05 серпня 2011 року 2а-2108/11/1070
м. Київ
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Журавля В.О., суддів -Спиридонової В.О., Шевченко А.В., при секретарі -Горбуновій К.С.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача 1,2 - Молодий І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу
за позовом до про ОСОБА_3 Державної податкової адміністрації України, Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації України, Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про зобов'язання вчинити певні дії, а саме: зобов'язати Державну податкову адміністрацію України скасувати ідентифікаційний номер ОСОБА_3; зобов'язати Державну податкову адміністрацію України виключити ідентифікаційний номер ОСОБА_3 та всю інформацію про неї з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів; зобов'язати Яготинську МДПІ Київської області і ДПА України здійснювати в подальшому облік ОСОБА_3, як платника податків та інших обов'язкових платежів, за раніше встановленими формами обліку без застосування ідентифікаційного номера (за прізвищем, іменем та по-батькові та за місцем проживання); зобов'язати ДПА України знищити облікову картку ОСОБА_3 з ідентифікаційним номером; зобов'язати Яготинську МДПІ Київської області проставити у паспорті ОСОБА_3 відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він звернувся до відповідачів із заявами про те, що в силу релігійних переконань відмовляється від присвоєного йому ідентифікаційного номеру фізичної особи - платника податків та просив здійснювати його подальший облік за тими формами податкового обліку, які діяли раніше, до прийняття Закону України від 22.12.1994 № 320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів», а також просив внести до його паспорта відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру. Однак, відповідачі, посилаючись на Порядок внесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2004 № 602/1226, повідомили позивача про те, що він повинен пройти процедуру, передбачену вказаним порядком, фактично встановивши перешкоди в реалізації позивачем передбаченого законом права на відмову від ідентифікаційного номеру. Не погоджуючись з діями відповідачів, позивач звернувся до суду з позовом про захист порушеного права.
У ході судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
У запереченнях на позовну заяву відповідачі просили суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з огляду на те, що позивач не дотримався чинного на той час Порядку внесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2004 № 602/1226, зареєстрованого Міністерством юстиції України 20.10.2004 за № 1345/9944.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з таких підстав.
Згідно з матеріалами справи ОСОБА_3 має паспорт серія НОМЕР_1, виданий 05.11.1996 Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві, мешкає в АДРЕСА_1. Згідно з свідоцтвом, виданим ОСОБА_3 Мітрофорним протоієреєм Української Православної Церкви Михаїлом Бойко, позивач належить до Української Православної Церкви.
20.02.2007 ОСОБА_3, посилаючись на релігійні переконання, надіслала до Державної податкової інспекції у Згурівському районі та Державної податкової адміністрації України заяви, складені в довільній формі, в яких просила звільнити її від ідентифікаційного номера та внести до паспорта відмітку про наявність в неї права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру та здійснювати подальший облік її як платника податків без ідентифікаційного номеру. У заяві позивач також вказав, що з дією наказу Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2004 № 602/1226 не згоден. Будь-яких документів до заяви, які б посвідчували особу заявника, чи інших передбачених цим наказом документів додано не було.
26.02.2007 Державна податкова інспекція у Згурівському районі Київської області надіслала позивачу лист за №29-199, в якому надано відповідь на її звернення, роз'яснено процедуру реалізації особою права на відмову від ідентифікаційного коду, зазначено які документи необхідно надати і вказано, що у разі виконання вказаної процедури податковим органом позивачу буде надано довідку, яку з іншими документами необхідно подати до органів внутрішніх справ для відмітки у паспорті.
15.03.2007 Державна податкова адміністрація України надіслала позивачу лист за №1225/Д/29-2115 про розгляд звернення, в якому роз'яснила, що відмова від ідентифікаційного номеру пов'язується з дотриманням встановленого порядку: звернення до податкового органу за місцем проживання платника податку із заявою за формою №В1 або №В2; отримання довідки за формою № В3; наступне звернення до органу внутрішніх справ за місцем проживання платника податків для передачі довідки № В3 та отримання відмітки у паспорті, отримання відривних корінців від довідки № В3; подальше звернення до органу податкової служби для передачі відривного корінця від довідки № В3.
