"31" липня 2012 р. Справа № 18/380/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Кравець Т.В. , суддя Крестьянінов О.О.
при секретарі Поспєловій С.В.,
за участю представників сторін:
позивача -Станішевського І.С. (копія дов.№14-386 від 23.04.2012р.),
відповідача -Мельниченка М.А (копія дов. № б/н від 15.05.2012р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ (вх.№1916П/2) та апеляційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (вх.№2005П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 18 травня 2012 року по справі №18/380/12
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м.Лубни
про стягнення грошових коштів в сумі 6858652,83 грн., -
Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.05.2012 року (суддя Тимощенко О.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Лубнигаз" (вул.Л.Толстого,87, м.Лубни, 37500, код ЄДРПОУ 05524713) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул.Б.Хмельницького,6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720) - 28 6322,69 грн. пені, 110575,98 грн. річних, 289 374,44 грн. інфляційних, 33467,18 грн. судового збору. В частині стягнення 2 592 793,29 гривень основного боргу провадження припинено. В іншій частині позову - відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Позивач, не погодившись з рішенням господарського суду Полтавської області, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області по справі №18/380/12 від 18.05.2012р. в частині зменшення пені та прийняти нове рішення, яким в частині стягнення пені задовольнити повністю. При цьому апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З рішенням господарського суду Полтавської області також не погодився відповідач та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області по справі №18/380/12 від 18.05.2012р. в частині часткового задоволення пені та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені відмовити повністю. Також просить суд судові витрати покласти на позивача. При цьому апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що в провадженні Харківського апеляційного господарського суду знаходяться апеляційні скарги на одне і те ж рішення господарського суду Полтавської області від 18.05.2012 року у справі №18/380/12, колегія суддів вважає за необхідне прийняти їх до спільного розгляду.
У судовому засіданні представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області по даній справі в частині зменшення пені та прийняти нове рішення, яким в частині стягнення пені задовольнити повністю.
Відповідач проти апеляційної скарги позивача заперечував з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№5989 від 25.07.2012р.).
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсязі.
Позивач проти апеляційної скарги відповідача заперечував, вважає її безпідставною та необґрунтованою.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах та відзиві на апеляційну скаргу відповідача доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.
31.01.2011 року між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз»було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/121/11 (а.с.14-а.с.17, том 1).
Згідно з п.1.1. даного договору позивач (продавець) зобов'язався передавати у власність відповідача (покупця) у 2011 році імпортований природний газ, а покупець - приймати та оплачувати газ на умовах даного Договору.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що Продавець передає Покупцеві у 2011 році газ з урахуванням вартості його транспортування магістральними трубопроводами в обсязі до 10 000,0 тис.куб.м.
Відповідно до п. 3.5 даного договору встановлено, що кількість газу, поставленого Покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються Продавцем і Покупцем, скріплюються печаткою Покупця.
У пункті 3.6. договору зазначено, що не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати постачальнику два примірники Акту приймання - передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків.
Ціна газу передбачена розділом 4 договору, порядок і умови проведення розрахунків - розділом 5. Так, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа місяця, наступного за місцем поставки газу (п.5.1).
Відповідно до п.9.1. договору та додаткової угоди №5 від 30.09.2011 р. цей Договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін та поширює дію на відносини, що склались між сторонами з 01 січня 2011р., і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2012 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення
Як вбачається з матеріалів справи, у 2011 році сторонами підписано додаткові угоди до даного договору, якими, зокрема, змінювалася ціна газу і обсяги постачання (а.с.14-а.с.21, а.с.23-а.с.24 справи, том 1). Також відповідно до додаткової угоди №5 від 30.09.2011р., пункт 1.1. договору викладено у новій редакції, розділ 2 договору "Кількість та якість газу" доповнено новим пунктом 2.1.1., пункт 3.1. договору розділу "Порядок та умови передачі, приймання та обліку газу" викладено в новій редакції та пункти 9.1., 9.3., договору розділу "Строк дії договору" також викладено в новій редакції (а.с. 22, том 1).
Згідно з умовами договору та додаткової угоди №5 від 30.09.2011р., (п.1.1) постачальник (позивач) зобов'язався передавати покупцеві (відповідач) у 2011 та 2012 роках імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі - газ), для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця, а покупець зобов'язувався приймати і оплачувати природний газ в обсягах, зазначених у п.2.1. та п.2.1.1. цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі. На підставі вказаного договору протягом 2011 року було передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 31 423 444,95 грн. з урахуванням тарифу на послуги з транспортування газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.25-а.с.37, том1). Даний факт не оспорюється відповідачем.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором №14/121/11 від 31.01.11р. та додаткових угод до нього щодо своєчасного проведення розрахунку за прийнятий природний газ, оплату за отримані обсяги газу проводив з порушенням встановлених договором строків, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість за поставлений природний газ на суму 5 814 491,22 гривень.
Господарським судом Харківської області вірно встановлено, що сума основного боргу - 5 814 491,22 гривень погашена відповідачем повністю, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з рахунку.
