Справа: № 2а-4687/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
"07" серпня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Оксененка О.М., Федотова І.В.,
за участю секретаря: Анапріюк С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області -Заріцького Василя Володимировича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київській області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення, -
У жовтні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київській області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги мотивує тим, що підприємством у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, на думку позивача, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеного між позивачем та контрагентом ПП «Інвестюгагротранс»правочину та неправомірно встановив завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, оскільки господарські операції з перевезення вантажу мали реальний характер та даний факт підтверджується документально.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 року № 0000862353.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області -Заріцький Василь Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1996 року державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1997 року та відповідно до свідоцтва № 100336694 про реєстрацію платника податку на додану вартість позивач зареєстрований платником податку на додану вартість.
Основними видами діяльності позивача за КВЕД є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
У вересні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року за результатами якої складено акт від 06.09.2011 року № 328/23-011/00951770, за змістом якого даною перевіркою було встановлено, що позивачем порушено вимоги підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 і 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилось у завищенні сум податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 35811,00 грн. за січень, квітень та травень 2010 року.
Дані порушення за змістом вказаного акту пов'язуються відповідачем з придбанням позивачем у ПП «Інвестюгагротранс»транспортних послуг на перевезення комбікорму.
Згідно з вказаним Актом перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 18.05.2011 № 1629/23-5/35787926, перевіркою встановлено порушення статей 203, 215, 216, 228 Цивільного Кодексу України при укладанні підприємством правочинів, у звязку з тим, що у ПП «Інвестюгагротранс»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, тому, укладені підприємством угоди з іншими контрагентами мають ознаки нікчемності.
Як зазначено в акті перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 18.05.2011 року № 1629/23-5/35787926 ПП «Інвестюгагротранс»не знаходиться за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою місцезнаходження, у зв'язку з цим податковим органом складено акт про відсутність ПП «Інвестюгагротранс»за місцезнаходженням від 27.04.2011 року № 395/23-4/35787926.
Враховуючи вищевикладене, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ПП «Інвестюгагротранс»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, а тому правочини ПП «Інвестюгагротранс»з контрагентами є такими, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави та мають ознаки нікчемних.
На підставі даних акта перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 18.05.2011 року № 1629/23-5/35787926 «Про результати планової документальної невиїзної перевірки ПП «Інвестюгагротранс», відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та контрагентом ПП «Інвестюгагротранс»не спричиняють настання правових наслідків, а отже є нікчемними.
На підставі встановлених в акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Інвестюгагротранс»Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1»від 23.09.2011 року № 0000862353, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 35811,00 грн.
Непогоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 року № 0000862353 прийнято безпідставно та підлягає скасуванню, оскільки реальність спірних господарських операцій позивача підтверджено належними первинними бухгалтерськими документами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом першої інстанції було встановлено, що у січні 2010 року між позивачем та ПП «Інвестюгагротранс»укладено договір перевезення вантажу від 09.01.2010 року № 09/01-10, предметом якого було перевезення комбікорму з м. Таврійськ Херсонська область до с. Петровка Красногвардійського району Автономної Республіки Крим.
Згідно пункту 1.6 даного Договору, отримувачем вантажу є Таврійська філія ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».
За податковими накладними, отриманими від контрагента позивачем віднесено до податкового кредиту відповідного періоду суму сплаченого податку на додану вартість у складі ціни отриманої послуги у сумі 35811,00 грн. за січень, квітень та травень 2010 року.
Податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом.
Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.
Під час аналізу дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а також вивчення господарських правовідносин між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ПП «Інвестюгагротранс»податковим органом були використані матеріали планової документальної невиїзної перевірки ПП «Інвестюгагротранс», а саме: акт перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 18.05.2011 року № 1629/23-5/35787926.
На думку посадових осіб податкового органу, ПП «Інвестюгагротранс»не мало необхідних умов для виконання постачання товарів або здійснення діяльності у зв'язку із відсутністю необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.
Згідно з частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарської операції між позивачем та ПП «Інвестюгагротранс»судом першої інстанції було досліджено дане питання та встановлено наступне.