Однак, позивач до податкового органу заяви за встановленою формою не подавав, необхідних документів, які передбачено вказаним наказом, не надав, а одразу звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки, збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Державні податкові органи здійснюють функції контролю за дотриманням податкового законодавства, правильним обчисленням, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів, податків та інших обов'язкових платежів, а також обліку платників податків - фізичних осіб.
Спірні правовідносини виникли до 1 січня 2011 року і регулювались, зокрема, такими законодавчими актами: Законом України від 22.12.1994 № 320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів», Законом України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та іншими, а також Порядком внесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2004 № 602/1226.
Однак, з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України законодавче регулювання у цій сфері зазнало змін, а окремі законодавчі та нормативні акти втратили чинність.
У зв'язку з цим справа вирішується судом відповідно до принципу дії законів у часі, зміст якого розкрито, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Як зазначив Конституційний Суд України, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно до статті 1 Закону України від 22.12.1994 № 320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (далі - Державний реєстр) - це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.
Для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
Таким чином, Законом України від 22.12.1994 № 320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» передбачено, що платник податків має право виконувати конституційний обов'язок щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів без використання ідентифікаційного номеру, обравши альтернативну форму обліку платників податку.
Механізм реалізації положень статті 1 Закону України від 22.12.1994
№ 320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» на час здійснення спірних правовідносин було встановлено Порядком унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2004 № 602/1226, зареєстрованим Міністерством юстиції України 20.10.2004 року за № 1345/9944.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону України від 22.12.1994 № 320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» до Державного реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи.
Процедуру внесення відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера до паспорта фізичної особи, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це орган державної податкової служби, визначено Порядком унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2004 № 602/1226 (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок від 19.10.2004 № 602/1226).
Пунктом 1.5 Порядку від 19.10.2004 № 602/1226 передбачено, що особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від ідентифікаційного номера, у разі наявності в неї ідентифікаційного номера повідомляє у формі заяви орган державної податкової служби за своїм місцем реєстрації. Форму заяви наведено в додатку 2 до Порядку.
У разі відсутності розбіжностей між даними заяви та пред'явленими документами приймає заяву, про що робить відповідний запис на заяві та формує особову справу. У термін до 30 календарних днів з дня прийняття заяви орган державної податкової служби надає заявнику довідку, форму якої наведено в додатку 3 до Порядку, або відмовляє в наданні такої довідки із зазначенням причин відмови. Фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації довідку за формою №В3 та паспорт громадянина України.
Посадова особа органу внутрішніх справ при зверненні громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає довідку за ф. №В3 щодо повноти і правильності її заповнення та відповідності пред'явленому паспорту. У разі відсутності невідповідностей посадова особа вносить на 7 - 9 сторінку паспорта відмітку, зміст та форму якої наведено в додатку 4.
Це означає, що механізм відмови особи від ідентифікаційного номеру є чітко формалізованим процесом, який передбачає подання заяви згідно з установленою формою, а також певних документів, що стосуються особи.
Як вже зазначалось, позивач не звертався до податкового органу із заявою встановленої форми та не надавав відповідний комплект документів. Суд вважає, що цими діями позивач унеможливив встановлення його особи та здійснення відповідачами установленої процедури реалізації права позивача на відмову від ідентифікаційного номеру.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачі на час виникнення спірних правовідносин не мали повноважень робити відповідні відмітки в паспорті, адже це входило до компетенції органів МВС України.
Суд зазначає також, що Податковим кодексом України також гарантовано право особи відмовитися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (абз. 3 п. 63.6). Передбачено також, що порядок внесення відмітки до паспорта громадянина визначається центральним органом державної податкової служби. Такий порядок визначено наказом ДПА від 17.12.2010 №954, яким затверджено «Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та втрату чинності деяких наказів Державної податкової адміністрації України». Згідно з цим Положенням передбачено дотримання певної процедури, за якою фізичні особи, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, підлягають реєстрації в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.
Отже, порядок відмови особи як від ідентифікаційного номеру, так і від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків передбачає виконання певної чітко регламентованої процедури, яку позивачем дотримано не було.
Це означає, що позов є безпідставним і задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністартивного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Головуючий Суддя Журавель В.О.
Судді Спиридонова В.О.
Судді Шевченко А.В.
Постанова у повному обсязі виготовлена 06 серпня 2011 року.