Зокрема, в матеріалах справи містяться платіжні доручення №3592 від 17.02.2012 року, №3643 від 20.02.2012 року, №3655 від 21.02.2012 року, з яких вбачається, що частина боргу в сумі 3 221 697,93 гривень сплачена позивачем ще до звернення відповідача до суду з позовною заявою (позивач звернувся до суду 22.02.2012 року відповідно поштового штемпелю на конверті), про що відповідач також зазначає і в апеляційній скарзі.
Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що предмет спору в частині стягнення 3 221 697,93 гривень боргу на момент порушення провадження у справі був відсутній, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив в частині стягнення 3 221 697,93 гривень боргу, а в частині стягнення 2 592 793,29 гривень боргу провадження припинив в зв'язку з відсутністю предмету спору (а.с.84-а.с.96, том 2).
Відповідальність сторін за договором від 31.01.2011р. встановлена розділом 6 договору. Так, за несвоєчасну оплату переданого газу у строк зазначений п.5.1 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу (п.6.2). За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України (п.6.1 договору).
З огляду на викладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги статті 526 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Враховуючи приписи ст.625 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача пеню відповідно до умов Договору, 3 % річних та інфляційні втрати (на підставі ст.625 ЦК України) за договором від 31 січня 2011 року № 14/121/11, що становить відповідно: пеня - 572 645,38 грн. 3 % річних - 110 575,98 грн., інфляційні втрати - 360 940,24 грн.
Стаття 11 ЦК України передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).
В обґрунтування апеляційної скарги ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" зазначає, що несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по договору сталося не з його вини, а було зумовлено винними діями кредитора (позивача), зокрема, систематичним невиконанням своїх зобов'язань з оплати послуг по транспортуванню природного газу, тощо.
Судова колегія не погоджується з доводами апелянта, оскільки взаємна заборгованість між позивачем та відповідачем не позбавляє його відповідальності за невиконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу, а договір №14/151/11 укладений між позивачем та відповідачем 31.01.2011р. про надання послуг з транспортування природного газу розподільними трубопроводами не був предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім того, вказані доводи ПАТ по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз»суперечать нормам чинного законодавства.
Що ж до заборгованості позивача за транспортування газу, то дана заборгованість виникла на підставі інших правовідносин, що склались між сторонами. З наданих в апеляційній інстанції доказів вбачається, що дані правовідносини були предметом судового розгляду, про що винесені відповідні судові рішення. Проте, наявність заборгованості позивача перед відповідачем та рішення суду про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних на користь відповідача не є підставою для звільнення його від відповідальності у спірних правовідносинах.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду Харківської області, який відповідно ч2. ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України зменшив розмір неустойки (штраф, пеня), виходячи з наступного.
Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 3 ст.551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач частково здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості та повністю сплатив суму основного боргу після подачі позову до суду. Також з матеріалів справи та доводів апеляційної скарги відповідача вбачається, що відповідач надає послуги споживачам, у зв'язку з чим у споживачів наявна значна заборгованість перед відповідачем, в свою чергу відповідачем здійснюються всі заходи з повернення даної заборгованості та в якості доказів надано суду копії позовних заяв, поданих до суду, претензій до споживачів (а.с.128-а.с.150, том 1; а.с.1- а.с.70 том 2).
Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який визнав даний випадок винятковим, та дійшов вірного висновку про необхідність зменшення належної до стягнення пені на 50%, що становить 28 6322,69 грн.
Дана правова позиція підтверджується судовою практикою, зокрема, викладеною в постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2011 року у справі № 12/63.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо незгоди з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру нарахованої відповідачу до сплати 3% річних, інфляційних втрат також спростовуються наступним.
Як встановлено приписами ст.625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а, отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць. Розмір боргу з урахування індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим»методом», тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, 3265 «Про затвердження методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявляв до стягнення 360 940,24 гривень інфляційних.
При цьому, при нарахуванні інфляційних позивачем неправильно застосовано методику розрахунку інфляційних, а саме: інфляційні нараховані на суму боргу, що вже включає інфляційні за попередні місяці.
Отже, доводи позивача викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та недоведеними.
Перевіривши розрахунок розміру інфляційних, заявлених до стягнення суду першої інстанції, колегія суддів встановила, що суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 289 374,44 гривень.
Щодо заперечень відповідача стосовно неправильного нарахування позивачем річних, то вони спростовуються наданим позивачем розрахунком, з якого вбачається, що всі здійснені відповідачем проплати враховані позивачем як погашення боргу за попередні періоди (а.с.8-а.с.10, том 1). Контрозрахунку матеріали справи не містять.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що нарахування 3% річних в сумі 110 575,98 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства було прийнято рішення, а тому у апеляційного господарського суду відсутні підстави для його скасування.
Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Полтавської області 18 травня 2012 року по справі №18/380/12 слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ""Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 18 травня 2012 року по справі №18/380/12 залишити без змін.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06.08.2012р.
Головуючий суддя Фоміна В. О.
Суддя Кравець Т.В.
Суддя Крестьянінов О.О.