06 жовтня 2011 року 12:42 2а-2039/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Журавля В.О.,
при секретарі Горбуновій К.С.,
за участю:
представників позивача - Рубан Л.П.,
представників відповідача - Заріцький В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом до проПублічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області визнання протиправним та нечинним податкових повідомлень-рішень № 0000062353 та №0000052353 від 19.04.2011,
28.04.2011 до Київського окружного адміністративного суду надійшов позов Відкритого акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (далі-відповідач) про визнання протиправним та нечинним податкових повідомлень-рішень № 0000062353 та №0000052353 від 19.04.2011.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки, що нібито правочин, укладений між СПД ОСОБА_1 та ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» на поставку останньому насіння соняшника не спричинив реального настання правових наслідків, є нікчемними і такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки у постачальника товару - СПД ОСОБА_1 - відсутні трудові ресурси, власні чи орендовані складські, торговельні, виробничі та інші приміщення, які цей суб'єкт господарювання міг би використовувати для здійснення фінансово-господарської діяльності, а щодо ОСОБА_1 розслідується кримінальна справа.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на законних підставах, правомірно і правильно сформував податковий кредит і валові витрати, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки господарські операції з поставки товарів між ним і СПД ОСОБА_1 мали реальний характер, це підтверджуються документально: рахунками на оплату товарів; банківськими виписками про оплату товару, видатковими накладними на товар; товарно-транспортними накладними; журналом реєстрації зважування надходження вантажів на автомобільних вагах; накладними на відпуск товару зі складу у переробку; бухгалтерськими звітами; податковими накладними, матеріалами щодо подальших експортних поставок продуктів переробки соняшника тощо. Позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і нечинними.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити. Пояснив також, що окрім відсутності самого порушення, відповідач протиправно застосував розмір штрафних санкцій як за повторне порушення, оскільки у 2009 році відповідно до чинного на час здійснення господарських операцій законодавства застосування санкцій у визначеному відповідачем розмірі за таке порушення не передбачалося. В обґрунтування своєї позиції послався на лист ДПА України від 31.03.2011.
Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити. У судовому засіданні представник відповідача послався на те, що позивачем порушено вимоги п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», які встановлено за результатами перевірки на підставі Акта №172/23-011/00951770 від 05.04.2011, та встановлено порушення ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином, здійсненому ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з контрагентом СПД ОСОБА_1
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відкрите акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є юридичною особою, що зареєстрована 06.12.1996 за № 305 Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків позивач перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1997, згідно з свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 20.06.1997 №13933528 зареєстрований платником податку на додану вартість. У подальшому перетворено у Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».
У період з 01.04.2011 по 05.04.2011 Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків СПД - ОСОБА_1 за 2009-2010 рр.
За результатами перевірки складено Акт №172/23-011/00951770 від 05.04.2011, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем п.1.7, п.1.8 ст.1, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а також ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; визнано, що підприємством завищено суму податкового кредиту за квітень 2009 р. в сумі 63522 грн. 77 коп., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за травень 2009 р. в сумі 63522 грн. 77 коп., за червень 2009 р. в сумі 696263 грн. 34 коп., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за липень 2009 р. в сумі 696263 грн. 34 коп., за липень 2009 р. в сумі 591486 грн. 17 коп., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 р. в сумі 591486 грн. 17 коп., за серпень 2009 р. в сумі 10667 грн. 13 коп., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2009 р. в сумі 10667 грн. 13 коп., за жовтень 2009 р. в сумі 87549 грн. 37 коп., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2009 р. в сумі 87549 грн. 37 коп.
Як убачається з Акта перевірки, порушення податкового законодавства пов'язується податковим органом з придбанням позивачем у СПД - ОСОБА_1 упродовж 2009 р. сільськогосподарської продукції - насіння соняшника.
