Справа: № 2а-1164/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
"07" серпня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Оксененка О.М., Федотова І.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної екологічної інспекції в Київській області -Дацька Ярослава Осиповича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газовик»до Державної екологічної інспекції в Київській області про визнання дій протиправними та скасування припису, -
У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газовик»звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції в Київській області про визнання дій протиправними та скасування припису. Свої вимоги мотивує тим, що не погоджується з приписом Державної екологічної інспекції в Київській області 28 лютого 2012 року, оскільки він є необґрунтованим, незаконним та таким, що порушує законні права та інтереси ТОВ «Газовик». Вимоги викладені у зазначеному приписі не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2012 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправним та скасовано припис Державної екологічної інспекції в Київській області від 28 лютого 2012 року.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної екологічної інспекції в Київській області -Дацько Ярослав Осипович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газовик»зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 2 жовтня 1998 року.
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 360422, видами економічної діяльності ТОВ «Газовик»є роздрібна торгівля пальним, оптова торгівля паливом, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, діяльність автомобільного вантажного транспорту, монтаж та установлення контрольно-вимірювальних приладів.
28 лютого 2012 року посадовими особами Державної екологічної інспекції в Київській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства АГЗС ТОВ «Газовик».
За результатами даної перевірки було складено акт від 28 лютого 2012 року, за змістом якого перевіркою було встановлено, що у ході виробничої діяльності підприємства утворюються та розміщуються на території наступні відходи: матеріали обтиральні, зіпсовані, відпрацьовані чи забруднені; відпрацьовані нафтопродукти; лампи люмінесцентні; металобрухт; відпрацьовані акумуляторні батареї; відпрацьовані автомобільні шини. У зв'язку з тим, що позивачем не укладено договір на передачу таких відходів та не отримано дозволу і ліміту на утворення й розміщення відходів на 2012 рік, відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Газовик» вимог статей 17, 22 Закону України «Про відходи». У ході перевірки також встановлено, що ТОВ «Газовик»в порушення вимог статей 44, 48, 110 Водного кодексу України використовує воду з власної свердловини без дозволу на спеціальне водокористування. Крім того, водовідведення здійснюється у вигрібну яму, однак договір на вивезення рідких нечистот відсутній.
З метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час перевірки, відповідачем прийнято припис від 28 лютого 2012 року ..
Позивач вважає даний припис протиправним та просить його скасувати у судовому порядку.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що зроблені відповідачем висновки за результатами перевірки позивача не відповідають дійсності, а спірний припис суперечить нормам чинного законодавства України, а тому є таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Відповідно до статті 16 цього Закону України управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим -органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, та іншими спеціально уповноваженими державними органами.
Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.
Згідно із пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 року № 1520 , Державна екологічна інспекція є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1520 до основних завдань Держекоінспекції належить, зокрема, здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорони природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами.
Пунктом 13 Положення № 1520 передбачено, що для виконання покладених на неї завдань, Держекоінспекція утворює свої територіальні органи - державні екологічні інспекції в областях, м.Києві та Севастополі, Державну екологічну інспекцію Азовського моря, Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію, Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря.
Згідно із частиною 1 статті 8 Закону України «Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.
Особливості проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів визначено Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 року № 464 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 січня 2009 року за № 18/16034.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 464 перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства складається з таких основних частин: підготовка до перевірки; проведення перевірки; оформлення результатів перевірки (складання акта перевірки, оформлення інших матеріалів перевірки); обговорення результатів перевірки, підписання акта перевірки; застосування адміністративних стягнень до порушників законодавства про охорону навколишнього природного середовища (у разі виявлення порушень).
Пунктом 4.23 Порядку № 464 встановлено, що на підставі акта, який складено за результатами перевірки, протягом п'яти днів з дня її завершення, у разі виявлення порушень вимог природоохоронного законодавства складається припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Припис щодо усунення порушень природоохоронного законодавства складається у двох примірниках, один з яких не пізніше п'яти робочих днів з дня складення акта надається керівнику суб'єкта господарювання чи уповноваженій ним особі для виконання, другий з підписом такої особи залишається в органі Мінприроди, який здійснював перевірку.
У силу вимог пункту 4.26 вказаного Порядку строк виконання припису встановлює державний інспектор залежно від виявлених порушень природоохоронного законодавства, але не більше ніж 6 місяців. У разі неможливості виконання приписів у встановлені в них строки суб'єкт господарювання, що перевірявся, може звернутись до органу Мінприроди для їх продовження з обґрунтуванням та підтверджуючими документами, оформленими належним чином.
Зі змісту зазначених положень вбачається, що припис про усунення порушень природоохоронного законодавства є індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень, що містить обов'язкові до виконання вимоги та складається у випадку виявлення порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. У тому випадку, якщо особа, щодо якої винесено припис, не виконує вимоги припису у встановлений строк, вона може бути притягнута до юридичної відповідальності.
Отже, підставою для винесення припису є встановлення конкретного порушення окремим суб'єктом, яке необхідно усунути протягом визначеного державним інспектором строку, що не може перевищувати 6 місяців. При цьому в приписі має бути зазначена окрема дія, яку повинен вчинити суб'єкт господарювання для усунення виявленого порушення.