У позивача наявні товарно-транспортні накладні за період січень-березень 2010 року (а.с.39-42, 54-63, 72-73, 75-78, 80-83, 85-95, 97-107, 142-154, том 1), а також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень-березень 2010 року (а.с. 38, 53, 71, 74, 79, 84, 96, 141, том 1), з яких вбачається, що ПП «Інвестюгагротранс»надано транспортні послуги з перевезення вантажу.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вказані документи підтверджують транспортування товару позивача до складських приміщень Таврійської філії.
Крім того, позивачем надано рахунки-фактури з ПП «Інвестюгагротранс»за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року та за 2010 рік (а.с. 44-46, 48-52, том 1), накладні за період з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року (а.с. 156-163, том 1) та банківські виписки за 2010 рік (а.с.165-173, том 1).
Отже, позивачем надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу зернових культур.
При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що представником відповідача не заперечувався той факт, що основним видом діяльності ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, а також виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості.
Водночас, відповідно до довідки серії АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, до видів діяльності ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» за КВЕД відноситься, зокрема: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо транспортування зернових культур з урахуванням його виду економічної діяльності.
Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.11.2011 року № 11692416, ПП «Інвестюгагротранс»є юридичною особою, зареєстрованою 09.09.2008 року виконавчим комітетом Херсонської міської ради.
При цьому, згідно з даними вказаного Витягу, станом на 11.11.2011 року ПП «Інвестюгагротранс»зареєстровано як юридична особа, відомості щодо припинення підприємства відсутні.
Як було встановлено судом першої інстанції, висновки відповідача про нікчемність укладеного між позивачем та ПП «Інвестюгагротранс»правочину ґрунтуються на твердженнях, зокрема, про відсутність у даного підприємства трудових ресурсів та транспортних засобів.
На запити суду першої інстанції Державною податковою інспекцію у м. Херсоні надано податковий розрахунок комунального податку за січень 2010 року, за яким кількість працюючих за звітний період у ПП «Інвестюгагротранс»становить 3 особи.
У свою чергу, Управлінням ДАІ УМВС України у Херсонській області надано відомості щодо власників транспортних засобів з дати першої реєстрації до теперішнього часу, відповідно до державних номерів автомобілів, які зазначені у виписаних ПП «Інвестюгагротранс»товарно-транспортних накладних. Згідно наданих відомостей вказані автомобілі дійсно існують та зареєстровані за фізичними особами.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що ПП «Інвестюгагротранс»не було позбавлено права укладати договори оренди даних транспортних засобів, які належать фізичних особам для виконання взятих на себе зобов'язань.
Також, на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість.
Крім того, в акті перевірки немає посилань на те, що установчі документи, Свідоцтво про державну реєстрацію та Свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Інвестюгагротранс»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання правочину.
Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочину щодо перевезення зернових, укладеного між позивачем та контрагентом ПП «Інвестюгагротранс»недійсним у судовому порядку. Посилання відповідача на відсутність мети у ПП «Інвестюгагротранс»щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків при придбанні товару не приймається судом до уваги, з таких підстав. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається з акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб ПП «Інвестюгагротранс»не було порушено кримінальної справи та не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.
Отже, висновок податкового органу про нікчемність правочину, який укладено між позивачем і контрагентом ПП «Інвестюгагротранс»базується виключно на підставі висновків акта перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 18.05.2011 року № 1931/23-5/35787926. При цьому, податковий орган не досліджував фактичні обставини укладання правочину між позивачем та ПП «Інвестюгагротранс».
Крім того, про наявність будь-яких сумнівів щодо достовірності даних бухгалтерських документів, а також невідповідності цих документів вимогам чинного податкового законодавства податковий орган не зазначив.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Інвестюгагротранс»є безпідставним.
Відносно завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, колегія суд зазначає наступне.
Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначається приписами Закону України «Про податок на додану вартість».
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.
Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Суду не було надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
У свою чергу судом першої інстанції було встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення. Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки. За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Проте, податковим органом не було доведено суду, що господарські операції з приводу перевезення вантажу є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента ПП «Інвестюгагротранс», оскільки позиція відповідача про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акті перевірки іншого податкового органу і жодним чином не підтверджена належними та допустимими доказами і не має фактичного та правового обґрунтування.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області -Заріцького Василя Володимировича -залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Оксененко О.М.
Федотов І.В.