83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
31.07.12 р. Справа № 5006/36/88пн/2012
Господарський суд Донецької області у складі судді Гриник М.М.
При секретарі судового засідання Новіковій В.Р.розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1, м.Маріуполь
до відповідача ОСОБА_2, м.Маріуполь
про зобов'язання передати частку статутного капіталу
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність
ОСОБА_1, м.Маріуполь звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2, м.Маріуполь про зобов'язання передати частку статутного капіталу
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він був засновником ТОВ „АМГ Сталь". Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 16.06.2012р. було стягнуто на корись позивача суму боргу в розмірі 35000грн. за договором позики. Проте відповідач не виплатив визначену суму, що зумовило звернення позивача з позовом до господарського суду.
Позивач надав клопотання про забезпечення позову. Клопотання судом розглянуто та відхилено у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідач надав відзив по справі, відповідно до якого проти позову заперечує, з огляду на те, що не відкрите виконавче провадження, та на те, що у відповідача є майно та арештований банківський рахунок, на яке можливо накласти стягнення.
Процесуальний термін розгляду справи подовжувався на 15 днів.
Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулось 31.07.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розгляд справи здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксування судового процесу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, суд встановив наступне.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16.06.2012р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «АМГ СТАЛЬ» про стягнення суми боргу, позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 35000 гривень, судовий збір в розмірі 172,38 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 12,17 гривень, а всього -35184 (тридцять п'ять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 55 копійок.
За ствердженням позивачки, вищевказане рішення суду не виконується, у зв'язку з чим вона просить обов'язати відповідача передати їй частку у статутному фонді в рахунок погашення боргу.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також; для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними в статті 16 ЦК України.
При вирішенні господарського спору суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом субєктивного права або законного інтересу на захист якого подано позов, а також зясувати про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання (п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів"). Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи позивача у справі. Цивільним кодексом України статтею ст..96 передбачено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Відповідно до ст.149 ЦК України звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами. Як зазначено в листі Вищого арбітражного суду N 01-8/106 від 07.03.96, "якщо товариство ухиляється від задоволення цієї вимоги кредитор засновника (учасника) товариства вправі звернутися до арбітражного (наразі - господарського) суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів." Буквальне тлумачення норми надає кредиторам право вибору щодо способу задоволення вимог: чи то шляхом виплати вартості майна, пропорційного частці (грошова виплати),чи то виділення відповідної частини майна для звернення стягнення. Проте не вбачається за можливе вибір кредиторами конкретного майна для стягнення, оскільки закон направлений на баланс інтересів і кредиторів, і товариства. Розмір відшкодування визначається на підставі балансу, складеного на дату пред'явлення вимог кредиторами. Необхідно зауважити, що оціночна вартість майна, яка відображена в балансі, може різнитися з ринковою ціною. Тому, питання повного задоволення вимог кредиторів повинно визначатися після проведення процедури звернення стягнення на майно. Звернення стягнення на частину майна здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. Аналогічна норма міститься в ЗУ «Про господарські товариства» (ст.57).
Як зазначалось раніше, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16.06.2012р., яким стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 35000 гривень, судовий збір в розмірі 172,38 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 12,17 гривень, а всього -35184 (тридцять п'ять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 55 копійок. Ксерокопія вказаного рішення долучена до матеріалів справи. З долученої копії не вбачається чи набрало вказане рішення законної сили, чи було вжито заходи щодо його виконання.
За змістом ст.. 124 Конституції України рішення ухвалюються судами Іменем України та є обов'язковими до виконання та території України.
Відповідачем у відзиві на позов надано пояснення та долучено завірені копії документів, які свідчать про те, що на виконання вищеназваного рішення районного суду було видано виконавчий документ, відкрито виконавче провадження. 26.04.2012 виконавче провадження закрито у зв'язку з оскарження судового рішення відповідачем до суду апеляційної інстанції. За поясненнями відповідача рішення набрало законної сили 14.05.2012р., тобто з дня винесення ухвали судом апеляційної інстанції про відмову в задоволенні апеляційної скарги. За твердженням відповідача позивачка по даній справі повторно до виконавчої служби з виконавчим документом не зверталась.
Проте, вже 20.05.2012р. на адресу господарського суду Донецької області було подано позовну заяву про зобов'язання відповідача передати його частку як учасника товариства в статному фонді в рахунок погашення боргу.
Між тим, подана позовна заява не містить ані нормативного обґрунтування ані доказів на підтвердження позовних вимог. Позивачка вимоги суду щодо надання доказів не виконала, в судові засідання ані позивачка особисто ані представник за довіреністю не зявлялись.
Наявні в матеріалах справи документи та невиконання позивачем вимог суду щодо надання пояснень та доказів, нез'явлення позивача до суду є підставою для відмови у позові.
Судову витрати покладаються на позивача відповідно до вимог ст..49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 54 Закону України „Про господарські товариства", ст. 1, 12, 32, 33, 35, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1, м.Маріуполь до відповідача ОСОБА_2, м.Маріуполь про зобов'язання передати частку статутного капіталу - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Гриник М.М.
Повний текст рішення складено та підписано 03 серпня 2012 року