За результатами перевірки посадовими особами податкового органу зроблено висновок про те, що операції з операції поставки товарів, здійснені СПД - ОСОБА_1 на користь позивача, мають ознаки «безтоварних», оскільки СПД - ОСОБА_1 не має достатньої кількості персоналу (трудових ресурсів), сировини, матеріалів для здійснення відповідної діяльності, в нього відсутні основні засоби, виробниче обладнання, власні чи орендовані складські, торговельні, виробничі та інші приміщення, транспорт та торгівельне обладнання. В акті перевірки також відображено, що у СПД - ОСОБА_1 відсутній податковий та бухгалтерський облік, а тому вона не виписувала видаткові, податкові накладні, рахунки-фактури. При цьому основним поставщиком нібито власної продукції для СПД - ОСОБА_1 був СФГ «Зевс», який не має трудових ресурсів і основних засобів, необхідної кількості посівних площ та виробничих потужностей, необхідних для здійснення господарської діяльності. В основному саме за рахунок СФГ «Зевс»формувався податковий кредит СПД - ОСОБА_1 Щодо службових осіб СФГ «Зевс»розслідується кримінальна справа.
На думку посадових осіб податкового органу, позивач, укладаючи усні правочини з СПД - ОСОБА_1, діяв без належної обачності, адже йому мало бути відомо про фактичний фінансовий та майновий стан цього постачальника та його контрагентів по ланцюгу постачання, умови ведення ними господарської діяльності та порушення, яких вони припускались. Із наведених фактів відповідачем зроблено висновок про те, що описана вище діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, а правочини, укладені між позивачем і СПД - ОСОБА_1, суперечать інтересам держави і суспільства і є нікчемними.
Оскільки позивачем сформовано податковий кредит та суму бюджетного відшкодування у зв'язку з придбанням у СПД - ОСОБА_1 сільськогосподарської продукції, податковим органом зроблено висновок про безпідставне завищення суми податкового кредиту, в результаті чого завищено і суму бюджетного відшкодування.
На підставі Акта перевірки №172/23-011/00951770 від 05.04.2011 Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкові повідомлення-рішення №0000062353 та №0000052353 від 19.04.2011 про донарахування податку на додану вартість у сумі 2536604 грн., з яких 1449488 грн. - основного платежу та 1087116 грн. - штрафних санкцій.
До справи долучено також Акт документальної планової виїзної перевірки СПД - ОСОБА_1 №120/17-009/НОМЕР_2 від 31.08.2010, проведеної у червні-серпні 2010 р. ДПІ у Катеринопільському районі Черкаської області. Згідно з цим Актом перевірки суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 зареєстрована в Катеринопільській РДА Черкаської області 22.09.2000, на податковому обліку перебуває в ДПІ в Катеринопільському районі, відомості внесено до ЄДР, платником ПДВ зареєстрована із 08.09.2008, на час розгляду справи відомостей про анулювання цього свідоцтва не надано. Цією перевіркою встановлено у СПД ОСОБА_1 безпідставне формування податкових зобов'язань та податкового кредиту по ланцюгах постачання від підприємств з ознаками «фіктивності», оскільки у підприємств по ланцюгу постачання до ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.
Матеріалами справи встановлено, що у 2009 р. позивач придбавав у СПД - ОСОБА_1 сільськогосподарську продукцію: насіння соняшнику. Придбання товарів здійснювалось позивачем без укладення письмових договорів на підставі виданих рахунків-фактур, оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника - СПД - ОСОБА_1
На виконання умов цих усних правочинів СПД - ОСОБА_1 у 2009 р поставила Покупцю товар -насіння соняшника - на загальну суму 8696932,61 грн. Факт поставки товару оформлювався видатковими накладними, що підписувались вказаним контрагентом та уповноваженими особами позивача. Контрагент позивача при здійсненні поставок оформив належним чином 60 видаткових накладних (перша - від 23.03.2009, остання - від 05.10.2009), а також 60 податкових накладних на суму 8696932,61 грн. (у т.ч. ПДВ на суму 1449488,75 грн.), які позивачем у подальшому було надано на перевірку (перша - від 23.03.2009, остання - від 05.10.2009).
Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість за період березень-жовтень 2009 р.
Транспортування придбаного товару проводилось СПД-ОСОБА_1 за власний рахунок, що підтверджується товарно-транспортними накладними (усього 32 накладні, перша від 24.03.2009, остання - від 02.10.2009).
Отримання товару позивачем від контрагента СПД-ОСОБА_1 підтверджується також дослідженими в суді журналом зважування надходження вантажів на автомобільних вагах, в якому зазначено дата прибуття автомобілів, їх вага та вага і найменування товару, постачальник товару, у т.ч. зазначено надходження товару від СПД-ОСОБА_1
Оприбуткування товару та подальше зберігання відбувалось в складських приміщеннях ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів». Згідно з дослідженими у суді відомостями щодо основних фондів позивача, останній має елеватори, ємкості, механізми, обладнання та інші засоби для прийняття, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції.
В рахунок оплати отриманих товарів позивач на користь СПД - ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в розмірі 8696932 грн. 61 коп., в т.ч. ПДВ в розмірі 1449488 грн. 75 коп., що підтверджується банківськими виписками, які також було надано відповідачу для проведення перевірки.
На підставі зазначених первинних документів, податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, до яких включено суму ПДВ: за квітень 2009 р. в сумі 63522 грн. 77 коп. (декларація від 20.05.2009 №9009), за червень 2009 р. в сумі 696263 грн. 34 коп. (декларація від 20.07.2009 №13105), за липень 2009 р. в сумі 591486 грн. 17 коп. (декларація від 20.08.2009 №16325), за серпень 2009 р. в сумі 10667 грн. 13 коп. року (декларація від 21.09.2009 №17399), за жовтень 2009 р. в сумі 87549 грн. 37 коп. (декларація від 20.11.2009 №23281).
Судом досліджено також документи щодо подальших експортних поставок продуктів переробки соняшника, якими позивач підтверджує факт надходження сировини - насіння соняшника, її переробку та подальшу реалізацію продукції на експорт.
Під час судового розгляду сторони не заперечували факту належного відображення позивачем у бухгалтерському і податковому обліку зазначених господарських операцій та декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, формування податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування ПДВ.
Судом з'ясовано, що відповідач пов'язує факти порушення позивачем податкового законодавства лише з діяльністю контрагента - СПД-ОСОБА_1, та стверджує про безтоварність господарських операцій з поставки сільськогосподарської продукції.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались законами України «Про податок на додану вартість», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.
Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Так, підпунктами 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 встановлені обов'язкові реквізити для первинних документів, а саме: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення (пункт 2.5 вказаного Положення).
Суд бере до уваги, що відповідачем не заперечується той факт, що первині документи позивача містять всі обов'язкові реквізити як того вимагає законодавство.
Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є Акт перевірки Акт №172/23-011/00951770 від 05.04.2011. Як вже зазначалось судом, рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з завищенням позивачем податкового кредиту, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за господарськими операціями з СПД - ОСОБА_1, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.
Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачу з боку СПД-ОСОБА_1 та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання господарських угод СПД-ОСОБА_1 є належним чином зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, яка має право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем була зареєстрованим платником податку на додану вартість і мало право виписувати податкові накладні.
При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
Окрім цього, п. 10.1, п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, тобто обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованою. Така відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів чи іншими постачальниками товару по ланцюгу постачання. Отже, на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.
Виходячи з наведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.
Тобто, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним чи іншими постачальниками товару по ланцюгу постачання вимог податкового законодавства.
Крім того, службові особи ДПІ у Миронівському районі Київської області, роблячи в Акті перевірки висновок про нікчемність угод, не зазначають, на підставі якої саме норми чинного законодавства ці угоди визнано нікчемними.
Оскільки ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що для правочину, який порушує публічний порядок, передбачено наявність умислу сторін на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватися під час розслідування кримінальної справи і розгляду її судом або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.
Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили, чи постанова суду (компетентних органів) про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Відомостей про наявність таких судових рішень відповідачем не надано.
Відповідачем не доведено наявності доказів притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності посадових осіб або суб'єкта господарювання ОСОБА_1 за податкові правопорушення при декларуванні або сплаті ПДВ за 2009 рік. Не надано відповідачем таких відомостей і стосовно СФГ «Зевс».
Відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що укладена між позивачем та його контрагентом правочини за період 2009 р. не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.
Це означає, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і СПД - ОСОБА_1, є безпідставним та необґрунтованим.
Ураховуючи те, що зміст правочинів, укладених між позивачем та СПД - ОСОБА_1 протягом періоду, що був перевірений, відповідав вимогам діючого законодавства України; за період перевірки жодна із сторін не звернулася до суду щодо порушення права волевиявлення сторін правочину; на момент укладання та виконання правочину ні власне договір, ні платіжні доручення, ні звітність не були визнані у встановленому порядку недійсними, то суд визнає, що в Акті №172/23-011/00951770 від 05.04.2011 відповідачем положення статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України застосовано безпідставно.
Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з СПД - ОСОБА_1 було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкові накладні, які використав позивач для формування податкового кредиту, містять усі дані стосовно змісту операції з поставки товару, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до приписів підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
В силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
В Акті перевірки відповідачем наведено перелік податкових накладних, які були виписані СПД - ОСОБА_1 для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від СПД - ОСОБА_1, які засвідчують придбання насіння соняшника, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ в 2009 р., в результаті чого підприємством було правомірно заявлено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за відповідні періоди 2009 р.
Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у платника виникає право на податковий кредит та які, виходячи із змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.
Крім того, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»№1112/11/13-10 від 20.07.2010, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) становлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Як було зазначено судом, під час судового розгляду справи суду були надані всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання договорів, укладених між позивачем та СПД - ОСОБА_1, крім того, висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів було спростовано наявними в матеріалах справи доказами, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог статі 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»є безпідставними.
Як вже зазначалось, до складу валових витрат позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними.
Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів на користь позивача у судовому засіданні були спростовані.
Отже, податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Як встановлено у ході розгляду справи, сума штрафних (фінансових) санкцій була визначена відповідачем з урахуванням положень абзацу 6 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, а саме у розмірі 75% від суми неправомірно, на думку податкового органу, заявленої до повернення з бюджету суми бюджетного відшкодування.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, податковим органом на підставі Акта перевірки та згідно з положеннями пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України визначено суму штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1087116 грн., визначеної у зв'язку з тим, що позивачем у 2009 р. завищено суму податкового кредиту, що призвело до безпідставного завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за вказаний період.
Регулювання порядку накладення штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання визначено положеннями пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість. При повторному порушенні протягом 1095 днів накладається штраф у розмірі 50 %, а при порушенні втретє протягом 1095 днів у розмірі 75 %.
Як зазначалося вище, податковим органом під час проведення перевірки встановлено безпідставне завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за відповідні періоди 2009 р. При цьому суд бере до уваги наступне.
До 01.01.2011 порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначався, Законом України «Про податок на додану вартість». Системний аналіз приписів положень Закону України «Про податок на додану вартість»дає підстави вважати що до 01.01.2011 була відсутня така відповідальність, як нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі зменшення контролюючим органом суми бюджетного відшкодування повторно. Тобто, така подія, факт не визначались як правопорушення, за вчинення якого застосовувалась юридична відповідальність.
Однак, з набранням з 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, такий юридичний наслідок набув правової визначеності та прямо передбачений положеннями пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Положення даної статті прямо вказують на те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Ураховуючи приписи статті 58 Конституції України та Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, суд дійшов висновку, що коли подія, факт, які мали місце до 01.01.2011 не кваліфікувались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011, а в новому законодавчому акті ця ж подія, факт визначаються як правопорушення, за вчинення якого передбачено застосування юридичної відповідальності, то у такому разі юридична відповідальність не застосовується.
Разом з цим, суд не ставить під сумнів повноваження податкового органу щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів, що діяли до 01.01.2011 на підставі, в порядку та у спосіб, визначеним Податковим кодексом України, однак звертає увагу, що повторність може бути застосована лише у разі, якщо вона мала місце під час дії цієї норми (пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України).
Аналогічну правову позицію наведено у листі Державної податкової адміністрації України від 31.03.2011 № 6319/6/12-0216, відповідно до якої: якщо подія, факт не кваліфікувались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011, а в новому законодавчому акті ця ж подія, факт визначаються як правопорушення, за вчинення якого передбачено застосування юридичної відповідальності, то у такому разі юридична відповідальність не застосовується.
Крім того, повторним порушенням для цілей розуміння статті 123 Податкового кодексу України є нарахування податкових зобов'язань, які мали місце з 1 січня 2011 року. Нарахування податкових зобов'язань, які були здійснені до 1 січня 2011 року не враховуються при визначенні повторності правопорушення.
Отже, суд дійшов висновку про безпідставність застосування відповідачем штрафної (фінансової) санкції (штрафу) до позивача у розмірі 75% від суми неправомірно, на думку податкового органу, заявленої суми до бюджетного відшкодування.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Вимог про відшкодування судових витрат позивач не суду заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області №0000062353 та №0000052353 від 19.04.2011..
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови
Суддя Журавель В.О.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 06 листопада 2011 р..