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.
Нормами ст. 1050 ЦК України передбачено, що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України незалежно від сплати процентів, належних йому. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено іншого. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, якщо іншого не встановлено договором.
Зі справи вбачається, що 26.05.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 була укладена кредитна угода ЕВ №11-08/Р.
Згідно п.1.1, п.1.4 кредитної угоди предметом угоди є загальні умови і порядок надання банком в рамках програми мікрокредитування, кредиту позичальнику. Надання кредиту здійснюється окремими частимами - траншами, що надаються в рамках кредитної угоди. Видача частин кредиту здійснюється після підписання договору про надання траншу, на строк і на умовах, передбачених цією угодою, а також в договорі про надання траншу. Кожний договір про надання траншу є невід'ємною частиною цієї угоди. Позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду у строки, встановлені цією угодо та договорами про надання траншу в повному обсязі.
Згідно п.1.2 кредитної угоди загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди становить 60000грн.
Пунктом 1.3 угоди сторони передбачили, що строк повернення кредиту та окремих його частин - траншів кредиту, встановлюється договорами про надання траншу, а також графіками погашення кредиту, відсотків та винагороди, які є невід'ємними додатками до договорів про надання траншу, але не пізніше 26.05.2013 року.
Згідно п.п.4.1,4.2,4.3 кредитної угоди за користування кредитними коштами позичальник сплачує 25% річних за користування кредитними кшотами щомісячно 20 числа кожного місяця згідно графіку погашення кредиту, сплати відсотків та винагорооди.
Згідно п.4.5 угоди позичальник сплачує банку винагороду за відкриття ссудного рахунку по кожному договору про надання траншу в розмірі 2,5% від суми першого траншу.
Відповідно до п.6.1 в разі порушення строків виконання зобов'язань, передбачених кредитною угодою, договорами про надання траншів по сплаті відсотків за користування кредитом, погашення кредиту та винагороди, встановлених графіком, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Згідно договору про надання траншу №1 від 27.05.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надано ОСОБА_3 суму траншу кредиту у розмірі 60000грн. на споживчі цілі за умов, передбачених в кредитній угоді, погашення кредиту, сплати відсотків та винагороди згідно графіку (додаток №1 до договору). Пунктом 4.3 договору сторони домовились, що в разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язання по погашенню траншу кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 48% від суми залишку непогашеної заборгованості. Оплата відсотків за користування кредитом здійснюється 20 числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього договору (п.4.4). Позичальник відповідно до п.4.6 кредитної угоди сплачує банку винагороду за відкриття ссудного рахунку в розмірі 1500грн. (п.п.4.5,4.6). При не погашенні траншу кредиту в строк, встановлений п.п.1.3,2.2.3 цього договору, а також п.п.2.2.3,2.3.3,2.4.1,4.10 кредитної угоди заборгованість в частині непогашеної суми траншу кредиту вважається простроченою на залишок заборгованості по простроченій сумі траншу кредиту розрахунок відсотків проводиться відповідно до п.4.3 цього договору з дня виникнення простроченої заборгованості (п.4.9). В решті частини сторони керуються умовами, вказаними в кредитній угоді від 26.05.2008 року (п.4.10).
Відповідно до п.п.2.3.3,2.3.9 кредитної угоди, п.4.9 договору про надання траншу в разі порушення позичальником будь-якого зобов'язання по своєчасному та повному погашенню кредиту, відсотків та винагороди банк має право вимагати дострокового погашення всієї суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, виконання інших зобов'язань за угодою та договором.
На забезпечення виконання умов кредитного договору №ЕВ 11-08/Р від 26.05.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 26.05.2008 року був укладений договір поруки №ПЕВ 11-08/Р, згідно умов якого ОСОБА_4 зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, комісій, штрафів, пені, інших платежів, відшкодування збитків в разі невиконання позичальником обов'язків за кредитним договором разом з позичальником як солідарні боржники (п.п.1-4).
Згідно графіку погашення кредиту, відсотків та винагороди, сторони визначили, що щомісячно в зазначений строк на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами позичальник сплачує по 1766,78грн. Винагорода в розмірі 1500грн. сплачується одноразово 20.06.2008 року.
Зі справи також вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитною угодою та договором про надання траншу виконав, надав ОСОБА_3 суму кредиту у розмірі 60000грн. в обумовлені у договорі строк та порядку, що визнано відповідачами.
