09 серпня 2012 року м. Київ К-4386/10
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Вербицька О.В., Усенко Є.А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Львові (далі -ДПІ)
на постанову господарського суду Львівської області від 15.05.2008
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009
у справі № 5/32А (22а-11045/08/914)
за позовом відкритого акціонерного товариства «Львівський хлібокомбінат»(далі -Товариство)
до ДПІ
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою господарського суду Львівської області від 15.05.2008 (з урахуванням додаткової постанови від 12.06.2008) позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 03.07.2007 № 6382301/0/11726, від 12.09.2007 № 6382301/1/16518, від 28.11.2007 № 6382301/2/21609, від 09.02.2008 № 6382301/3/2609, за якими Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 6815,50 грн. (у тому числі 5461 грн. за основним платежем та 1354,50 грн. за штрафними санкціями), від 12.09.2007 № 6572301/1/16519, від 28.11.2007 № 65722301/2/12610, 09.02.2008 № 3572301/3/2610, згідно з якими позивача зобов'язано сплатити штрафні санкції з податку на прибуток у розмірі 546,10 грн., а також від 28.11.2007 № 6662301/2/21607 про донарахування товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 9466,22 грн. (у тому числі 7281,71 грн. за основним платежем та 2184,51 грн. за штрафними санкціями) (далі -оспорювані рішення). Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 названу постанову залишено без змін. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з відсутності порушень з боку позивача під час визначення бази та об'єкта оподаткування податком на прибуток у перевіреному періоді.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про порушення судами вимог пункту 1.10 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.10 пункту 5.4, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон), наслідком чого стало прийняття неправильних по суті спору рішень.
У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу -без задоволення.
Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2006, оформлену актом від 18.06.2007 № 126/23-2/22365920. За наслідками цієї перевірки позивачеві було притягнуто до відповідальності за порушення правил оподаткування згідно з оспорюваними рішеннями.
Однією з підстав донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток стало неправильне, на думку податкового органу, відображення Товариством у складі валових витрат вартості придбаних паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів, що призвело до заниження оподатковуваного прибутку в 4 кварталі 2006 року на 32100 грн.
За змістом абзацу п'ятого підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону не включаються до складу валових витрат 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.
Як встановлено судами, позивач відносив до валових витрат усю вартість придбаного пального за правилом «першої події», а в подальшому на підставі даних про фактичне використання пального легковим автотранспортом позивач коригував валові витрати шляхом їх відображення у графі 4 «Запаси, використані не в господарській діяльності»додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток.
Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх інстанцій, що такі дії платника не суперечать положенням абзацу п'ятого підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону та не впливають на стан розрахунків платника з бюджетом.
Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи щодо правомірності включення позивачем до валових витрат витрат на сплату відсотків за договором позики.
Пунктом 5.5 пункту 5 статті 5 Закону передбачені особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями. Згідно з підпунктом 5.5.1 цього пункту до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Не можна визнати обґрунтованими твердження ДПІ про те, що відсотки, сплачені позивачем позикодавцеві за договором позики, не є процентами у розумінні пункту 1.10 статті 1 Закону, оскільки в силу вимог пункту 1.11 статті 1 Закону фінансовим кредитом є кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.
Оскільки, як встановлено судами, позикодавець -закрите акціонерне товариство «Компанія з управління активами «Карпати-інвест» - має статус небанківської кредитної установи та є учасником ринку фінансових послуг, то проценти за відсотковою позикою, сплачені Товариством цьому контрагентові, обґрунтовано було кваліфіковано судами як валові витрати позивача.
Крім того, приймаючи рішення про задоволення позову, суди за результатами дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку Товариства дійшли висновку про відсутність документального підтвердження зафіксованого в акті перевірки факту включення позивачем до складу валових витрат витрат на проведення медичного огляду працівників підприємства та витрат на участь у міжнародній виставці-ярмарку «ПродЕКСПО-2006».
Однак у будь-якому випадку вказані витрати підпадають під критерії валових витрат, наведені у пункті 5.1, підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону як такі, що пов'язані з господарською діяльністю позивача. Так, витрати на проведення медичного огляду працівників мають обов'язковий характер для підприємства, позаяк здійснюються на виконання останнім вимог статті 17 Закону України «Про охорону праці». Участь Товариства у ярмарку є рекламним заходом, оплата якого підлягає врахуванню під час визначення бази оподаткування податку на прибуток в порядку підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону.
З урахуванням викладеного суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги.
Доводи касаційної скарги відтворюють позицію податкового органу по справі, не спростовують висновків попередніх інстанцій та спрямовані на переоцінку вже досліджених та оцінених судами обставин та матеріалів справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин, враховуючи, що у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Львові відхилити.
2. Постанову господарського суду Львівської області від 15.05.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 у справі № 5/32А (22а-11045/08/914) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:О.В. Вербицька
Є.А. Усенко