Справа № 2а/1570/8336/2011
06 серпня 2012 року
м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., суддів: Аракелян М.М., Бутенка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання не чинним рішення від 28.09.2010 року №506-10 та зобов'язання надати статус біженця в Україні,-
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання не чинним рішення від 28.09.2010 року №506-10 та зобов'язання надати статус біженця в Україні.
В судовому засіданні 06.08.2012 року позивач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.82). Представник відповідачів був сповіщений належним чином про дату, час та місце слухання справи (а.с.81), але в судове засідання не з'явився, а тому, на підставі положень ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України судом прийняте рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:
Відповідачі на підставі ст.7 Закону України «Про біженців»є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач є громадянином Афганістану. У травні 2009 року позивач покинув країну свого походження та офіційно на підставі візи та паспорта громадянина Афганістану потрапив до Російської Федерації, звідки нелегально поза межами пункту пропуску державного кордону 15.09.2009 року потрапив до України. 14.10.2009 року за №264 (а.с.27-28) позивач подав заяву про надання статусу біженця Управлінню міграційної служби в Одеській області.
Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 28.09.2010 року №506-10 (а.с.30) позивачеві було відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз.5 ст.10 Закону України «Про біженців», оскільки відсутні факти переслідування за ознаками відношення до певної соціальної або етнічної групи.
Суд погоджується з підставами відмови позивачу в наданні статусу біженця від 28.09.2010 року №506-10 з наступних підстав:
Відповідно до ст.ст.1,25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст.26 Конституції України, ст.ст.2,3 Закону України «Про біженців»біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців»під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Приймаючи оскаржене рішення від 28.09.2010 року №506-10 (а.с.30) відповідач виходив з того, що у позивача не має умов, передбачених абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців». Цей висновок відповідача підтверджений наступними матеріалами особової справи позивача.
Згідно заяви позивача від 14.10.2009 року №264 (а.с.27-28) його родина зазнала переслідування з боку невідомих осіб у країні походження, які переслідували позивача за те, що він служив в Урді-мілі. Позивача почали переслідувати особи, які представляють рух Талібан. Позивач особисто зазначає, що фактів переслідування його за місцем проживання не було, були лише погрози забрати його примусом до військового табору та примусити воювати на боці Талібан. Тому він офіційно, з отриманням візи та за власним паспортом потрапив до Російської Федерації де мешкав 2 тижнів, не скористався правом прости отримати притулок та потрапив до України, де має намір жити та спокійно працювати. За таких обставин, суд приходить до висновку про економічне підґрунтя його виїзду за межі Афганістану.
Вказані обставини були підтверджені позивачем у реєстраційному листку (а.с.35-38), поясненнями під час проведення співбесіди 04.11.2009 року (а.с.40-44).
Таким чином, позивач не підпадає під ознаки біженця, передбачені ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців», оскільки він не зазнав переслідування в країні походження з боку властей з-за його відношенням до певної соціальної, релігійної чи етнічної групи, не скористався захистом інших безпечних країни (Російської Федерації), де він перебував достатню кількість часу. До того ж, позивач виїхав з країни останнього проживання офіційно, з метою забезпечення достатнього рівня власного життя, що свідчить про безпосереднє економічне підґрунтя імміграції позивача до України.
Виходячи з вищезазначеного суд погоджується із висновком посадової особи відповідача від 04.09.2010 року №09/273 (а.с.49-51) про необхідність відмови позивачу у наданні статусу біженця за мотиву відсутності доказів його переслідування в країні походження за ознаками віднесення до певної соціальної, релігійної чи етнічної групи та не бажаннями позивача без поважних причин скористатись захистом інших безпечних країни, через які позивач потрапив до України та в яких він проживав достатній для цього час.
Суд встановивши під час офіційного з'ясування обставин справи відповідність оскаржуваного акту закону, на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України, зобов'язаний винести постанову про відмову у задоволенні позовних вимог про його скасування та зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.
Судові витрати розподілити у відповідності до ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 94,158-163 КАС України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії про визнання не чинним рішення від 28.09.2010 року №506-10 та зобов'язання надати статус біженця в Україні - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.
Головуючий суддя Єфіменко К.С.
Судді Аракелян М.М.
Бутенко А.В.
06 серпня 2012 року
.