Позичальник свої зобов'язання по своєчасному та повному поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами відповідно умов договору та графіку належним чином не виконує, що не оспорювалось відповідачами.
Згідно довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 09.09.2010 року заборгованість за кредитом складає 55438,46грн., в тому числі прострочена заборгованість по кредиту - 13791,64грн.; заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами складає 23644,63грн., в тому числі прострочена заборгованість по відсотках - 23065,61грн.; заборгованість по пені складає 3945,23грн. Загальна сума заборгованості становить 83028,32грн. Прострочка за тілом кредиту становить 566 днів (а.с.6). Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді відповідачі не оспорювали правильність нарахування суми заборгованості. Відповідач ОСОБА_3 визнав, що з лютого 2009 року порушуються умови договору щодо своєчасного та повного погашення кредиту і сплати відсотків за користування кредитними коштами, посилаючись на втрату постійної роботи та постійних доходів із-за фінансово-економічної кризи, і це не оспорювалось відповідачем ОСОБА_4
З урахуванням наведених норм права, виходячи з того, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав позичальнику кредит в обумовленій сумі та строк, а ОСОБА_3 свої зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконує, що призвело до утворення простроченої заборгованості, яку ні боржник ОСОБА_3, ні поручитель ОСОБА_4 на вимогу позивача не погасили, у позивача виникли підстави вимагати солідарного стягнення з боржника та поручителя всієї суми заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, правильність розрахунку якої ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді позичальником та поручителем не оспорювалась, а також ними не оспорювалось те, що банк направляв їм вимогу про погашення заборгованості.
Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15 і 23 цього Закону.
Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.
Зі справи вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір, згідно якого позивач отримав кредит для споживчих потреб. Договір укладений у письмовій формі, підписаний сторонами.
Як вбачається зі змісту спірного договору, у ньому передбачено всі істотні умови такого виду договору відповідно до вимог чинного на той час цивільного законодавства та інших нормативно-правових актів. Укладаючи кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо укладання договору за зазначених у ньому умовах, а відтак, з власної ініціативи на момент отримання коштів сторони з власної волі на свій розсуд визначили для себе правила подальшої поведінки, зокрема щодо усіх ризиків, пов'язаних зі зміною обставин, з яких вони виходили при укладенні цього договору, в тому числі і щодо можливих економічних змін.
Вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору була надана позичальнику, що вбачається з умов кредитної угоди, договору про надання траншу, а також графіку погашення кредиту, відсотків та винагороди.
Доводи відповідача про те, що йому не повідомлено про сукупну вартість кредиту та послуг з обслуговування кредиту спростовуються графіком погашення кредиту, яким визначена сукупна вартість кредиту, відсоткової ставки та винагороди. Даний графік погашення кредиту складено відповідно до умов кредитної угоди та договору про надання траншу і підписано позичальником.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 сам визнав, що перед укладанням кредитного договору йому була надана вся необхідна та повна інформація щодо видів кредитування, їх відмінностей і він з власної волі самостійно вибрав саме такий вид кредитування, оскільки умови цього договору його більш всього влаштовували. Дані обставини в судовому засіданні не заперечував також відповідач ОСОБА_4, який був присутнім при укладені спірного кредитного договору та виступив поручителем за позичальника.
Ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні в суді першої інстанції та в апеляційному суді відповідачами не наведено ніяких конкретних обставин та не надано будь-яких доказів, які б свідчили про те, що спірний договір був укладений без вільного волевиявлення позичальника, що він був обмежений у праві вибору умов кредитування.
А та обставина, що в процесі дії кредитного договору змінилось матеріальне становище відповідачів і у них виникли труднощі з виконання зобов'язань по погашенню кредиту, сплаті відсотків за користування кредитними коштами, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки виникли через певний час після укладання договору.
