09 серпня 2012 року 2а-2765/12/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.
при секретарі судового засідання Гульцо О.І,
за участю:
представників позивача - Петруньок С.М., Яковчука Я.М.,
представника відповідача - Пінчука О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Дружба"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Дружба" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 73140,00 грн. за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів та пені в сумі 395,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції. Оскільки відповідач суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача сум адміністративно-господарських санкцій разом з пенею.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.
Відповідач позову не визнав. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що дотримувався вимог Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у зв'язку з чим утворив на своєму підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів, регулярно подавав звіти до державної служби зайнятості населення з інформацією про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, працевлаштовував осіб з обмеженими можливостями, які направлялись для службою зайнятості для працевлаштування. Однак, в місцевості, де знаходиться підприємство відповідача, немає достатньої кількості інвалідів для того, щоб дотриматись нормативу для їх працевлаштування, встановленого законом, тому він не повинен за це нести відповідальність. Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Елопак-Фастів" є юридичною особою - працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
У березні 2012 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік (форма № 10-ПІ), згідно з яким задекларував, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2011 року становила 65 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 3 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 24380,00 грн.
Таким чином, з даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування трьох інвалідів.
Оскільки відповідач суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду про їх стягнення разом з пенею.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за незабезпечення працевлаштування трьох інвалідів відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 73140,00 грн. та пеню в сумі 395,01 грн.
Під час судового розгляду встановлено, що відповідач на своєму підприємстві утворив одне робоче місце для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, виходячи з встановленого статтею 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу, відповідач не забезпечив утворення двох робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не трьох.
Впродовж 2011 року відповідач щомісячно подавав звіти встановленої форми (форма 3-ПН) до Яготинського районного центру зайнятості, в яких інформував державну службу зайнятості про наявність в нього однієї вакансії для працевлаштування інваліда. Дані факти підтверджуються копіями звітів за формою 3-ПН за відповідні місця 2011 року та листом від 15.05.2012 № 05-290 Яготинського районного центру зайнятості.
Як убачається із зазначеного листа Яготинського районного центру зайнятості, органом зайнятості населення у 2011 році безробітні інваліди на заявлену відповідачем вакансію не направлялись про причині відсутності підходящих осіб.
Під час судового розгляду з пояснень представників позивача встановлено, що позивачу було відомо про зазначені обставини, але їх не було взято до уваги при визначенні позовних вимог.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
В силу положень статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
В силу положень статті 181 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов'язок здійснювати пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, покладено на Державну службу зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону).
Як убачається зі змісту статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", обов'язок відповідача створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, не супроводжується обов'язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже в силу статті 181 цього Закону таких обов'язок покладено на Державну службу зайнятості.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Частиною другою статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.
Адміністративно-господарські санкції, що застосовуються до працедавців за незайняті інвалідами робочі місця, є заходом впливу до правопорушника у зв'язку з учиненням правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
В силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Це означає, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом України в постанові від 08.06.2010 року по справі № 10/72 за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
В силу приписів статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В даній справі судом установлено, що відповідач замість трьох робочих місць для працевлаштування інвалідів створив одне робоче місце, інформував Державну службу зайнятості про наявність однієї вільної вакансії та звертався до неї з проханням про працевлаштування інвалідів, подавав до Фонду соціального захисту інвалідів звітність за встановленою формою.
Таким чином, відповідач не забезпечив утворення двох робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Як установлено судом, позивачу дані обставини були відомі, однак, не зважаючи на те, що вони мають істотне значення для визначення розміру адміністративно-господарських санкцій та пені, не були враховані при формування позовних вимог.
За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру адміністративно-господарських санкцій та пені, виходячи з факту не створення відповідачем робочих місць для працевлаштування двох інвалідів. Зважаючи на те, що середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача становить 24380,00 грн., розмір адміністративно-господарських санкцій має становити сумі 48760,00 грн., а пені - 263,30 грн.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Сторони не надали суду доказів понесення ними судових витрат, таким чином судові витрати присудженню на їх користь не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Дружба" на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у сумі 48760 (сорок вісім тисяч сімсот шістдесят) гривень та пеню в сумі 263 (двісті шістдесят три) гривень 30 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - "10" серпня 2012 р.