"21" червня 2012 р. м. Київ К-55768/09-С
№ К-55768/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,
при секретарі Луцак А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2009
та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2007
у справі № А37/274-07 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом прокурора Тернівського району м. Кривого Рогу в інтересах Держави в особі Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області
до Комунального житлового підприємства № 14
про стягнення податкового боргу,
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2007 позов задоволено частково: стягнуто з Комунального житлового підприємства № 14 на користь Державного бюджету України суму податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 402647,08 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
Висновок суду вмотивований посиланням на встановлений у судовому процесі факт наявності у відповідача податкового боргу в сумі 462337,20 грн., що виник внаслідок несплати відповідачем самостійно узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які виникли внаслідок самостійного узгодження та були визначені податковими повідомленнями-рішеннями. Відмовляючи у частині позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 59690,12 грн., суд керувався нормою частини 1 ст.5 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», якою встановлена заборона на нарахування пені житлово-комунальним підприємствам на суму реструктуризованої заборгованості перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2009 постанову суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено з тих підстав, що в судовому процесі не були надані докази, які б підтверджували, що Північна МДПІ з метою погашення податкового боргу відповідача діяла відповідно до вимог пунктів 11.1, 11.2 ст. 11 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі -Закон № 2181-ІІІ).
У касаційній скарзі Північна МДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити скаргу без задоволення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»(втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону № 2181-ІІІ, чинного до 1 січня 2011 року, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
За визначенням підпункту 2.3.1 пункту 2.3 ст. 2 цього Закону податкові органи є органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу (органами стягнення). Повноваження органів державної податкової служби щодо стягнення до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, передбачені пунктом 11 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Податок -необхідна умова існування держави, тому конституційне положення щодо обов'язку сплачувати податки і збори поширюється на всіх платників податків як безумовна вимога держави. Звідси випливає, що платник податків не вправі розпоряджатися на власний розсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді грошових коштів підлягає внесенню в казну, і зобов'язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. Стягнення в установлений законом спосіб не сплаченого податку є законним вилученням частини майна, що випливає з конституційного публічно-правового обов'язку. Будь-яких виключень з цього правила, зокрема в частині кола платників, податків закон не встановлює, що відповідає принципу рівності в оподаткуванні, який означає забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання при визначенні прав і обов'язків щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).
Покладаючи на органи державної податкової служби повноваження стосовно стягнення недоїмки до бюджету та встановлюючи лише судовий порядок примусового стягнення податкового боргу, закон не встановлює будь-яких умов для реалізації податковим органом повноваження на звернення до суду з позовом про стягнення недоїмки. З метою захисту публічних інтересів з таким позовом вправі звернутися також прокурор, який відповідно до частини 2 ст. 60 КАС України в цьому випадку здійснює в адміністративному суді представництво інтересів держави.
Встановивши з дотриманням вимог норм частин 4, 5 статті 11, статей 71, 72, 86, 138 КАС України факт невиконання платником податків податкового обов'язку, що призвело до виникнення податкового боргу, суд в силу покладених на нього законом функцій зобов'язаний захистити порушене право держави на отримання встановленої законом суми податку.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову про стягнення з відповідача податкового боргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що МДПІ не дотриманий порядок погашення податкового боргу відповідача як комунального підприємства, встановлений статтею 11 Закону № 2181-ІІІ. Однак, апеляційний суд при цьому не звернув увагу, що цією статтею встановлений саме порядок погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств, а не порядок примусового стягнення податкового боргу, який, як зазначено вище, визначений підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 вказаного Закону без будь-яких виключень чи застережень щодо реалізації органом стягнення відповідного повноваження.
Відповідно до пункту 11.1 ст. 11 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.
У разі коли сума коштів, отримана від такого продажу, не покриває суму податкового боргу та витрат, пов'язаних з продажем активів, податковий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов'язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. Інформація зазначеного органу управління щодо прийняття або відхилення запропонованого рішення має бути надіслана податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення такого звернення. Організація такого продажу здійснюється за правилами і у строки, встановлені законодавством з питань приватизації. У разі коли зазначений орган не прийме рішення про продаж частини акцій для погашення податкового боргу у зазначені цим пунктом строки, податковий орган зобов'язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді строку звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.
За встановленого законом судового порядку як єдиного способу примусового стягнення податкового боргу передбачений пунктом 11.1 ст. 11 Закону № 2181-ІІІ порядок погашення податкового боргу стосується лише не примусового порядку (тобто такого, що здійснюється за згодою державного або комунального підприємства) звернення стягнення на майно, що не входить до складу цілісного майнового комплексу. Будь-яких застережень щодо іншого майна таких підприємств, включаючи грошові кошти, стаття 11 Закону № 2181-ІІІ не містить. Цей порядок також повинен був дотримуватися до 1 січня 2011 року при зверненні стягнення на активи комунального підприємства в разі відсутності грошових коштів для погашення податкового боргу, стягнутого в примусовому порядку.
З огляду на це суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність податкового боргу у відповідача є підставою для стягнення суми цього боргу в доход бюджету. Разом з тим, висновок суду щодо розміру податкового боргу відповідача зроблений без належного з'ясування дійсних обставин справи. Так, висновок суду першої інстанції про наявність у відповідача податкового боргу в сумі 402647,08 грн. з посиланням на будь-які докази не обґрунтований. Судом всупереч нормі ст. 86 КАС України не було дано жодної оцінки доданим до матеріалів справи копіям податкових декларацій з податку на додану вартість, уточнюючим розрахункам та податковим повідомленням рішенням (а.с. 65-100 т.1), доданим МДПІ, та достовірно не встановлено факту правомірності формування заявленої до стягнення суми податкового боргу, що входить до предмету доказування у справах такої категорії. Суд першої інстанції безпідставно застосував при вирішенні спору норму частини 1 ст.5 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», не звернувши увагу, що відносини щодо сплати пені, нарахованої на податковий борг, регулювалися статтею 16 Закону № 2181-ІІІ. До того ж, як свідчить приєднаний до справи розрахунок пені, сума останньої визначена за період з 16.09.2003 по 08.06.2007 (дати виникнення недоїмки) (а.с. 19-41, т.1). Разом з тим, відповідно до підпункту «в»підпункту 18.2.1 пункту 18.2 ст. 18 Закону № 2181-ІІІ підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.
Під терміном "безнадійний" слід розуміти, зокрема податковий борг юридичних та фізичних осіб, стосовно якого минув строк позовної давності, встановлений цим Законом.
Строки давності в цьому Законі визначені пунктом 15.1 ст. 15 тривалістю в 1095 днів.
За таких обставин постанова суду першої інстанції так само, як і постанова суду апеляційної інстанції не можуть вважатися такими, які відповідають вимогам статті 159 КАС України. Суди попередніх інстанцій допустили порушення норм частин 4, 5 статті 11, статей 71, 72, 86, 138 КАС України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити обставини щодо дійсного стану розрахунків відповідача з бюджетом та вирішити спір відповідно до встановлених обставин справи і норм матеріального права.
Відповідно до частини другої ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, частинами другою та четвертою ст. 227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства, Вищий адміністративний суд України,
Касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити частково, скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2007 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2009, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий підписЄ.А. Усенко
Судді підписМ.І. Костенко
підписН.Є. Маринчак