Доводи відповідача про те, що договір не містить умов про порядок зміни та припинення дії договору, який враховував би інтереси споживача, що в момент підписання договору позичальника поставлено в невигідне та таке, що порушує його права, становище, бо передбачено право банку вимагати повернення всієї суми кредиту в разі незгоди позичальника чи взагалі без згоди, що договір не містить умов, які б регулювали відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, а містить цілий ряд пунктів відповідальності тільки позичальника, що є несправедлим, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Так, з кредитної угоди та договору про надання траншу, який є невід'ємною частиною кредитного договору, вбачається, що умовами договору сторони передбачили ряд зобов'язань банку (п.2.1 кредитної угоди, п.2.1 договору про надання траншу), а також його відповідальність за порушення своїх зобов'язань за договором, в тому числі відповідальність у виді сплати пені (п.6.5 кредитної угоди). Відсутність умов про відповідальність банку в договорі про надання траншу, не тягне його недійсність, оскільки п.4.10 цього договору передбачено, що в решті частини сторони керуються умовами, визначеними кредитною угодою і чинним законодавством. Умовами спірного договору також передбачені строк дії та порядок змін та розірвання кредитної угоди, договору про надання траншу за ініціативи однієї зі сторін у встановленому законом та угодою порядку, всі зміни оформляються у письмовому виді за підписами обох сторін (п.п.7.1-7.3 кредитної угоди, п.п.5.1-5.3 договору про надання траншу).
Передбачені сторонами умови договору про право банку вимагати дострокового погашення всієї суми кредиту та сплати інших платежів (п.п.2.3.3,2.3.9 кредитної угоди, п.4.9 договору про надання траншу) не суперечать вимогам ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та відповідає вимогам ч.2 ст.1050 ЦК України, оскільки умовами договору передбачено таке право банку в разі порушення позичальником зобов'язань щодо своєчасного та повного погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами (прострочення платежів). Тому ці умови не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним.
Передбачене п.2.3.1 кредитної угоди право банку в односторонньому порядку підвищувати відсоткову ставку, також не свідчить про несправедливих умов договору та порушення прав споживача, оскільки таке підвищення відсоткової ставки позивач може провести лише в разі змін коньюктури ринку грошових коштів України за узгодженням з позичальником, що не суперечить чинному на той час законодавству.
Таким чином, кредитна угода та договір про надання траншу відповідають вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства. Тому підстав для визнання кредитного договору недійсним відповідно до вимог ст.ст.203,215 ЦК України у справі не вбачається.
Однак, суд першої інстанції на дані обставини належної уваги не звернув та помилково дійшов до висновку про недійсність кредитного договору та часткового задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Тому, таке рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним та задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про солідарне стягнення з позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 заборговнаності за кредитним договором у розмірі 83028,32грн. У зв'язку з чим апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.88 ЦПК України у зв'язку із скасуванням рішення суду першої інстанції, задоволенням позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та відмовою в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, понесені позивачем та документально підтверджені, судові витрати при подачі позову до суду по оплаті судового збору у розмірі 830,28грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн., та при подачі апеляційної скарги витрати по оплаті судового збору у розмірі 415,14грн., пропорційно задоволеним вимогам, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів у солідарному порядку.
Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 жовтня 2011 року скасувати.
Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 травня 2008 року, що утворилась станом на 09 вересня 2010 року, у розмірі 83028 (вісімдесят три тисячі двадцять вісім) гривень 32 копійки, судовий збір у розмірі 830 (вісімсот тридцять) гривень 28 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитної угоди від 26 травня 2008 року, застосування наслідків недійсної угоди - односторонньої реституції, зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» повернути сплачені за кредитним договором відсотки, пеню, комісію, штрафи тощо - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за апеляційне провадження у розмірі 415 (чотириста п'ятнадцять гривень 14 копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22ц/0591/889/12 Головуючий у І-ій інстанції Мохов Є.І.
Категорія 27 Суддя-доповідач Сорока Г.П.
(вступна та резолютивна частини)
22 травня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого - Ігнатоля Т.Г.
суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,
при секретарі - Шапар О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 жовтня 2011 року
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 жовтня 2011 року скасувати.
Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 травня 2008 року, що утворилась станом на 09 вересня 2010 року, у розмірі 83028 (вісімдесят три тисячі двадцять вісім) гривень 32 копійки, судовий збір у розмірі 830 (вісімсот тридцять) гривень 28 копійок, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитної угоди від 26 травня 2008 року, застосування наслідків недійсної угоди - односторонньої реституції, зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» повернути сплачені за кредитним договором відсотки, пеню, комісію, штрафи тощо - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за апеляційне провадження у розмірі 415 (чотириста п'ятнадцять гривень 14 копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :