Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002
03.05.2012 р. Справа № 2а-2095/12/1470
м.Миколаїв
12:06
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Котенкової Л.В.,
представника позивача: Лупенка Р.С.
представника відповідача: Ільїна О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовомПублічного акціонерного товариства «УкрСибБанк», пр. Московський, 60, м. Харків,61005
адреса для листування: (вул. Адмірала Макарова, 60-в, м.Миколаїв, 54001)
доКорабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції , вул. Артема, 1-А, м. Миколаїв, 54052
проскасування постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 03.11.2009, винесеної державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, - ,
Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»(позивач) звернулось до суду з позовом про скасування постанови державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (відповідач) від 03.11.2009 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
В обґрунтування вимог позивач вказав на те, що зазначеною постановою (ар. с. 68), про винесення якої він дізнався 05.04.2012, був накладений арешт на автомобіль марки CHRYSLER, модель 300С, рік випуску - 2007, колір - чорний, тип ТЗ -легковий седан-В, державний номер НОМЕР_1. Цей автомобіль належить ОСОБА_3, який є боржником позивача за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11201978000 від 21.08.2007 (ар. с. 8-14). Заставу автомобіля було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 21.08.2007 (ар. с. 26). Як вказано у позовній заяві, заборгованість ОСОБА_3 перед позивачем складає 67992,49 швейцарських франків, що еквівалентно 592926,26 грн. В силу статей 11, 12, 14, 23, 24, 26 Закону України від 18.11.2003 № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»(надалі -Закон про реєстрацію обтяжень) зареєстроване позивачем забезпечувальне обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями, а позивач має переважне право на звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, в тому числі право застосовувати позасудові способи звернення стягнення. Також позивач, посилаючись на статті 19, 20 Закону України від 02.10.1992 № 2654-ХІІ «Про заставу»(надалі -Закон про заставу), зазначив, що він вправі звернути стягнення на предмет застави шляхом самостійної реалізації заставленого майна без участі органу Державної виконавчої служби. На думку позивача, реалізація відповідачем заставленого майна з прилюдних торгів позбавить позивача права самостійної реалізації предмета застави. На підтвердження незаконності постанови відповідача про арешт майна позивач послався також на статті 6, 54 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження»(надалі -Закон про виконавче провадження) і пункт 5.3.4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 (надалі -Інструкція про виконавчі дії).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача вказав, що при винесенні постанови про арешт державному виконавцю не було відомо, що автомобіль боржника (ОСОБА_3) перебуває у заставі.
Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Камертон».
У судовому засіданні 03.05.2012 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Суд, надавши оцінку письмовим доказам і поясненням представників сторін, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 52 Закону про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент винесення постанови про арешт) встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Особливості звернення стягнення на заставлене майно передбачені у статті 54 Закону про виконавче провадження. Так, звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто за наявності таких умов: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір стягнення з боржника коштів. У постанові відповідача вказано, що арешт накладається для забезпечення виконання рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОКП «Миколаївобленерго»3561,51 грн. Як вказано у позові, відповідний наказ господарського суду Миколаївської області про стягнення був виданий 14.09.2009. Право застави виникло у позивача 21.08.2007. Отже, умови, необхідної для звернення стягнення на заставлене майно (виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів), не було. Стосовно доводів відповідача щодо відсутності у державного виконавця інформації про заставу суд зазначає таке. Згідно з частиною 1 статті 6 Закону про виконавче провадження державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Враховуючи це, на думку суду, державний виконавець, застосовуючи для забезпечення реального виконання рішень арешт майна, буз зобов'язаний пересвідчитись в тому, що відповідне майно не є предметом забезпечувального обтяження. Про можливість отримання державним виконавцем відповідної інформації вказано у пункті 5.3.9 Інструкції про виконавчі дії (в редакції, чинній на момент винесення постанови про арешт): відомості про заставу рухомого майна державний виконавець може отримати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, держателем якого є Міністерство юстиції України, а державне підприємство «Інформаційний центр»Міністерства юстиції - його адміністратором згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 N 830 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна».
Частиною 3 статті 57 Закону про виконавче провадження встановлено, що копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. В судовому засіданні представник відповідача вказав, що постанова про арешт до Державного реєстру обтяжень рухомого майна не надсилалась.
В силу частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
На думку суду, постанова відповідача про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження означеним критеріям не відповідає.
Згідно зі статтею 19 Закону про заставу за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Частиною 1 статті 20 Закону про заставу заставодержателю надано право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави (частина 6 статті 20 Закону про заставу). Відповідно до статті 26 Закону про реєстрацію обтяжень обтяжувач (позивач) вправі на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, в тому числі передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем на публічних торгах; реалізацію заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Заборона на відчуження майна перешкоджає позивачу реалізувати свої права.
Крім того, суд звертає увагу на таке. Як свідчать матеріали зведеного виконавчого провадження (витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на запит органу державної влади), відповідач дізнався про те, що заставу автомобіля було зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, ще 31.05.2010. Частиною 3 статті 60 Закону про виконавче провадження передбачено право начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, зняти арешт з майна боржника, якщо було виявлено порушення порядку накладення арешту. Відповідач, незважаючи на наявність належних доказів на підтвердження порушення порядку накладення арешту, арешт не зняв.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги належить задовольнити.
Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2. Скасувати «Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження», винесену державним виконавцем Корабельного відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 03.11.2009, згідно з якою був накладений арешт на транспортний засіб марки CHRYSLER, модель 300С, рік випуску 2007, колір чорний, тип ТЗ легковий седан, державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3.
3. Відшкодувати позивачу понесені ним судові витрати у сумі 32,19 грн. з Державного бюджету України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя В.В. Птичкіна
Постанова оформлена у відповідності до статті163 КАС України
та підписана суддею 04 травня 2012 року.