Таким чином колегія суддів вважає правильним високо суду першої інстанції про те, що визначення у приписі від 28 лютого 2012 року обов'язку ТОВ «Газовик»постійно дотримуватися вимог природоохоронного законодавства є недопустимим, оскільки така вимога не спрямована на усунення конкретного порушення, що було виявлено в процесі перевірки, а є дублюванням закріпленого законодавством обов'язку без відповідних підстав не відповідає призначенню та правовій природі припису. Крім того, вказівка на постійне виконання вимоги у приписі не допускається.
Також є безпідставною вимога припису, якою зобов'язано позивача постійно утримувати територію в належному стані, оскільки вона суперечить акту перевірки, в якому зазначено, що територія ТОВ «Газовик»знаходиться у належному стані.
Крім цього, відповідно до статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.
Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.
Спеціальним законом, який визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України є Закон України «Про відходи».
Згідно визначень, наведених у вказаному Законі, відходи -це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; власник відходів - це фізична або юридична особа, яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами.
Статтею 33 цього Закону передбачено, що зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення).
Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України.
Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.
У силу вимог частини 7 статті 33 вказаного вище Закону забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України.
Під терміном зберігання відходів розуміється тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення). Видалення відходів -це здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації. Під спеціально відведеними місцями чи об'єктами мають на увазі місця чи об'єкти, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.
Правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України конкретизовані у Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1218.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1218, ліміт на утворення відходів - це максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 1218 місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів)
Пунктом 11 Порядку № 1218 передбачено, що органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов'язковими для всіх без виключення суб'єктів господарювання. У тому випадку, якщо суб'єкт господарювання визнається таким, що повинен отримувати ліміт на утворення і розміщення відходів, йому повинно бути направлено повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів.
Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Газовик»повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2012 рік органами Мінекоресурсів не надсилались.
Враховуючи визначений чинним законодавством України механізм погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що власники відходів не можуть нести відповідальність за непогодження проектів лімітів у випадку невиконання органами державної влади свого обов'язку щодо надіслання на їх адресу повідомлень про необхідність подання на погодження проектів лімітів на наступний рік. Інший порядок застосування та тлумачення положень Закону України «Про відходи»означатиме порушення принципу правової визначеності як одного із елементів верховенства права.
Пунктом 8 Порядку № 1218 передбачено, що власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами того факту, що у процесі господарської діяльності позивача утворюються відходи, платежі за розміщення яких, з урахуванням класу їх небезпеки, можуть перевищувати 10 гривень на рік.
Крім того, в матеріалах справи наявний договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 1 грудня 2011 року № 94 (а.с. 14-16), згідно умов якого виконавець (Комунальне підприємство Переяслав-Хмельницьке виробниче управління комунального господарства) зобов'язується надавати послуги з вивезення твердих побутових відходів, а замовник (ТОВ «Газовик») зобов'язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.
Також колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції твердження відповідача про те, що на момент проведення перевірки ТОВ «Газовик»не було надано довідки про не включення в перелік підприємств, яким потрібно отримати ліміти на утворення та розміщення відходів на 2012 рік та платіжного документа, що підтверджує сплату позивачем збору за розміщення відходів у розмірі менше 10 гривень на рік або довідки з податкового органу про сплату екологічного збору за попередні роки, оскільки чинним законодавством України на позивача не покладено обов'язку з отримання та надання до перевірки зазначених документів, а обґрунтованість встановлених у ході перевірки обставин та пред'явлених вимог повинна бути доведена відповідачем.
Ураховуючи, що відповідачем не доведено факту включення ТОВ «Газовик»до переліку суб'єктів господарювання, які повинні отримувати ліміт на утворення і розміщення відходів та направлення відповідного повідомлення, факту утворення, розміщення відходів у процесі господарської діяльності позивача, класу небезпеки таких відходів та їх кількості, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що положення припису про зобов'язання ТОВ «Газовик»отримати в Держуправлінні ОНПС Київської області дозвіл на ліміт на утворення і розміщення відходів на 2012 рік, заключити договори на передачу відходів які утворюються в результаті діяльності та розміщуються на території підприємства та постійно вести первинний поточний облік відходів є безпідставними та не ґрунтуються на законі.
За визначенням, наведеним у статті 1 Водного кодексу України, водокористування -це використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).
Відповідно до частини 1 статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування -це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
У той самий час, статтею 23 Кодексу України про надра передбачено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач не здійснює водопостачання із власної свердловини, як це зазначено в акті перевірки, а використовує для забору води абіссінський колодязь, глибина якого не перевищує 8 метрів.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не зобов'язаний отримувати дозвіл на спеціальне водокористування, оскільки здійснює забір води в обсягах, що не перевищують 300 кубічних метрів на добу.
Ураховуючи, що обов'язок з ведення обліку використаної води та подання відповідної звітності покладено на суб'єктів господарювання, які здійснюють спеціальне водокористування та зобов'язані облаштовувати водозабірне обладнання пристроями для визначення обсягів використаної води, то вимоги припису про зобов'язання позивача отримати в Держуправлінні ОНПС Київської області дозвіл на спеціальне водокористування та надати до Державної екологічної інспекції у Київській області довідку про об'єм використаної води з 8 серпня 2011 року по 28 лютого 2012 року є протиправними.
За наведених обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника Державної екологічної інспекції в Київській області -Дацька Ярослава Осиповича -залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2012 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Оксененко О.М.
Федотов І.В.