Справа: № 2-а-2405/10 Головуючий у 1-й інстанції: Литвин О.В.
Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
Іменем України
"27" липня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Бистрик Г.М.,
суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області на постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 31.12.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок розміру призначеної пенсії, -
У серпні 2010 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області, в якому просив визнати неправомірною відмову відповідача та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячної основної та додаткової пенсії, відповідно до ст. 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 09.07.2007 року по даний час.
Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 31.12.2010 року зазначений адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії відповідача щодо відмови зробити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»неправомірними та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок додаткової пенсії, за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, відповідно до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»починаючи з 06.02.2010 року, з урахуванням виплачених коштів.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує посиланням на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Аналізуючи вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, згідно зі статтями 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено та проти чого не заперечує відповідач, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України як непрацюючий пенсіонер та постійно проживає в АДРЕСА_1 що підтверджується відміткою у паспорті.
Згідно з Постановою КМ України № 106 від 23.07.1991 року с. Запруддя віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться оплата в таких розмірах: - у зоні посиленого радіоекологічного контролю -одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених ч. 1 ст. 39 вищезазначеного Закону (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем виплачувалась позивачу доплата до пенсії відповідно до вимог постанови КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі 5,20 грн.
Позивач вважає, що він отримує доплату значно нищу, ніж це передбачено ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині, і апеляційна інстанція погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).
Постановляючи рішення суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що Постанова КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить вимогам ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Щодо вимог позивача про зобов'язання здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до 4 категорії, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
При визначенні розміру додаткової пенсії відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530, тобто в розмірі 5% прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.
Колегія суддів вважає, що при визначенні розміру пенсії застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанови Кабінету Міністрів України.
Зі ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»вбачається, що під час визначення розміру пенсії за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни»відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України»на відповідний рік.
Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік»збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року -695,00 грн., з 01.04.2010 року -706,00 грн., з 01.07.2010 року -709,00 грн.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Керуючись ст.ст. 122, 158, 160, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області -залишити без задоволення.
Постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 31.12.2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Бистрик Г.М.
Судді: Маслій В.І.
Файдюк В.В.